▪   Ігор Лосєв

Газ по-флотськи

Фото: PHL
Росії потрібні не іржаві кораблі Чорноморського флоту в Криму, а території, які вона вважає своїми
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010

Після ганебної здачі національних інтересів у Харкові пропагандисти Партії регіонів старанно доводять: нічого страшного в тому немає, що російський флот ще 32 роки стоятиме в Криму, – Чорноморський флот РФ застарілий, це купа брухту, і тому він нічим не загрожує Україні. Так, цей флот у кілька разів кількісно і якісно слабший від турецького, не кажучи вже про американську ескадру в Середземному морі. Проте, як стверджує російське прислів’я, «мал золотник, да дорог».

Не флот, а Крим

Цінність Чорноморського флоту РФ не в потузі кораблів, а в тому, що він базується на Кримському узбережжі,  а це має важливе політичне і стратегічне значення. Завдяки присутності в Криму Кремль міцно тримає Україну в своїх руках, смикаючи за Севастополь і півострів, як за мотузку, щоб у разі потреби сповільнювати будь-які українські зовнішньополітичні рухи.

Як писав один кримський сепаратист: «Крим – це природний обмежувач суверенітету України». Такого статусу півострів набув саме завдяки присутності там Чорноморського флоту. Тому пропагандисти Віктора Януковича відверто лукавлять, говорячи тільки про стан кораблів ЧФ. У Москві про це знають не гірше від них. Але все одно прагнуть, щоб ЧФ у будь-якому стані перебував у нинішніх місцях свого базування. Деякі російські політики не приховують, що Росії за будь-яку ціну треба повернути Крим (а за можливості весь Південь України), вочевидь, щоб знову стати гегемоном Чорноморського басейну.

Тому боротьба точиться зовсім не за іржаві кораблі, як доводять нам регіональні інтелектуальні велетні, як-от Михайло Чечетов, а за ті території нашої країни, які Росія вважає своїми. І в цій боротьбі у Кремлі справедливо вирішальним чинником вважають саме Чорноморський флот, насамперед його морську піхоту, морську авіацію, спецназ. А це ще приблизно 15 тис. російських військовослужбовців у Севастополі, Феодосії, під Сімферополем (з членами родин ще більше). Це розвідувально-про­па­гандистські структури, десятки тисяч гектарів землі, тисячі споруд і будинків, десятки газет і телеканалів, за якими стоїть ЧФ, а отже, Москва. Від 1991 року поступово, але не­ухильно ЧФ почав розбудовувати, російську державу всередині української. Він має підконтрольну йому пресу, вищі й середні навчальні заклади, політичні партії та громадські організації. Це шматок Росії в Україні. Наші сусіди прагнуть цей шматок постійно збільшувати, поки що до Ізмаїла на Заході країни та до Маріуполя на Сході, а якщо все піде добре, то до Києва і Львова. Між іншим, саме під час харківської капітуляції помітно активізувалася діяльність російських спецслужб в Одесі, де проросійські організації фінансуються Генеральним консульством РФ.

Антиукраїнський плацдарм

ЧФ давно виступає як своєрідна плавуча столиця і база кримського сепаратизму. Лідери місцевих антиукраїнських угруповань відкрито розповідають про міцні зв’язки з російським флотом, підкреслюючи, що доки ЧФ перебуває в Криму, доти Крим не є цілком українською територією. За останні роки ЧФ зробив дуже багато для нейтралізації українського впливу на Півдні країни, виступаючи активним гравцем на арені української внутрішньої політики, потужним чинником усебічної інтеграції Криму в російський економічний, політичний, інформаційний і куль­тур­но-ментальний простір. Палкі дружні відносини, що склалися між ЧФ і мером Москви Юрієм Лужковим, є абсолютно невипадковими. Лужков має свої фінансові інтереси на півострові. Він їх має також в Абхазії, що пояснює те, чому російський політикум, над усе московське угруповання, так прагне вилучення деяких територій Грузії та України зі складу цих держав.

Історія перебування ЧФ Росії в Україні засвідчує, що завданням флоту є не просто присутність біля українських берегів, а всіляке сприяння поступовому відторгненню Криму, його дрейфу в бік Росії. Тепер для реалізації цієї мети ЧФ отримує ще додаткові 25 років. Москва зможе й надалі суттєво впливати на українське політичне життя, організовуючи в разі потреби громадські заворушення, політичні кризи різного рівня інтенсивності, масові протести тощо. Вже зараз, після харківських домовленостей, кримський сепаратизм переживає справжній ренесанс. Ті люди, яких СБУ звинувачувала в антидержавній діяльності і які переховувалися в Росії, тепер знову повертаються до Криму і виступають публічно з вимогами вивести Військово-Морські сили України з бази в Севастополі та відправити їх у дельту Дунаю. Ці самі діячі закидають суди позовами щодо визнання актів про передачу Криму зі складу РРФСР до складу УРСР у 1954 році недійсними. Повертаються до штабу Чорноморського флоту офіцери ФСБ Росії, які змушені були від’їхати «нахфатерлянд» на вимогу СБУ на чолі з Наливайченком. Схоже, новому шефові СБУ Валерію Хорошковському вони не заважають…

