▪   Жанна Безп’ятчук

Знайдені в пісках

Графіка: Андрій Єрмоленко
Європа готова вкладати в будівництво геліостанцій у Сахарі величезні ресурси. У цьому її енергетичне та політичне майбутнє
Матеріал друкованого видання
№ 41 (102)
від 9 жовтня, 2009

Інфографіка: "Схема майбутньої інфраструктури Desertec  для стабільного енергозабезпечення Європи, Близького Сходу та Північної америки (EUMENA)" 

 

Сонце одне на всіх на всі віки. Але сучасна наука готова посперечатися навіть із цією аксіомою світоуст­рою. «Другим Сонцем» назвали німецькі енергетики параболічні дзеркала гігантських сонячних електростанцій майбутнього. Мов­­ляв, своїм сяйвом вони не поступатимуться самому небесному світилу. За цими зухвалими порівняннями стоять уже конкретні дії та проекти з розвитку сонячної енергетики у Північній Африці.
 
Геліомеморандум
 
Влітку 2009 року 12 європейських компаній підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо реалізації проекту Desertec Industrial Initiative (DII). У цій назві поєднані два англійські слова: пустеля (desert) і техніка (technic). Меморандум містить домовленість про будівництво перших великих геліостанцій у Сахарі. Вироблену на них електроенергію підводним кабелем постачатимуть через Середзем­­не море до Європи. Вартість мегапроекту оцінюють у €400 млрд. Навіть його пілотні ініціативи коштуватимуть щонайменше €23 млн. Для порівняння: вартість трубопроводу Nabucco становить €8 млрд (див. Тиждень, №30/2009). Планують, що загальна потужність сонячних енергооб’єктів у Сахарі сягатиме 50 тис. МВт. Для порівняння: загальна потужність світової атомної енергетики – 365 тис. МВт.
 
Desertec уже порівнюють за значенням для науково-техно­логічного поступу людства з висадкою людини на Місяць. А ось критично налаштовані експерти – ще й із будівництвом Багдадської залізниці (Берлін – Кувейт), що тривало з 1903 по 1940 рік і не виправдало вкладених коштів. Мовляв, плани з будівництва геліостанцій в пустелі не є такими вже й сонячними, а реалізувати їх оперативно не вдасться через безліч труднощів. Але фундатори Desertec – політики, промисловці, великі бізнесмени, які переважно є членами Римського клубу, – налаштовані оптимістично та обіцяють вже за три роки оприлюднити детальні інвестиційні плани.
 
Поміж акціонерів Desertec такі відомі бізнес-гравці енергетичної галузі, як шведсько-швейцарська компанія ABB, концерн Siemens (який, зокрема, спеціалізується на виробництві турбін для сонячних електростанцій), дві найбільші німецькі енергокомпанії E.ON та RWE тощо. Стратегічним питанням фінансування мегапроекту опікуватиметься Deutsche Bank, а всі ризики візьме на себе одна з найбільших у світі страхових компаній Münchener Rück. Проектування об’єктів здійснюватиме також дуже відома в царині сонячної електроенергетики німецька компанія Solar Millenium. Щоправда, на репутацію цієї компанії впала тінь після того, як німецька преса оприлюднила дані про причетність її засновника Ганнеса Куна до компанії Düs­­seldorfer DM Beteiligungen, що проводила оборуд­­­ки на сірому ринку капіталів, тобто ринку напівлегальних фінансових опе­­рацій.  
 
Кабелем до Європи
 
З погляду технології цей проект, попри його мегамасштаби, є цілком реалістичним і досяжним. Ще в 1970-х у Європі активно розвивалися дослідження в цій галузі. Стимулом для них були дві нафтові кризи поспіль (у 1973 і 1979 роках). Тоді ж відомий німецький авіаконструктор і засновник Інституту екологічної техніки Людвіг Бьольков, спираючись на наукові розрахунки, зіронізував: «Щоб забезпечити Європу електроенергією, потрібно вкри­­­­ти сонячними енергоустановками дві третини території Лівії». Однак відтоді технології постійно вдосконалювалися, а попит на електро­енергію зростав. Сьогодні йдеть­­ся про те, що мережа сонячних електростанцій на території Єгипту, Алжиру, Марокко та Лівії до 2050 року може забезпечити щонайменше 10% електроенергії, потрібної Європі. 
 
