Війни букіністів

Фото: PHL
Хто і навіщо захопив книгарню “Сяйво”
Матеріал друкованого видання
№ 9 (122)
від 5 березня, 2010

Події навколо приміщення столичної книгарні «Сяйво» викликали чималий резонанс у громадських колах. У своєму розслідуванні Тиждень зосередився на державній корупції та технологіях захоплення майна, залишивши поза увагою PR-ходи сторін конфлікту щодо захисту «осередку духовності» тощо. Зрештою, книгарня «Сяйво», маючи великі преференції (у вигляді пільгової оренди приміщення), цілеспрямовано просувала книжкову продукцію російського виробництва. Довготермінова пільгова оренда і спричинила постійну боротьбу за це підприємство. Тому захищати потрібно не бізнесменів-книготоргівців, а прозорість прийняття рішень щодо відчуження власності та право на захист від рейдерства. А ця тема має шанс стати значно актуальнішою вже в найближчій перспективі.

Джерела, втаємничені у ринок силового перерозподілу власності, та кремезні парубки, причетні до захоплення приміщення столичної книгарні, розповіли Тижню, хто стоїть за нападом. Власне, вони підтвердили підозри громадськості: на магазин у центрі Києва буцімто поклав око родич мера В’ячеслав Супруненко, чий брат Олександр входить до парламентської фракції новообраного президента Віктора Януковича. Прикметно, що на захоплення рейдери пішли акурат за день після проголошення Віктора Федоровича «гарантом» – 19 лю­того. (Вирішили, що з приходом «своєї» людини до влади вже немає сенсу рефлексувати з приводу пристойності?) Народні депутати Кирило Куликов та Володимир Яворівський (голова Національної спілки пись­менників), які спробували протистояти рейдерам, відчули, як воно бути в опозиції до влади, – їх побили. Міліція виконувала роль статистів.

Оплот радянських письменників

Книгарня «Сяйво» – це не просто нерухомість у найпрестижнішому місці країни – столичній Бессарабці. Будинок, у якому розташоване «Сяйво», зводили в сталінські часи. Тут мешкала творча еліта, наприклад, Остап Вишня. Поруч, на розі Хрещатика та Богдана Хмельницького, була ще одна книгарня – «Пропагандист» (у народі – «Пропагандон»). І якщо до «Пропагандиста» покупці заходили не дуже охоче, то в «Сяйво» за радянських часів стояли черги.

Досі нижче вивіски «Сяйво» красувалися металеві літери «Книгарня письменників». Організаційно вона входила до структур Спілки письменників СРСР, точніше – до Літфонду, майнового придатка Спілки. «Сяйво» було класичним комуністичним «спецрозподільником» – місцем, де дефіцитний товар продавали «своїм» – людям, наближеним до комуністичної влади. А дефіцитом, при тому доволі гострим, у радянські часи були також книжки.

У «Сяйві», за оксамитовою шторою, «працювала» окрема кімната, куди пускали лише посвячених. Офіційно – за посвідченням члена Спілки письменників, але користувалися її послугами також співробітники керівних структур Компартії України, КДБ, міськвиконкому (тодішньої мерії). І якщо письменники приходили по рідкісні малотиражні видання Есхіла або Лотмана, то «соціалістична еліта» отоварювалася детективами, фантастикою, книжками про риболовлю й дачне господарство – всім тим, що книжкова галузь СРСР продукувала в дуже обмеженій кількості.

За Михайла Горбачова почалася демократизація, запрацювали видавничі кооперативи, книжковий дефіцит розсмоктувався. Національна спіл­­ка пи­сь­­мен­­ників України (НСПУ) відокремилася від усесоюзної, а структури Літфонду почали розпадатися. Деякі здобули самостійність від Спілки письменників. Наскільки юридично чисто проходила «боротьба за незалежність» окремих спілчанських Будинків творчості, видавництв і книгарень, зараз сказати непросто. Очевидно те, що НСПУ на чолі з Володимиром Яворівським і досі шкодує про майнові втрати.

