▪   Мар'яна Олійник

оПозиційна війна

ФОТО: В'ячеслав Гіріч
Анатолій Гриценко про те, як об’єднати опозицію, безперспективність процедури імпічменту і напівзруйнований парламент
Матеріал друкованого видання
№ 19 (132)
від 14 травня, 2010

Лідер партії «Громадянська позиція», координатор об’єднаної опозиції Анатолій Гриценко пояснив Тижню, чому він не підписав декларацію про створення Народного комітету захисту України, і розповів, що, на його думку, має сьогодні об’єднати опозиційні сили.

Дія породжує протидію

У. Т.: З огляду на те що ви не поставили в понеділок підпису за створення Комітету захисту України, ви не вважаєте його кроком до об’єднання опозиційних сил?

– При такій монолітній, як лом, владі умовою мінімізації грубих помилок є сильна преса і сильна опозиція. Інакше ця влада – сильна, але без стримувань і противаг – може накоїти багато лиха. Відповідно всі ті, хто стурбований загрозою національній безпеці країни, загрозою втратити суверенітет, мають робити кроки, максимально спрямовані на об’єд­­нання та координацію зусиль. Той формат створення Комітету захисту України, який ми побачили у Спілці письменників, на жаль, не наблизив нас до об’єднання. Із присутніх за круглим столом лідерів опозиційних парламентських партій поставили свої підписи лише ті, хто, власне, брав участь у виборчій кампанії Юлії Тимошенко. Решта пішли пригніченими, тому що зрозуміли, що цей комітет зорієнтований насамперед на лідера БЮТ, а не на об’єднання. Чого бракувало? Довірливої, щирої, відвертої розмови. Очі в очі. Настав час забути про вибори, рейтинги, закінчити нарешті виборчу кампанію й визнати очевидний факт: ця влада прийшла надовго і всерйоз. І треба шукати платформу для об’єднання не на тиждень, не на місяць, а на роки.

У. Т.: Чи не плануєте ви створювати альтернативний комітет захисту чи порятунку України? Це ще більше може роз’єднати опозицію і відштовхнути від неї протестний електорат.

– Я не робитиму кроків, спрямованих на роз’єднання опозиції. Треба не альтернативу створювати, а шукати механізми об’єднання в межах тих політичних сил у парламенті й поза ним, які з різних причин не увійшли до того комітету. Шукатимемо спільну платформу для обстоювання інтересів України, під якою поставили б свої підписи всі сили, які позиціонують себе як опозиційні. Щоб координувати дії в межах фракції (НУ–НС. – Ред.), у межах взаємодії з фракцією БЮТ, з уже створеним Комітетом захисту України, зокрема й у регіонах. Почнемо з цього. Подальша співпраця можлива тільки тоді, коли ми зробимо кілька кроків і відновимо довіру одне до одного, бо зараз вона втрачена.

У. Т.: Що може бути платформою для об’єднання? Які ідеї нестимете людям?

– Платформа – зупинити дії влади, спрямовані на обмеження прав мільйонів громадян, зокрема тиск на пресу, підприємництво. Запобігти тому, що створює загрозу втрати суверенітету України: непаритетним угодам із Російською Федерацією, які або вже підписувалися, або готуються до підписання в енергетиці, авіабудуванні тощо.

У. Т.: Але цього, вочевидь, недостатньо, щоб змобілізувати опір, сьогодні вже не спрацьовують старі гасла, потрібні абсолютно нова ідеологія, конкретні дії. Зокрема, як саме можна запобігти антиукраїнським діям влади?

– Швидких відповідей, на жаль, немає. Як і ілюзій. Влада взяла під контроль правоохоронні, судові органи, має гарантовану більшість у парламенті, тобто може приймати будь-які рішення. Роз’яснюватимемо, що відбувається, і співгромадянам, і зарубіжним партнерам, зокрема тим, із ким укладаються ці угоди: нехай знають, що будь-яка домовленість, досягнута зараз силовим шляхом, котра розколює суспільство, потім, за іншої влади, може бути переглянута. Хоча зрозуміло: як не можна було зупинити ратифікацію харківських угод, не можна буде зупинити й підписання тих, на які вони вже націлилися. Навіть якщо оточити Київ мільйонами протестуючих, вони підпишуть їх у Форосі, Сочі або деінде. Так само якби опозиція таки завадила ратифікувати харківські угоди в сесійній залі парламенту, це було б зроблено в іншому місці або в інший спосіб, наприклад письмово, й це влаштувало б і зацікавлених сторін, і Конституційний Суд… Більшість налаштована діяти, не дотримуючись норм закону.  

У. Т.: А Майдан допоміг би?  

