▪   Аліна Пастухова

Патова партія

Фото: reuters
Регіонали можуть не отримати повного доступу до важелів влади
Матеріал друкованого видання
№ 8 (121)
від 26 лютого, 2010

Здобувши президентське крісло, Партія регіонів продовжує боротьбу за владу. Наступна мета – уряд, тобто доступ до економічних важелів і ресурсів. Здавалося б, створюй у парламенті свою коаліцію, призначай свого прем’єр-міністра і формуй свій уряд. Та з реалізацією наміченого плану виникають проблеми.

На сторожі закону

Перший крок до позбавлення Юлії Тимошенко прем’єрства вже зроблено. Набрав чинності новий закон про регламент ВР, посилаючись на який спікер Володимир Литвин зажадав від чинної коаліції БЮТ, НУ – НС та Блоку імені себе самого доказів існування у вигляді 226 підписів депутатів-коаліціантів. Проте з підписами чи без здаватися коаліціанти не збираються. Їхній основний аргумент – буква закону.

«Наша коаліція створена два роки тому, вимагання доказів її існування – це ігнорування статті 58 Конституції, згідно з якою зворотної сили закон не має», – пояснив Тижню заступник голови Комітету ВР із питань регламенту бютівець Сергій Сас. Тому про всяк випадок БЮТ готує позов на Литвина до Адміністративного суду. Також планується звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення норм закону про регламент ВР.

Юристи згодні з БЮТ: закон сьогодні на боці чинної коаліції. Крім того, навіть якщо припустити, що новий закон про регламент таки має зворотну силу, він усе одно не містить норми, яка дозволила б Литвинові розігнати коаліцію лише на підставі відсутності підписів.

«Відповідно до регламенту коаліція формується фракціями, які мають певний склад, тобто якщо фракції почнуть недораховуватися депутатів, тоді можна говорити про відсутність коаліції», – пояснює Любомир Дроздовський, партнер юридичної фірми D&M Partners. Така норма відповідає і рішенню Конституційного Суду від 17 вересня 2008 року, згідно з яким коаліцію слід розуміти як об’єднання депутатських фракцій, кількість народних депутатів України у яких становить більшість незалежно від того, чи всі вони підтримали рішення про входження в коаліцію, наголошує юрист. Для рішення про приєднання до коаліції потрібна більшість голосів членів фракції.

Інакше кажучи, угруповання всередині НУ–НС, які не визнають себе членами нинішньої коаліції де-факто («Єдиний центр», група «За Україну»), є такими де-юре. Отже, де-юре маємо на сьогодні повноцінну коаліцію з 244 депутатів (БЮТ – 153, НУ–НС – 71, БЛ – 20).

На думку директора Лабораторії законодавчих ініціатив Ігоря Когута, вимога зібрати підписи виглядає логічною, оскільки з 2007 року фракції коаліції зазнали змін, однак не матиме жодних юридичних наслідків. 

Вагомішим «свідоцтвом про смерть» коаліції було б, зазначають експерти, винесення вотуму недовіри уряду. Відповідний проект постанови від ПР уже зареєстрований у парламенті. Проте навіть позитивний результат такого голосування всіх проблем синьо-білих не вирішить. Адже для формування нового уряду «януковичі» мають оформити фактичну більшість у нову коаліцію. А тут мало механічних 226 голосів, зібраних за рахунок перебіжчиків із нинішньої коаліції, потрібне рішення більшості членів кожної з фракцій.

Емоційний шантаж

 У НУ–НС оголошену Литвином «десятиденку» називають тиском із боку регіоналів, адже відсутність коаліції – серйозна підстава для дострокових виборів. Блок Віктора Ющенка зазнав серйозних електоральних втрат, і після виборів його представництво в парламенті в найкращому разі різко зменшиться. Емоційним шантажем називають коаліціанти й озвучення Віктором Януковичем можливих кандидатур на посаду прем’єр-міністра, поміж яких, окрім Миколи Азарова, фігурують прізвища Арсенія Яценюка та Сергія Тігіпка.

Сьогодні в НУ–НС на союз із ПР однозначно згодний «Єдиний центр» (входять п’ятеро депутатів), їх підтримує самооборонець Давид Жванія. Не бажає залишатися у складі чинної коаліції Віктор Матчук, не впевнена частина однопартійців і в Миколі Мартиненку. Категорично проти такого альянсу виступає група «За Україну», не збирається погоджуватися на коаліцію з ПР і «Народна самооборона».
Основним же аргументом за альянс із синьо-білими залишається шанс посадити у пре­м’єрське крісло свою людину. «Якщо запропонувати моїм колегам по фракції Єханурова чи Ющенка, чистота принципів одразу похитнеться», – прогнозує нашоукраїнець Тарас Стецьків.