Технологію виробництва сонячної електроенергії вже апро­­бовано в Іспанії чи Німеччині. Параболічні дзеркала геліостанції відбивають сфокусоване сонячне світло на чорні металічні труби з маслом. Нагрівшись, воно надходить до теплообмінника і віддає свою енергію паровій турбіні, яка і виробляє електроенергію. Для транспортування електроенергії до Європи морським дном планують використати спеціальний кабель, що охолоджується рідкою вуглекислотою і практично не передбачає втрат електроенергії.
 
 
Політичні бар’єри
 
Більшою проблемою в реалізації проекту є не технології, а політика. На сьогодні з усіх країн Північної Африки лише Єгипет дав однозначну згоду на участь у Desertec. З Алжиром і Лівією, успішними експортерами газу й нафти, треба ще домовлятися. Переваги проекту очевидні. Геліостанції в Сахарі продукуватимуть енергію не лише для Європи, а й для країн-виробників, тобто за рахунок сонячної енергетики держави Північної Африки зможуть також частково задовольнити свої потреби в електроенергії. Desertec принесе інвестиції, створить технологічні оази в пустелі. А це нові робочі місця, нові поселення, нові можливості.
 
Водночас європейці визнають небезпеку появи нового «сонячного колоніалізму». Тому їм важливо переконати африканських партнерів у взаємовигідності енергетики в пустелі. Є й інша небезпека: Європа, позбувшись нафтогазової залежності від північноафриканських країн, може потрапити в іншу – сонячну. Натомість залежність Західної та Центральної Європи від російських вуглеводнів, а отже, і їх транзиту територією України, зменшиться. Наша країна може частково випасти з великої європейської енергетичної гри не лише через будівництво нових трубопроводів на кшталт Nabucco чи Північного потоку, а й унаслідок сходження в Сахарі «Другого Сонця», що світитиме заможним європейським країнам.
 
Ідея сонячної автаркії
 
Деякі європейські експерти вказують на те, що Європі значно дешевше й корисніше розвивати сонячну електроенергетику на власній території. Антон Мілнер, голова німецької Q-Cells, яка є найбільшим у світі виробником елементів сонячних батарей, заявив, що, за прогнозами його компанії, до 2020 року близько 12% електроенергії в Європі ви­роб­ля­тиметься на сонячних електростанціях і за допомогою сонячних батарей. Навіщо ж змагатися за постачання дорогого сахарського стру­­му? У 2006-му лише у Великій Британії понад 78 тис. будинків послуговувалися сонячними батареями. Але, за даними тієї самої Q-Cells, на сьогодні в Європі за допомогою Сонця виробляється лише 0,3% електроенергії.
 
Однією з основних проблем сонячної електроенергетики є її низька рентабельність. Сонячний струм коштує більше, ніж той, що виробляється на теплових і атомних електростанціях (15–23 євроценти за 1 кВт.год). Очікують, що його вартість поступово знижуватиметься й зрів­­­няється з цінами на електроенергію іншого походження. Тому вже сьогодні на межі двох континентів замислюються проекти, що можуть суттєво змінити і енергетичний, і політичний ландшафт Європи. Україна, на­­го­­лошують експерти, перебуває поза цими змінами. А тим часом Західна та Центральна Європа знаходить нові шляхи гарантування своєї енергетичної безпеки.

[1555]

 
КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА
Андрій Конеченков
голова правління Української вітроенергетичної асоціації
У Єврокомісії сьогодні розглядають можливість того, щоб Європа до 2050 року взагалі відмовилася від атомної енергетики. Передбачають, що на той час від 10 до 25% електроенергії Європа отримуватиме із Сахари. Решту – за рахунок вітро- та гідроенергетики, а також використання біоенергетичних ресурсів. Такий мегапроект окупиться лише в довготерміновій перспективі – за 50 або 100 років. Європа завчасно піклується про свої майбутні покоління. Водночас уряди північноафриканських країн насамперед стурбовані тим, як у найближчі роки забезпечити електроенергією свої країни. Енергетичні потреби в регіоні щороку зростають
на 7–10%.
 
Фотоелектричні системи, які вже активно використовують у країнах Центральної та Західної Європи, не можуть конкурувати з експортом електроенергії із Сахари. Їхні масштаби абсолютно різні. У Європі функціонують переважно локальні об’єкти малої потужності, спрямовані на автономне енергопостачання приватних будівель. Гігантська сонячна електростанція в Сахарі – це абсолютно інший масштаб й інші перспективи. Уже сьогодні багато вчених з різних країн світу прогнозують, що саме сонячна енергетика стане головним постачальником електричної та теплової енергії у світі.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.