– У суспільстві – ми це розуміємо – немає зараз сильних протестних настроїв. 2010 рік дуже відрізняється від 2004-го. Спротив людей і їхня готовність захищати свої права, що були продемонстровані на Майдані, стали можливими лише після кількох років економічного зростання – в період з 2001-го по 2004-й. Коли почали з’являтися перші прошарки того, що називається середнім класом. Людей, які твердо стоять на ногах і можуть собі дозволити обстоювати свої громадянські права. Зараз же середній клас на тлі кризи ламає голову над тим, як утримати свій невеличкий бізнес, як під тиском нової влади врегулювати питання з податківцями тощо. Плюс розчарування в політиках – у тих лідерах, які мали можливість впродовж п’яти років продемонструвати свою ефективність, але не зробили цього. Тому об’єктивно не зберуться сьогодні на заклики опозиції до Києва сотні тисяч людей. А збирати Майдан за гроші – ще більше сіяти зневагу і розчарування…

Водночас дія породжує протидію. Наша новітня історія – це як маятник. Після Кравчука, за часів Кучми, він хитнувся у бік радянського стилю життя, до Росії, за часів Ющенка він пішов, принаймні за формальними ознаками, у бік, скажімо так, українськості, зараз його знову штовхнули Back in USSR. Відчуваю, що на тлі агресивного просування в Україну російського бізнесу, російської політики гарячкова спроба витіснити українське з України може породити абсолютно протилежну тенденцію. Поміж молоді й багатьох тих, хто раніше використовував російську мову, зараз спостерігається інша мода: українське – це круто, треба говорити українською, читати і купувати українське… Такий собі спосіб самозахисту. Якщо маятник зайде далеко, то з такою самою силою повернеться назад за наступної влади.

Зона підвищеного тиску 

У. Т.: Вас як голову парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони ознайомили з проектами майбутніх київських угод?

– Парламентська опозиція скористалася своїм правом і наполягла на тому, щоб у середу, 12 травня, заслухати уряд про зміст угод, які планується підписати під час візиту президента Росії Мєдвєдєва до Києва 17–18 травня. Сподіваюся, ми їх побачимо… До питання про запобіжні кроки: навіть те, що завдяки журналістам проект «співпраці» в енергетичній галузі отримав розголос, уже стало певним стримувальним чинником для українських підписантів. І коментарі Януковича щодо можливого злиття Нафтогазу з Газпромом засвідчили, що він уже обережніше до цього ставитиметься. Зовнішні впливи завжди будуть, але їх треба збалансовувати. Наприклад, допускаючи Росію і російський капітал у нашу енергетику, треба паралельно створювати умови для присутності в ній німецького, французького, британського, японського, китайського капіталів, інвестицій світових фінансових інституцій. Віддати під контроль одній державі стратегічно важливу для України галузь – це дуже небезпечна і короткозора політика.

У. Т.: Перед ратифікацією пакту Януковича – Мєдвєдєва ви припустили, що нова влада здасть національні інтереси, навіть цього не розуміючи. Але ж і роз’яснення опозиції та експертного середовища на владу не діють.

– У найближчому оточенні президента та прем’єра сьогодні немає людей, здатних професійно оцінити угоди, які їм хтось пропонує підписати, крізь призму хоча б середньотермінових інтересів України. Друга проблема в тому, що до влади прийшов великий бізнес – реальні статки членів уряду вимірюються мільярдами, принаймні в гривнях. Значною мірою це бізнес, пов’я­­заний із бізнесом Російської Федерації. Частина цих людей представляли тіньовий бізнес, організований навколо посередників на кшталт RosUkrEnergo в газопостачанні, транзиті га­­зу. Тому ці люди за своєю при­­родою неспроможні прий­­мати уп­­равлінські рішення, виходячи з інтересів держави. Вони кажуть: ну нехай собі стоїть Чорноморський флот Росії в Севастополі, іржавіє там, що тут такого? Зате в нас будуть преференції в газовій сфері. Дешевий сир буває лише в мишоловці… 

Я знаю, як працює уряд Януковича, – там кожен відстежує документи тільки в межах свого сектору, там немає дискусії. А тепер при напівзруйнованій Верховній Раді немає експертизи та всебічного аналізу законопроектів у комітетах, і це створює проблеми. Ці проблеми потім довго відчуватимуть десятки мільйонів людей.

У. Т.: Політолог Володимир Фесенко вважає, що визначальним чинником, через який суспільство здатне збуритися, є соціально-економічний. Ви згодні?

– Згоден, але думаю, що Янукович це усвідомлює. Вони розуміють, що зруйнувати їхню монолітну владу може не так опозиція, як провал в економічній політиці. Тобто головна загроза для команди Януковича – соціально-економічна ситуація в країні. І навпаки, якщо вони з нею впораються, ця влада ще більше зміцнить свої позиції.

