▪   Аліна Пастухова

Зміна орієнтації

Відмова влади від курсу на євроатлантичну інтеграцію загрожує національній безпеці України
Матеріал друкованого видання
№ 22 (135)
від 4 червня, 2010

Україна вже не прагнутиме до членства в НАТО. Водночас її першочерговою метою є вступ до Європейського Союзу, на другому місці – поглиблення стратегічного партнерства з Росією. 1 червня стали відомі основ­ні засади зовнішньої та внутрішньої політики України нової влади. До цього питання вона поставилася серйозно, запропонувавши оформити у вигляді закону «основоположні принципи, згідно з якими має формуватися та реалізовуватися державна політика, спрямована на забезпечення пріоритетних національних інтересів держави».

Україна справді давно потребувала закону, який встановив би її зовнішньо- та внутрішньополітичні пріоритети. Адже засади зовнішньої політики досі визначала постанова Верховної Ради від 1993 року, положення якої вже не відповідали вимогам часу, а засади внутрішньої кожен з українських президентів намагався прописати – згідно з власним баченням – у меморандумах та універсалах, що не мали юридичної сили. Однак виникає багато але...

Насамперед щодо засад. Із НАТО співпрацю планується продовжити, але питання про членство в Альянсі знімається. Нічого несподіваного тут немає, власне, таку «стратегію» регіонали озвучували ще під час передвиборчих перегонів. Натомість у законопроекті прописано, що Україна є позаблоковою державою, а це означає відмову від участі у військово-політичних союзах та «пріоритетність участі в удосконаленні й розвитку європейської системи колективної безпеки». Але незрозуміло, про яку систему безпеки йдеться, адже європейська оборонна ініціатива лише формується. Проросійська Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ), підписаного у 1992 році в Ташкенті, до Європи не має жодного стосунку, але саме там ризикує опинитися Україна в результаті стрімкого зближення її влади з північними «стратегічними партнерами». «Якщо в майбутньому ви вважатимете для себе правильним приєднатися до ОДКБ, ми, звісно, будемо щасливі вас запросити і прийняти», – заявив президент Росії Мєдвєдєв у травні. 

Крім того, в документі є положення, що супе­речать одне одному. Позаблоковість, відповідно до законопроекту, передбачає участь у європейській системі колективної безпеки. А система колективної безпеки та військово-політичний союз – де-факто поняття тотожні. Наслідки такої юридичної невизначеності очевидні: встановлюватимуть, чи є структура, до якої захочуть приєднати Україну, військовим блоком, чи організацією колективної безпеки, залежно від політичної кон’юнктури. Якщо нинішня влада прийме гостинне запрошення Дмітрія Мєдвєдєва приєднатися до ОДКБ, як виборсуватиметься з усього цього наступний президент України, який дотримуватиметься інших поглядів?   

Основною метою ухвалення документа, зазначають його критики, є викреслення зі списку політичних пріоритетів вступу до НАТО. Але відмова від курсу на НАТО матиме для України в майбутньому негативні наслідки. «Країна перебуватиме в силовому вакуумі, в умовах, коли сусіди сильніші за нас і є можливості їхнього втручання в українські справи. Це погано впливатиме на інвестиційний клімат, оскільки зовнішні інвестори хочуть мати справу з передбачуваною країною, в якій не виникне значних проблем із безпекою», – наголошує Олександр Палій, експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС. До того ж нейтральний статус вимагає суттєвого збільшення фінансування Збройних сил, що не передбачено держбюджетом.    

Відмова від НАТО може зашкодити і планам інтегруватися до Європейського Союзу, запровадити безвізовий режим із ЄС, що так впевнено обіцяє нинішній президент. Формального зв’язку між вступом до НАТО та ЄС немає, але на практиці всі держави Східної Європи приєднувалися до ЄС після того, як ставали членами НАТО.

На думку багатьох аналітиків, документ має декларативний характер і більше нагадує передвиборчу програму. Оскільки він не містить пунктів щодо конкретних кроків для реалізації поставлених завдань, змусити владу дотримуватися задекларованих нею ж принципів буде неможливо. Однак декларативне оформлення засад внутрішньої та зовнішньої політики країни, хоч і у вигляді закону, створює небезпечний прецедент: кожна нова влада матиме спокусу змінювати державні пріоритети під себе.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.