▪   Матвій Ганапольський

Уроки російської корупції

ФОТО: REUTERS
Запозичивши економічні схеми з Росії, Віктор Янукович може перейняти й політичний стиль режиму Владіміра Путіна
Матеріал друкованого видання
№ 21 (134)
від 28 травня, 2010

Є така філософська мудрість,
що виражається в запитанні
та відповіді:
– Чим відрізняється мудра людина від розумної?
– Мудра знає, що можливо все.

Якось не вірилося й не гадалося, що події в Україні розвиватимуться саме так, що ті, хто недавно з помаранчевим прапором у руках керував країною, тепер заявляють, що вона заледве не втрачає незалежність та «під корінь продається Росії».

Так, можна констатувати, що в житті, особливо політичному, може статися все, але це не погано й не добре, адже несподівана зміна влади та зміна курсу – обов’язкова частина пакета під назвою «реальна демократія». За що боролись, на те й напоролись.

Однак щільне економічне зближення двох країн, яке само по собі може бути й позитивним, дозволяє поставити запитання: чи може Віктор Янукович, окрім пропонованих йому економічних моделей, скористатися також політичними моделями. Відповісти на це важко, проте російський досвід надто вже привабливий, тож певні прийоми Янукович уже застосовує.

У деяких публікаціях я вже аналізував те, як саме було продовжено термін перебування російського Чорноморського фло­­ту в Севастополі. Спершу його «протиснули» в Раді під вибухи петард та бійку з опозицією, використовуючи більшість. А згодом сам президент прокоментував цей факт: «ті, хто проти, ті вороги України». Від цієї фрази опозиція відмахнулась, а даремно.

Ця заява в політичному значенні набагато важливіша, ніж сама угода по флоту, бо ж Янукович публічно заявляє, що в Україні немає опозиції, а є вороги. А це може порушити дикуватий, але таки баланс між різновекторними політичними силами України. Так чи інакше, до цієї заяви протилежну думку якось враховували. Але переведення опонентів у категорію ворогів може означати початок застосування російської тактики пошуку внутрішнього ворога та повного несприйняття іншої думки.

У світлі подібних заяв опозиція повинна передусім займатися не стільки флотом, як власною політичною долею. Бо коли вона планує завтра здійснити переворот, це одне. А якщо хоче брати участь у політичному процесі як цивілізований опонент та очікує подібного ставлення до себе, то необхідні термінові й наполегливі переговори з Януковичем для визначення чітких процедур врахування опозиційної думки згідно з Конституцією.

Інакше далі все відбуватиметься за російським сценарієм – опозиція протестує, а влада її ігнорує, просуваючи будь-яке рішення через більшість у Думі. І не варто сподіватися, що завтра щось само собою зміниться. Немає нічого стабільнішого за авторитаризм, і російський досвід яскраво про це свідчить. Про нього слід сказати окремо.

Думаю, якщо назвати модель нинішнього російського політичного режиму «корупційною стабільністю», ніякого перебільшення не буде. Владімір Путін перейшов у прем’єри, проте лише зараз стало зрозумілим, яку систему він вибудував. Призначення ним на ключові посади своїх друзів із Петербурга та ФСБ призвело до неочікуваних результатів: об’єкти стали суб’єктами. Ті, хто мав забезпечити стабільність та правопорядок, стали найбільшими хабарниками й рейдерами.

Невідомо, чи піде Путін у 2012 році на президентство, тому ситуація спонукає його оточення поводити себе так, як говорять у рекламі: «Бери від життя все!» Про зухвалі побори з боку чиновників, про захоплення ними приватного бізнесу з допомогою МВС і ФСБ усім відомо; газети публікують величезні статті на цю тему; в інтернеті можна побачити безпосередні звернення до президента Дмітрія Мєдвєдєва від постраждалих, де вони прямо називають прізвища злочинців. У відповідь – презирлива мовчанка Путіна та безсиле мовчання Мєдвєдєва. Укази президента, що стосуються реформування правової системи, відверто ігнорують суди (зокрема це стосується долі бізнесменів Євгенія Чичваркіна та Міхаїла Ходорковського), так само як його накази про звільнення злочинців зі структур МВС – усі сидять на своїх місцях. Причина такого становища варта окремого аналізу, але врешті важливі не причини, а результат – у Росії реально діє та процвітає корупційна диктатура.

І немає нічого стабільнішого за цю модель влади, бо вона ґрунтується не на комуністичній ідеології, що мала хоч якісь ідеали, а на грошах.

 Цей сценарій відомий кожному російському бізнесменові: тебе арештовує продажне МВС за фальшивим звинуваченням купленого слідчого. Потім продажний суддя виносить тобі постанову, за якою до суду ти маєш перебувати під вартою. Там, у СІЗО, до тебе приходить той самий слідчий і спокійно пояснює, що він не провадить слідства, а просто підпише те, що йому принесуть. Він просить тебе подумати про дітей та віддати бізнес. Якщо ні, то буде вирок – 5–7 років в’язниці. Й навіть коли ти вийдеш умовно-достроково, це тобі не допомо­­же – бізнесу вже не буде.

Скаржитися немає сенсу – операцію покривають вищі чиновники МВС, а збирання компромату та спецоперації з вилучення документів, із підкидання наркотиків та навіть із ліквідації контролюють вищі чиновники ФСБ. Слухняне ж телебачення висвітлює події саме так, як це потрібно корупціонерам.

Брудна влада? Так.
Росія дійшла до ручки? Так.
Путін у долі? Невідомо.
Мєдвєдєв слабкий? Невідомо.
Коли це все зміниться? Невідомо.
Як таке взагалі може бути?
А ось так
!

Ми вже говорили, що може бути все. Факт залишається фактом – путінська стабільність обернулася грабунком країни в масштабах, які й не снилися єльцинському оточенню.

Проте, нагадаю, ми почали з України. Головна проблема, яка перед нею стоїть – чи призведе злиття економічних моделей двох держав до зближення політичних моделей. Російський приклад дуже привабливий, а всі розмови про «особливий український потяг до демократії» не більше ніж міф. Достатньо хоча б невеликого економічного зростання та малюсінького підвищення добробуту українських громадян, як Януковичу будуть видані народні індульгенції на  його дії. Так само, як Путіну. Янукович уже на повну використовує путінський лексикон, уживаючи наліво й направо словечка на кшталт «вертикаль» і «стабільність».

На жаль, у бідних країнах демократія завжди вироджується в корупційну диктатуру – це підтверджений політичний закон. За прикладамидалеко ходити не треба – ­­Чавес, Ортега, Лукашенко, Кім Чен Ір. Ти задовольняєшся невеликим, бо захищати від диктатури тобі нічого. В тебе нічого немає, як і почуття господаря. Тому ти пасивний соціально.

Уже 10 років, як Росія потрапила в стан політичної коми та громадянської атрофії. Перед Україною така ж безодня розверзлася сьогодні. Тепер усе залежить, як не дивно, від української опозиції. Чи зможе вона організуватися й протиставити владі не крики, бійки та петарди, а легітимний контроль. Це дуже важко, але альтернатива тільки одна.

Бо інакше буде Велика Незалежна Українська Корупцій­­на Республіка.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.