Поки що новий уряд йде шляхом попереднього – це внутрішні й зовнішні запозичення, що спрямовуються на латання дірок у бюджеті. Не на розвиток, а на про­­їдання. Минає третій місяць, а Янукович ще навіть не озвучив намірів проводити реформи. Запитайте у президента, чому він досі нічого з обіцяного не виконав? Пам’ятаєте, що він писав на білбордах? Обіцяв статус державного службовця вчителям і лікарям, а поставили це питання на голосування, то фракція ПР не голосувала. Обіцяв п’ять років податкових канікул для малого бізнесу, але регіонали проголосували податковий законопроект Ірини Акімо­­вої, де жодних канікул. Обі­­цяв з 2011-го контрактну ар­­мію – і близько такого не буде. Обіцяв підвищення соціальних стандартів для малозабезпечених сімей. А коли такий законопроект голосували, фракція ПР зробила все, щоб його не ухвали­­ли… Бюд­­­­жет-2010 не пе­­ред­­­­­­бачає проведен­­ня жодних реформ. А шлях від оголошен­­ня рефор­­ми до моменту, коли її результати відчує люди­­на, – це щонайменше два ро­­ки, а на деяких напрямах – три, п’ять, навіть десять. Що важли­­во – перші кроки реформування, особливо це стосується пенсійної системи, пільг, інших структурних змін, зазвичай болісні. І ось цей цикл здійснення реформ припадає на підготовку та проведення місцевих виборів, а потім парламентських. Чи вистачить сміливості у Януковича розпочати і провести реформи, приймати непопулярні рішення під час виборчої кампанії?

У. Т.: Як ви оцінюєте ініціативи щодо початку процедури імпічменту президента, збору підписів за дострокові парламентські вибори?

– З погляду досягнення результату вважаю це безперспективним заняттям. Процедура імпічменту взагалі не врегульована законом, а дострокові пар­­ламентські вибори за схемою 2007 року, коли понад 150 депутатів склали мандати, внаслідок зміни законодавства зараз неможливі. Тепер ця про­цедура через суди, через ЦВК тривала б кіль­­ка років. Це нереально. Думаю, багатьом з опо­­зиції, хто шукає швидких рішень, треба тверезо оцінити ситуацію і налаш­­товуватися на дов­­гу, ста­­єрську дистанцію. Психологічно це важ­­ко…

За нинішніх умов багатократно зростає роль преси, що має показувати здобутки і злочини, правду і неправду як влади, так і опозиції. Преса може змусити владу менше красти і більше працювати для країни. І змусити опозицію бути альтернативою, а не моською, яка голосно гавкає на слона, але не пропонує кращих, сильніших рішень. Сьогодні роль журналіста стає більшою, ніж роль політика, принаймні опозиційного. Таргани бояться світ­­ла, й оприлюднення будь-яких фактів тиску на журналістів, засоби масової інформації, як і тиску на підприємців, людей інших професій, має спонукати громадян до об’єднання, колективних протестних дій на захист своїх прав. А захист прав журналіста – це і захист прав мільйонів громадян на об’єк­­тивну достовірну інформацію. Щоб пересвідчитися, що буває в протилежному випадку, достатньо подивитися російські канали з їхніми розповідями, як президент і прем’єр постійно турбуються про людей і які там усі щасливі й задоволені владою.

У. Т.: Путінська стабільність, на думку авторів нашого видання, які є оптимістами, зазнає краху в Україні…

– Насправді в Росії вже немає такої стабільності. Вона просто в кращих умовах: великі енергетичні ресурси надають можливість пом’якшувати впли­­ви світової фінансової кризи і зменшують негативний вплив на людей прорахунків внутрішньої політики. У нас же будь-які провали в політиці одразу б’ють по людях. Водночас така підвищена чутливість до ефективних чи неефективних дій влади – це шанс для України, вона дає змогу жити в реальному світі, а не в полоні ілюзій і швидше шукати ефективні рішення.[1842]

 
БІОГРАФІЧНА НОТА

Закінчив Київське суворовське училище, Київське вище військове авіаційне інженерне училище, Інститут іноземних мов Міноборони США, оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-Повітряних сил США, Академію ВС України.

За плечима – 25 років армійської кар’єри. Полковник запасу, кандидат технічних наук, автор понад 100 наукових робіт, виданих в Україні, Бельгії, Нідерландах, США, ФРН і Швейцарії.

Тричі міністр оборони України – в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова і Віктора Януковича.

На виборах-2007 пройшов до Верховної Ради під № 4 блоку «Наша Україна – Народна самооборона», очолює Комітет із питань національної оборони і безпеки.