На сьогодні екс-регіонал Тарас Чорновіл нарахував у НУ–НС 15 потенційних перебіжчиків. А за песимістичним прогнозом бютівця Андрія Шкіля, кількість «зрадників» може зрости до 23. Аналітики стверджують: що довше триватимуть переговори регіоналів із нашоукраїнцями про створення парламентської більшості, то менше шансів у ПР лишатиметься на формування пропрезидентської коаліції. До того ж залякування достроковими виборами може стати і консолідуючим чинником для нинішньої коаліції.

Проте навіть якщо «купівля» НУ–НС регіоналами буде успішною, така коаліція може виявитися нетривалою. Все більше політиків та політологів схиляються до думки, що, попри страх нинішнього депутатського корпусу (до Верховної Ради можуть не потрапити Блок Литвина, комуністи, частина нунсівців) перед достроковими виборами, їх не оминути.

Привид дострокових виборів

Найбільше шансів на реалізацію сценарію з достроковими виборами буде за умови, якщо Януковичу не вдасться позбавити Тимошенко прем’єрського крісла. «З двох лих – Тимо­шенко-прем’єр чи дочасні вибори – Янукович обере вибори. Створюватиме партійні проекти, домовлятиметься з Тігіпком і Яценюком, які пропонують свої проекти», – вважає директор політичних програм Міжнародного центру перспективних досліджень Віктор Чумак. Партія регіонів боролася за президентське крісло не лише для того, щоб у ньому сидів Янукович. Вона прагнула отримати виконавчу владу, контроль над грошовими потоками, бюджет. Без свого прем’єра бажаного регіоналам не отримати. Не будуть безконфліктними стосунки у Партії регіонів і якщо їй доведеться поступитися посадою прем’єр-міністра НУ–НС.

Нинішня Верховна Рада може не дожити до кінця своєї каденції навіть за умови створення нової більшості. «Буде коаліція ПР із НУ–НС чи не буде, все одно конфігурація надзвичайно складна. НУ–НС – це апогей демократії, що остаточно перемогла, і, на жаль, у найгіршому варіанті, коли ця демократія перемогла настільки, що не можна розібратися, до якого порядку вони взагалі схильні й хто там чим керує, – зазначає бютівець Святослав Олійник. – Сьогодні є у ПР 37 нунсівців, завтра вже немає…».

Навіть якщо регіоналам вдасться сформувати уряд, без парламентської підтримки він не проведе жодного рішення для реалізації передвиборчих обіцянок свого лідера. «Максимум, на що буде здатна коаліція ПР – НУ–НС –БЛ, – це спроба голосування за бюджет, – прогнозує Андрій Єрмолаев, директор дослідницького центру «Софія».

Політологи схиляються до того, що дочасні вибори відбудуться вже восени цього року.

 

Групи, угрупування та партійні «осередки» у фракції НУ-НС

18
депутатів входять у групу «За Україну» (лідер – В’ячеслав Кириленко)
 
17
депутатів зараховують до групи «Народна самооборона»(проте у групі розкол: частина тяжіє до БЮТ, частина – до Партії регіонів) 
 
5
депутатів налічує група «Єдиний центр»

4

депутатів відносять до «умовної» групи Миколи Мартиненка

10
депутатів-членів партії «Реформи і порядок»

6
депутатів-членів Української народної партії 

 

Досвід коаліційного будівництв

Більшість a la Кучма

Уперше про більшість у Верховній Раді як об’єд­нання фракцій та груп заговорив Леонід Кучма. Після обрання на другий президентський термін він висловився за необхідність створення «постійної парламентської більшості», що й було зроблено на базі тих антикомуністичних сил, які підтримували його кандидатуру під час виборів-1999. На початку 2000 року в результаті так званої оксамитової революції в парламенті комуністів усунули з керівних посад у президії ВР. Очолив координаційну раду парламентської більшості, в яку об’єдналися 11 фракцій, груп та позафракційні депутати, Леонід Кравчук. Ліві, які становили меншість, засідали у сесійній залі Верховної Ради, більшість – в Українському домі. Головою ВР обрали Івана Плюща, його заступниками – Медведчука й Гавриша. Оскільки безпосереднього стосунку до формування уряду парламентська більшість тоді не мала, предметом «дерибану» стали парламентські комітети. Більшість діяла доволі ефективно й стала головним інструментом впливу президента на уряд. Уряд Віктора Ющенка було відправлено у відставку саме її руками.

