▪   Інна Завгородня

Країна катастроф

ФОТО: АР
Через наслідки радянської індустріалізації та багаторічну безгосподарність Україна опинилася на межі екологічної катастрофи
Матеріал друкованого видання
№ 47 (108)
від 20 листопада, 2009

Гостра, критична, катастрофічна – діагноз екологічній ситуації України давно поставлений. Новина про жовтневу пожежу на складі отрутохімікатів на станції «Відрадне» неподалік Джанкоя в Криму пройшла майже не поміченою за куди галасливішими перипетіями: скандалом із педофілами й наступом епідемії грипу. На хімічній базі «Райагрохіму» зберігали 400 т непридатних до використання в сільському господарстві пестицидів, з яких згоріло близько 20 т хімікатів, які містять магній. За попередньою версією – через самозаймання. Подібне може статися будь-якої хвилини майже в кожному районі України. І стається, варто передивитися хоча б зведення МНС за останній час.

Пестицидна спадщина

Наприкінці серпня пестициди горіли поблизу села Новогригорівка (Запорізької обл.). Склад чималенький – приблизно 120 т. У лютому палали околиці села Катеринівка (Харківщина) – добрива зайнялися внаслідок хімічної реакції на воду, що просочилася крізь дірявий дах складу. Отрутохімікати на Луганщині торік горіли майже три тижні. З жахом згадують події дворічної давнини мешканці одеського селища Затишшя. Склад, до якого за радянських часів звозили пестициди з усієї області, вибухнув внаслідок розгерметизації контейнерів.

За офіційними даними, отрутохімікатів не придатних для використання в сільському господарстві в Україні налічується близько 22 тис. т. Проте, коли справа доходить до вивезення з метою утилізації, виявляється, що пестицидів набагато більше, ніж зазначено в офіційних звітах. Точну кількість несанкціонованих звалищ не може назвати ніхто. Пестициди часто зберігають у неналежному стані, без охорони. Іншими словами – вони потрапляють спочатку в ґрунт, потім у продукти харчування і врешті-решт у наші організми, в яких і накопичуються. Отруйна спадщина радянських часів дісталася кожній українській області.

Наприклад, нещодавно з Буковини вивезли до Польщі на утилізацію 20-тонну партію пестицидів. За офіційною інформацією, на кінець 2008 року на території Чернівецької області залишалася найменша порівняно з іншими регіонами кількість отрутохімікатів – 14,550 т. Уже під час підготовки до транспортування виявилося, що тонн насправді 20. Проте й це далеко не все: невдовзі після їх вивезення в Сторожинецьому районі області виявили ще 500 кг пестицидів. Екологи твердять, насправді кількість непридатних для використання отрутохімікатів як мінімум удвічі більша від офіційної.

В Україні пестициди утилізують лише на одному спеціалізованому підприємстві – ТОВ «Елга» в місті Шостці Сумської області. Технологічна установка на підприємстві знищує їх методом багатоконтурного низькотемпературного піролізу (процес термічного розкладання органічних сполук без доступу кисню, який здійснюється за температури 450–600°С). Діяльність підприємства, принаймні за офіційними даними, відповідає санітарним нормам.

Мелітопольський завод «Продмаш» подавав проект впровадження у виробництво мобільного комплексу, який знищує пестициди не придатні для використання. Згідно з інвестиційним планом він мав би окупитися за 1,7 року, натомість уже 3 роки триває процес отримання ліцензії. Поки що державі вигідніше утилізувати отрутохімікати за кордоном: приміром знешкодження отрутохімікатів у Гамбурзі коштує 14 тис. грн за тонну, водночас у Шостці – близько 18 тис. грн за тонну.

Тотальне звалище

Фактично на межу екологічної катастрофи Україну поставило радянське господарювання – надмірна індустріалізація й пестицидна обробка землі. Українська безгосподарність проблеми поглибила. Проте отрутохімікати не придатні для використання - не найстрашніше, що дісталося нам у спадщину від СРСР.

Атомна промисловість теж становить постійну небезпеку, позаяк аварії час від часу трапляються на всіх діючих атомних електростанціях. На Рівненській АЕС для ремонту відключали другий і четвертий енергоблоки, фіксували витік рідини з системи охолодження. Під час випробування третього енергоблоку в вересні спрацювала система безпеки. Через аварію вже відключали енергоблок Південноукраїн­ської АЕС, генератор 2-го блоку Хмельницької АЕС теж виходив із ладу.

Відпрацьоване на атомних станціях паливо Україна, згідно з міжнародними домовленостями, відправляє на дез­активацію до Росії. Після 2012 року перероблені відходи почнуть повертати в Україну, тож захороняти їх доведеться на власній території. Могильники радіоактивних відходів розкидано по всій країні. Окрім атомних станцій їх продукує понад 8 тис. підприємств, не тільки промислових, а й медичних. Майже півсторіччя звозили їх і до столиці. В селищі Пирогове неподалік від Музею національної архітектури та побуту є спецкомбінат «Родон», на території якого розташовані сховища з відходами. Політики відреагували на протести громадськості, занепокоєної близькістю могильника до мегаполіса, тож за сім років радіоактивні відходи з Пирогового перезахоронять у спец­сховищі в Чорнобильській зоні.

Але життя в Києві все одно сповнене екологічних небезпек. На території заводу «Захід», що в Академмістечку, зберігають контейнери з берилієм. На покинутому хімічному заводі «Радикал» на Лісовому масиві й досі є ртуть і хімікати.