Нова влада не хоче помічати, що Чорноморський флот – то зовсім не просте військове угруповання. Кожен день перебування ЧФ у Криму посилює вплив Росії на цю територію. Тож за харківською угодою може стояти поступова (щоб не спровокувати соціального вибуху і повалення маріонеткового режиму в Києві) передача Криму Російській Федерації. При цьому Кремль, схоже, застосовуватиме «тактику салямі», себто забиратиме в України шматок за шматком, спочатку одне, потім друге, потім третє... А маріонетки Кремля в Києві розповідатимуть українському народові, що все нормально, все добре, що жодних підстав для занепокоєння немає.

Чорноморський флот стоїть у Криму не для того, щоби воювати проти якогось серйозного супротивника. Він є плацдармом проти України, базою для всіляких лужкових, затуліних, маркових, знаряддям втручання у внутрішні справи України.

ЧФ у Криму потрібен Кремлю ще й для того, щоби створювати Україні у світі репутацію частково незалежної держави, держави, що рано чи пізно все одно повернеться під владу Росії. Чорноморський флот є абсолютно закритим для України. Всупереч усім угодам наша країна не може контролювати, що ЧФ робить на її землі. Ніхто з українських урядовців ні у центрі, ні в Криму не знає, що відбувається за парканами російських військових частин і які «сюрпризи» там можуть підготувати нашій державі. Росія використовує свої збройні формування в Криму на власний розсуд, не питаючи Україну і нічого їй не повідомляючи. Так було і під час війни з Грузією, і під час війни в Чечні. Чорноморський флот і зараз робить свій внесок у події на Північному Кавказі. Якщо Росія спровокує збройний конфлікт (а враховуючи її спадкову «миро­любність», це цілком можливо) ще з якоюсь країною Чорноморського басейну, Україна всупереч своїй волі стане учасником такого конфлікту. А це означає, що жертва російської агресії матиме цілковите право завдати удару по базах Чорноморського флоту Росії в Криму, себто по території України. Нова влада більше ніж на 30 років зробила Україну заручницею кремлівських воєнно-політичних авантюр.
Терористична війна північнокавказьких моджахедів набиратиме обертів і виходитиме далеко за межі цього регіону. Тому ніхто не може дати гарантій, що удари не завдаватимуться також по територіях країн, які є союзниками Росії. А держава, що добровільно надала свою землю російським військам, однозначно є союзником РФ. Тобто вибухи можуть бути не лише в московському метро, а й у Києві, Харкові, Дніпропетровську.

Тепер Партія регіонів має припинити свою демагогію про нейтральний чи позаблоковий статус. У найближчі 30 років ні про який нейтралітет України не може бути й мови. Україна де-факто стала членом російського військового блоку, навіть без формального вступу до складу Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Це означає, що всі розмови про шлях до ЄС є суцільним лицемірством. І все зроблено без жодного референдуму! Ніхто не поцікавився думкою українського народу щодо фактичного геополітичного самовизначення керівної верхівки. Але це означає також, що наступна українська влада матиме цілковите право відмовитися від будь-яких референдумів щодо вступу до НАТО, саме Партія регіонів уможливила своїми діями такий підхід.

Сьогодні політична опозиція України має переконливо пояснювати суспільству: те, що сталося, є «Тузлою-2» – успішною операцією для Росії та зі значно гіршими наслідками для України. Народ має зрозуміти, що в нас цинічно забирають землі з допомогою місцевих керівних колаборантів, які за 30 срібняків (30% знижки на ціну російського газу для олігархів Партії регіонів) допомагають іноземній державі шматувати українську територію, перетворивши нашу країну на товар. Тому тепер для всіх українських політичних партій (крім антиукраїнських і деструктивних) має бути на порядку денному не вузькопартійний успіх на виборах, а порятунок України як держави. Адже нинішня влада є справді унікальною: мало кому вдавалося за 50 днів керування країною так багато продати й зрадити.

Допоки Чорноморський флот Росії базуватиметься в Криму, Україна не буде повноцінною суверенною державою. Вона постійно потерпатиме від фінансованого Москвою кримського сепаратизму і різноманітних прово­кацій. Чорноморський флот Росії в Криму є головним чинником політичної дестабілізації та загроз територіальній цілісності Української держави. Коли цей де-факто окупаційний флот покине нашу країну, день його перебазування стане другим Днем Незалежності нашої Батьківщини.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.