▪   Жанна Безп’ятчук

Діалектика нації та меншин

Румунський конфліктолог Юліан Кіфу про румунську політику щодо нацменшин у своїй країні та за кордоном
Матеріал друкованого видання
№ 51 (112)
від 18 грудня, 2009

 

Проблема захисту прав національних меншин та політичні спекуляції на історії в Східній Європі є двома взаємо­пов’я­заними хронічними явищами. Історичні травми, соціальна нестабільність та бідність створюють плідне підґрунтя для їхнього розвитку. Про політику Румунії щодо на­ціональних меншин Тиждень розмовляв із директором Центру запобігання конфліктам та їх раннього попередження (Бухарест) Юліаном Кіфу.
 
У. Т.: Восени цього року представники румунських угорців проголосили створення «Секуйської автономії». Центральна влада цієї ініціативи не підтримала. Наскільки серйозними є сепаратистські тенденції всередині угорської меншини?
 
– Після того як Демократичний союз угорців Румунії розпався, в нашій країні діють дві окремі організації угорських румунів. Перша – власне цей Союз. Друга – Національна рада секелів (секели – субетнічна група угорського народу. – Ред.). Союз безпосередньо представляє інтереси угорської меншини, він є політичною партією, яка постійно входила до урядових коаліцій у 1996–2008 роках. Представники цієї партії очолювали парламентські комісії та урядові міністерства. Наразі йдуть переговори про те, що вони отримуватимуть портфелі в кожному наступному після президентських виборів уряді, незалежно від політичної ко­н’юн­ктури. Загалом із боку угорської меншини як такої немає вимог саме територіальної автономії. Регіоналізація, адміністративна автономія, децентралізація – природні вимоги всіх місцевих і регіональних адміністрацій повсюдно в Румунії. В цьому немає нічого екстраординарного. А от згадана вище Національна рада висуває ідею автономії. Вона, проте, не є успішною і впливовою силою. Рада не спромоглася потрапити до національного парламенту. В цілому загрози сепаратизму з боку угорської меншості сьогодні немає. Варто також зауважити, що румунські угорці живуть у центральних районах країни, а не поблизу кордону з Угорщиною.
 
У. Т.: Президент Траян Басеску в своїх виступах апелює до історії та ідеї єднання румунів незалежно від того, в якій державі вони живуть. Багато хто інтерпретує це як нову національну ідею країни. А для Молдови й України подібне звучить загрозливо. Як ви гадаєте?
 
– Насамперед, немає жодного румунського політика, який пропагував би політику «національного воз­з’єд­нан­ня», «єднання» чи «реінтеграції». І Траян Басеску не виняток. Навіть колишня парламентська партія «Велика Румунія» не обстоює такого погляду. Румунські політики не підтримують ідеї видачі паспортів представникам румунської меншини в Україні та румунської більшості в Молдові, після чого нібито ці румуни мають повернутися на історичну батьківщину. Це не так. Румунський підхід до проблеми насправді такий: усі румуни-гро­ма­дяни різних країн повинні мати рівні права, добробут, гарантовану безпеку та право вільно пересуватися, щоб відвідувати своїх родичів. Ось чому Румунія виступає за синхронізацію розвитку всіх молодих незалежних держав, які постали на руїнах СРСР. Ми прямо зацікавлені у вступі Молдови й України до НАТО та ЄС, у підтримці реформ у цих країнах, у безвізовому режимі. Але, звісно, все за­лежить лише від їх громадян включно з етнічними румунами, які там проживають.
 
У. Т.: Однак саме під час президентства Траяна Басеску ожила ідея повернути кордони, які були до 1940 року.
 
– Траян Басеску – це політик, який дуже активно підтримує ті погляди, що я описав вище. Іноді він реагує на запитання журналістів, студентів, на якісь за­уваження безпосередньо й емоційно. Як наслідок, деякі його висловлювання не узгоджуються з офіційною політикою Румунії. Потім наші дипломати вимушені роз’яс­нювати, уточнювати позицію. Але Траян Басеску ніколи не артикулював ідеї возз’єднання чи повернення назад території Бессарабії та Північної Буковини. Єдине, на чому наголошував Басеску: він ніколи не підпише жодного документа, який підтримуватиме пакт Молотова – Ріббентропа. Румунія приєдналася до по­ложень Паризького договору 1947 року, підписала добросусідські договори з СРСР, Гельсінський заключний акт 1975 року, визнала незалежність Молдови та України, підписала Хартію для Нової Європи, вступила до ОБСЄ. Вся ця нормативно-правова база – визнання непорушності чинних кордонів. Румунія також є членом НАТО та ЄС. І це беззаперечна гарантія того, що наша країна не має й не матиме якихось територіальних претензій до будь-кого. Наша країна обстоює захист прав румунських меншин, ми вітаємо їх входження до владних структур країн, де вони проживають, адже це лише сприятиме розвитку відносин між Румунією та її сусідами.