Шкодять довкіллю в Україні й гірничо-металургійні комбінати. Мільярди тонн піднятих на поверхню надр, шахти і штучні озера-відстійники плюндрують родючий ґрунт, а промислові викиди підприємств засівають його токсичними речовинами, забруднюючи також атмосферу.

Екологічні лиха роблять Україну непридатною або небезпечною для життя. Внаслідок чорнобильського радіаційного забруднення втрачено близько 5% території, ще 30% визнано такими, що мають несприятливі для проживання людей умови, в той час як екологічно чистими вважається лише 7% земель. Понад 160 тис. га зайнято несанкціонованими звалищами побутового сміття.


ФОТО: УНІАН

Подарунок від Європи

Інші колишні республіки Радянського Союзу так само зіткнулися з проблемою утилізації хімічної спадщини минулого. Зокрема, Казахстан вивозить на переробку до Німеччини відходи, що залишилися в країні після ліквідації радянських військових баз. Щоправда, після аварії казахського потяга з фосфором, яка сталася два роки тому на Львівщині, через українську територію їх більше не пропускають.

Європа ж залюбки, хоч і не безкоштовно, приймає відходи. Втім, лише ті, які здатна переробити. Всі інші сама намагається транспортувати до країн, що розвиваються. Нещодавно в ЄС ухвалили закони, які забороняють вивозити небезпечні речовини за межі Європи, якщо інша сторона не готова їх прийняти. Але отруту й далі везуть конт­рабандно. Успішно практикують «сміттєвий туризм» і США, які так і не ратифікували Базельської конвенції (міжнародного договору, що не дозволяє транспортувати залишки виробництва з розвинених країн до країн третього світу), законодавчо заборонивши вивозити тільки най­отрутніші речовини. З Північної Америки контейнери з відходами відправляють пе­реважно до Азії й Африки.

Східна Німеччина, яка нещодавно святкувала чергову річницю свого об’єднання з Західною, поряд із економічними боролася ще й зі значними екологічними проблемами, спричиненими наслідками соціалістичного господарювання. Німцям пощастило більше, ніж нам, – західні брати витратили чималі кошти, аби відновити екологічну рівновагу «нових» федеральних земель. Проте до об’єднання ФРН і сама залюбки транспортувала токсичні відходи у НДР. Тож до екологічних негараздів Сходу Західна Німеччина частково долучилась, отримавши їх у вигляді бумеранга.

Об’єктом ганебної практики стала й Україна, на територію якої Угорщина транспортувала премікс (хімічну суміш першого ступеня небезпеки, яка містить близько 35 видів отруйних речовин, таких як азбест, алюміній, мідь, нікель, свинець). Близько 1453 т подібної суміші начебто як сировину для виготовлення гальмівних колодок упродовж 1999–2005 років ввозила до Закарпаття угорська кампанія Eltex. Через східний кордон, ніби через тин, перекинули також 3 тис. т насиченої формальдегідом тирси й 6 тис. т концентрату білкових речовин. Ще одна угорська фірма переправила на Львівщину 25 тис. т гудронів – відходів нафтопереробки, до складу яких входять небезпечні для людини токсичні речовини та важкі метали, які не виводяться з організму.

Україні так і не вдалося домогтися від Угорщини реакції на міжнародне правопорушення, тож утилізувати «подарунок» довелося власним коштом. А оскільки грошей на екологічні проблеми в Україні виділяють мало, вистачило їх не на весь закарпатський премікс.

«Значна частина отрути й досі лежить просто в центрі села Велика Бакта, – розповідає Тижню Олександр Ворошилов, активіст соціально-екологічної громадської організації «Чистий берег». – На початку 2005 року новина нас шокувала, й ми сподівалися, що проблему вирішать за кілька місяців. Але далі почалися політичні спекуляції. До нас приїжджав кожен міністр МНС, багато політиків… Зрештою частину преміксу запакували в діжки, як ми пізніше з’ясували, з консервного заводу, котрі для хімікатів не призначені. Зараз вони зіржавіли, частину їх розікрали. Склади ніхто не охороняє. Ще частину зберігають у вагонах поблизу міста Берегового. Маю підозру, це списані вагони. Що буде з ними далі – ніхто не знає».

Мешкаючи в закарпатському Береговому, Олександр не може спокійно дивитися, як паплюжиться його рекреаційна батьківщина, що живе з туризму й виноробства: «За документами, було ввезено 4 тис. т преміксу, але офіційно нам показали лише півтори тисячі. Де решта – ми не знаємо. Окрім того, в Береговому планують відродити золоторудник, застосовуючи ціанідну технологію. Якщо це станеться, будемо другою Румунією, яка через постійні аварії забруднює Тису ціанідами».

Катастрофічну екологічну ситуацію в Україні не усвідомлено, адже вона ґрунтується на екологічній культурі кожної людини. Прості речі, як-то відмовитися від поліетиленового пакета в супермаркеті, до чого закликають на своїх екоконцертах нечисленні музичні гурти, або хоча б віддати перевагу дорожчому паперовому пакетові чи екоторбі, насправді виявляються зовсім не простими. Тим часом, проблеми захисту довкілля потребують негайного вирішення, бо бездіяльність у цьому випадку дорівнює злочину. Адже довго перебувати на критичній межі неможливо, колись доведеться опинитися за межею.

 
Для того, щоб збільшити мапу, натисніть на  графіці маленької мапи.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.