▪   Адріан Каратницький

Віктор Янукович їде до Вашингтону

ФОТО: Getty Images
Перші тижні президентства Януковича та його візит до США означають, що міжнародні відносини України розвиваються у збалансованій формі
Матеріал друкованого видання
№ 15 (128)
від 16 квітня, 2010

Віктор Янукович — це людина, яка не сидить на місці. І хай там що думають собі політики, та перші тижні президентства Януковича були проявом сили, спритності та винахідливості. Він доволі швидко створив законодавчу більшість, новий уряд, консолідував владу, а також відновив неформальне домінування інституту президентства в Україні. Не менш вражаючою була динаміка, яку він та його команда проявили у міжнародних відносинах.

Ця енергія та рушійна сила стали очевидними у місті Вашингтоні 11-14 квітня. Графік Януковича був незвично насиченим та змістовним як для короткого візиту, основною метою якого була участь у Саміті з ядерної безпеки з 46 іншими очільниками держав. Він дав зрозуміти, що його досвідчена команда у змозі просувати інтереси України у широкий загал.

Велике значення має те, що він провів двосторонню зустріч з президентом США Бараком Обамою, одну з небагатьох зустрічей з американським лідером. Ця зустріч відбулася, тому що Україна залишається пріоритетною для США. Що суттєво, ця зустріч відбулася, тому що український президент приїхав з так званою «доставкою», як це називають у Вашингтоні: зі згодою України відмовитися від частини запасу високозбагаченого урану. Таким чином, Янукович вирішив те питання, яке висіло у повітрі протягом останніх 15 років.

Для Адміністрації США, яка майже протягом п’яти років відчувала розчарування через патову ситуацію та застій в українській політиці, чому передували два роки скандалів за участі екс-президента Леоніда Кучми, це було приємне та вражаюче досягнення. Угода сигналізувала новий прояв Києва, який не лише теоретично здатний до співпраці, а й може досягти реальних результатів.

У той же час, угода щодо урану стала знаком, що Янукович прагне встановити баланс у стосунках між Україною та Європою, США і Росією. Міцні та прагматичні стосунки з США, так само як і з Європою, необхідні для нової команди Януковича, яка розуміє, що підтримка Америки є визначальною у роботі з міжнародними фінансовими установами. Візит також передбачає, що Янукович розуміє, що Україна матиме сильнішу руку у формуванні її зв’язків з Росією, якщо поглиблюватиме стосунки з Брюсселем та Вашингтоном.

Джексон Діл, редактор газети «Washington Post» та аналітик міжнародної політики, зауважив: «Відповідаючи на [пропозицію Обами позбутися Україні високозбагаченого урану], Янукович встановив зв'язок з Білим Домом, що допоможе йому збалансувати його давні стосунки з Кремлем, а також спромігся виділитися з-поміж десятків лідерів, які того дня юрмилися у розкішних готелях у центрі Вашингтону».

Крім участі у Саміті та зустрічі з Обамою, Янукович мав бесіду з генеральним директором Міжнародного Валютного Фонду Домініком Строс-Каном. Український президент підготував ґрунт до майбутньої участі віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка у щорічній зустрічі, що влаштовують Світовий Банк та МВФ. Також він провів двосторонню зустріч з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, президентом Франції Ніколя Саркозі, прем’єр-міністром Індії Манмоган Сінґх, президентом Китаю Ху Цзіньтао, прем’єр-міністром Канади Стівеном Харпером та прем’єр-міністром Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Графік також включав окрему зустріч з членами Бізнес-ради США-Україна, інтерв’ю каналу CNN та розмову з редакторами газети Washington Post, які уловили чіткий меседж від президента України: «Метою Януковича є існування України між Росією та НАТО, хоча за межами західного альянсу, але і не як частини сфери спливу Росії.»

Не меншою енергійністю відзначилися його попередні міжнародні поїздки, такі як поїздка напередодні до Брюсселя, результатом якої стало дуже конкретне твердження, що Європа бере на себе зобов’язання щодо можливого членства України у Європейському Союзі, а також візити до Росії та Казахстану, які радше були пробою «атмосфери», аніж мали характер дієвих.

Звичайно, у Партії Регіонів та серед їхніх партнерів по коаліції комуністів є багато прихильників просування України у напрямку Росії. Але як стало видно раніше, Янукович протистоїть такому лобі та намагається зберегти рівновагу, яка дасть змогу Україні зберегти свій суверенітет, адже він працює на перебудову економіки та, зрештою, на рух країни до членства у Європейському Союзі.

Президент України проходить випробування конфліктами та кризою. Та його намагання підтримувати однаково дружні стосунки з Росією, Європою та Сполученими Штатами можуть, врешті-решт, стати дуже хиткими. Залишається відкритим питання про те, чи Україна зможе підтримувати такий нейтралітет та забезпечувати безпеку лише покладаючись на власні оборонні можливості.

Хоча одна ластівка весни не робить, та перші тижні президентства Януковича та його візит до США означають, що міжнародні відносини України розвиваються у збалансованій формі. Це також є першими ознаками, що Україна схильна до економічних реформ, фінансової стабільності та співпраці з міжнародними фінансовими інституціями.

Такий прагматизм вселяє надію, що новий український президент, кінець кінцем, проводитиме схожу політику у справі національної ідентичності та вирішить культурні та мовні питання, за допомогою яких сіють розбрат деякі члени діючого уряду.

Такі, принаймні, сподівання та сигнали, які ідуть від дієвого та успішного «набігу» на місто-центр нашого глобалізованого світу.

 

Адріан Каратніскі є старшим науковим співробітником Атлантичної ради США і керівником Мірмідон Group LLC. Оригінальний матеріал взято з сайту атлантичної Ради. (14 квітня, 2010)