У письменницькому сере­довищі вважали, що книгарня «Сяйво» стала власністю трудового колективу, який очолювала Марина Довга, довголітній директор книгарні. Приміщення ж лишилося у комунальній власності, книгарня орендувала його на пільгових умовах. Директорка пишалася самостійністю, кілька разів розповідала одному з авторів цих рядків, як їй вдавалося відбити спроби НСПУ повернути собі «Сяйво» за допомогою тиску на мерію. (Тоді, після розпаду СРСР, багато письменників стали народними депутатами – очевидно, хтось із них переймався долею книгарні.)

Спроби оволодіти приміщенням книгарні, однак, не припинялися. Відбиваючи чергові атаки рейдерів з різних боків, 2006 року Марина Довга злягла з серцем і невдовзі померла.

В облозі

Нині двері й вікна «Сяйва» заварені, всередині книгарні чергують представники нового «­законного» власника приміщення. Вони ­пи­льнують, щоб орендарі (а це перед­усім трудовий колектив книгарні та бізнесмен Костянтин Клімашенко) за підтримки залученої громадськості знову не відбили «Сяйва», як це сталося 2 лютого.

Історія спроб захопити крамницю тривала й заплутана. Фактично все розпочалося 2001 року, коли книгарня потрапила у важке фінансове становище, тодішня директорка Марина Довга продала 50% статутного фонду «Сяйва» фірмі «Орфей-1», власниками якої були підприємці Ростислав Корнієнко та Костянтин Клімашенко. Останній відомий як власник мережі «Книжковий супермаркет», що спеціалізується на продажу російських книжок в Україні.

2003 року частка Корнієнка дивним чином перекочувала до третіх осіб. Загальні збори співвласників книгарні натомість виключили пана Ростислава зі своїх лав, повернувши йому його внесок. Але з того часу Ростислав Корнієнко, точніше, ті, хто стоїть за ним, не полишали спроб узяти під контроль приміщення книгарні (навіть у нинішні кризові часи квадратні метри «Сяйва» коштують щонайменше $3,5 млн). Вони пройшли всі етапи: намагалися скупити в працівників закладу частки в статутному фонді; проводили, так би мовити, альтернативні збори співвласників, на яких змінювали топ-менеджмент «Сяйва»; судилися з різних приводів.

Зрештою, наприкінці минулого року комітет із питань комунальної власності Шевченківського району ухвалив рішення не продовжувати з «Сяйвом» пільгової оренди. Крамницю виставили на аукціон. І нерухомість, вартість якої на ринку сягає 28 млн грн, за 2,6 млн грн придбало ТОВ «Абріль-студіо» (власників книгарні до аукціону технічно не допустили). Те швидко віддало приміщення в оренду ТОВ «Українська книга», директором якого цілком закономірно виявився Ростислав Корнієнко.

Останній усіляко заперечує підозри громади, що затіяв боротьбу за «Сяйво», щоб перепродати комусь приміщення. «Найголовніше – не зруйнувати магазин та товарні залишки, які там ще є», – заявив він, наголосивши, що справж­німи рейдерами, на його переконання, є нардепи й працівники крамниці, яким його поплічники нам’яли боки. Ростислав Корнієнко також заперечує, що отримав книгарню за сприяння влади.

Першими від «орлів» Корнієнка відхрестилися в Шевченківській райадміністрації Києва, яка минулоріч виставила «Сяйво» на аукціон. Мовляв, коли книгарню продавали, голова РДА був у відпустці й нічого не знав. «У Шевченківському районі побудована така система, що без команди та відома Віктора Пилипишина відчужування території або приміщення взагалі неможливе, – стверджує натомість джерело Тижня, причетне до розподілу столичної нерухомості. – Тож він на 100% був у курсі всієї ситуації з книгарнею».

Ймовірно, аби реабілітуватися в очах київської громади, 25 лютого Шевченківська райрада анулювала своє рішення про дозвіл приватизувати «Сяй­­во». Такий крок розкритикував Олесь Довгий – секретар Київміськради і права рука столичного мера Леоніда Черновецького. «PR-хід Пилипишина зі скасуванням приватизації «Сяйва» – чистої води популізм», – обурився Довгий. Секретар міськради звернув увагу на те, що рішення про відміну приватизації «Сяйва» не матиме жодних юридичних наслідків, адже будь-який суд визнає право власників на це приміщення.