На час створення налічувала 236 депутатів. Проіснувала до кінця каденції парламенту ІІІ скликання
.


Коаліція з примусу

Після виборів парламенту в 2002 році пропрезидентські сили (СДПУ(о) та блок «За єдину Україну») знову об’єдналися в більшість. Проте процес був досить важким. Спочатку мінімальною кількістю голосів (226) було обрано президію, спікером став колишній голова президентської адміністрації Володимир Литвин. І лише за кілька місяців вдалося формалізувати більшість підписанням відповідної угоди. Найчисельніша фракція «Наша Україна» залишилася в опозиції, зазнавши при цьому суттєвих втрат (17 депутатів перейшли до більшості). Були втрати й в інших опозиціонерів. Саме тоді заговорили про такі методи формування більшості, як підкуп та адміністративний тиск на бізнес депутатів. Вплив президентської адміністрації на більшість досяг апогею під час намагань ухвалити запропоновану Кучмою політичну реформу. Проте система дала збій – для прийняття рішення забракло шести голосів. Ходили чутки, що за позитивне голосування депутатам пропонували $20 млн.

На час створення налічувала 238 депутатів. Припинила свою діяльність восени 2004 року.

Антикризова зрадницька

Після парламентських виборів 2006 року формально було створено демократичну коаліцію, проте проіснувала вона недовго. Яблуком розбрату стала посада спікера, яку старші партнери по коаліції («Наша Україна» та БЮТ) ніяк не погоджувалися віддати лідеру СПУ Олександрові Морозу. Регіонали та комуністи виявилися менш жадібними, й соціалісти приєдналися до них. На додаток до спікерства соціалістам дісталися також кілька ключових посад в уряді. Недоброзичлівці запевняли, що гіркоту зради Олександрові Морозу підсолодили ще й $300 млн… Коаліція була міцна, працювала ефективно. Але її згубили наполеонівські плани регіоналів, які зажадали створити в парламенті конституційну більшість (300 депутатів). Депутатів вербували досить активно, нависла загроза узурпації влади. Зрештою президент Віктор Ющенко погодився на вмовляння опозиції розпустити парламент. У політичний лексикон увійшов термін «політична корупція».

На час створення налічувала 242 депутати. Проіснувала до кінця каденції парламенту V скликання.

Демократична-2

Перевага демократичних сил за підсумками дострокових виборів 2007 року виявилася мінімальною: БЮТ та блок НУ–НС зібрали на двох 227 депутатів. Проте для створення коаліції цього вистачило. Посади поділили відповідно до раніше підписаної угоди: прем’єрство отримав більший за кількістю БЮТ, спікерство – НУ–НС, урядові портфелі – порівну. Відсутність запасу голосів у коаліції далася взнаки одразу: спікера призначили ледь не з боєм, звітуючись перед колегами позначками в бюлетені для таємного голосування, а прем’єра – лише з другої спроби, проголосувавши руками. На цьому місія коаліції фактично завершилася. Для ухвалення законів та інших рішень у парламенті доводилося постійно залучати інші фракції. Влітку 2008 року коаліція втратила двох бійців: Ігор Рибаков та Юрій Бут заявили про вихід із її лав. Щоправда, до урочистого поховання блоку це не призвело – Конституційний Суд визнав, що ключовою для коаліції є кількість депутатів, які входять до фракцій – засновниць більшості. У вересні 2008 року про свій вихід із коаліції оголосив НУ–НС, протестуючи проти спільного голосування БЮТ та ПР за закони, що обмежували владу президента. Над парламентом нависла загроза дострокових виборів.

На час створення налічувала 227 депутатів. Проіснувала до вересня 2008 року.

Оновлена, підсилена

У грудні 2008 року на базі демократичної було утворено нову коаліцію з третім учасником – Блоком Литвина. Новому партнерові віддали спікерство та кілька другорядних посад в уряді. Проте частина депутатів із НУ–НС увійти до коаліції відмовилась, і рішення цієї фракції приймали простою більшістю. Володимир Литвин не раз під час суперечок із бютівцями нагадує, що саме він «підтримав штани» коаліції та уряду. Опозиціонери ж нову коаліцію не визнають, стверджуючи, що жодних документів із підписами депутатів про входження в об’єднання немає, тож коаліція, мовляв, також нелегітимна.

На час створення налічувала 226 депутатів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.