Водночас достеменно відомо, що партнером Ростислава Корнієнка в кількох бізнес-проектах раніше виступала Світлана Зоріна – начальник Управління культури Київської міської адміністрації. З іншого боку, джерела Тижня стверджують: пан Ростислав давно й близько  товаришує з В’я­че­славом Супруненком – чоловіком доньки столичного мера Леоніда Черновецького та депутатом міськради від блоку імені тестя. Зацікавленість Супруненка у вирішенні конфлікту навколо «Сяйва» на користь Корнієнка підтверджує і той факт, що фахівці з PR, які обслуговують депутата, «супроводжують» історію з книгарнею у вигідному для Корнієнка світлі. Принаймні вони мали необережність похвалитися цим за кухлем пива з редактором відділу розслідувань Тижня.
І, врешті-решт, про причетність зятя Черновецького до силового захоплення «Сяйва» говорять... самі рейдери.

Костя-борець, брат прокурора

У невеликій пивниці біля однієї з центральних станцій метро тютюновий дим стоїть стовпом. Не одразу знаходжу потрібну мені людину – чоловік причаївся за крайнім столиком у кутку. Максима можна назвати менеджером із персоналу. Він шукає кадри для одного з найбільших у країні рейдерських угруповань. Олімпійка, білі кросівки, спортивна статура, збиті кісточки рук – усе видає в ньому спортсмена. Він виходець зі столичних околиць, із дитинства займався бойовими єдиноборствами.

Якось знайомий по спортсекції запросив Макса взяти участь у невеличкій акції в Київській області. «Приїхали, всім видали арматуру, сказали, що маємо захопити якийсь заводик, – пригадує Макс. – Підвезли нас автобусом просто до воріт. Ми швиденько вибігли й «оформили» охоронців. Отримав за це 800 грн. На ті часи – трохи більше $150».

Подібних акцій ставало більше й більше. «Найурожайнішим» був 2007 рік, коли Макс, за його власним зізнан­ням, заробив собі на квартиру й автівку. А в кінці 2008-го він став «стаф-менеджером». Тобто почав підбирати персонал на замовлення головного бригадира на ім’я Костя.

«Костю ще Борцем називають, його старший брат – заступник прокурора Голосі­ївського району Києва», – стверджує Максим. Щоправда, кон­­кретне прізвище Макс назвати відмовився. Саме бригада Кості-борця, за словами нашого співрозмовника, захоплювала книгарню «Сяйво». Макс запевнив, що останні три роки це угруповання стаціонарно обслуговує інтереси команди Леоніда Черновецького. «Це все Супруненко, – говорить Макс. – Мені бригадир казав, що Славік ще 2002-го поклав око на це приміщення».

Інше джерело, втаємничене в нюанси перерозподілу власності по-київськи, підтверджує слова Макса – «Сяйво» справді захоплювала бригада Борця. «Вона діє ще з 2002-го, а з 2006-го – на «підкормці» в Черновецького, – каже наш співрозмовник. – Наприклад, саме вона «зачищала» кіоски в метро. Вона ж викидала Союз дизайнерів України з будинку на Хрещатику, 44. Також вони захопили приміщення на Хрещатику, 25. Цей список можна продовжувати й продовжувати».

Бригада Кості-борця, як стверджує джерело, діє під прикриттям комунального підприємства «Благоустрій». Прикриваючись комунальниками, вони проникають на об’єкт, захоплюють його. «Власне, їхнє керівництво сидить у будівлі КМДА на Хрещатику й вважається співробітниками того ж таки «Благоустрою», – додає інформатор Тижня. Зазначимо, що працівники цього комунального підприємства «засвітились» у більшості силових сутичок із громадськими активістами в Києві, які про­­тестують проти забудови парків та скверів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.