▪   В'ячеслав Шрамович

Корейське прискорення

ФОТО: ЕРА
Попри невигідні стартові умови, Південній Кореї вдалося випередити комуністичну КНДР та стати однією з найрозвинутіших країн світу
Матеріал друкованого видання
№ 23 (136)
від 11 червня, 2010

Республіка Корея (неофіційна назва – Південна Корея) – один з чотирьох «азійських тигрів», якому вдалося за кількадесят років перетворитися з відсталої аграрної країни на одну з найпотужніших економік світу. В 1980-х економічне зростання в державі, яку ще в 1960 році вважали однією з найбідніших у світі, становило 9–12% на рік. Нині Республіка Корея є 15-ю в світі економікою за показником ВВП згідно з підрахунками МВФ, входить до складу Великої двадцятки й уже подолала глобальну економічну кризу. Все це стало можливим завдяки комплексу об’єктивних економічних і політичних та суб’єктивних обставин, що переплелися в єдину систему на півдні Корейського півострова.

Почати з нуля

Сучасна історія Південної Кореї починається в 1945 році з капітуляцією Японії у Другій світовій війні. Корею (тоді ще єдину), яку з 1910 року анексувала Японія, «тимчасово» розподілили на дві сфери впливу – радянську на півночі й американську на півдні. Через холодну війну об’єднання корейської нації так і не відбулося. Ідеологічно ворожі корейські уряди ініціювали збройний конфлікт, який призвів до того, що утворення єдиної Кореї перетворилося на одну з невирішених до сьогодні міжнародних проблем.

Північна Корея (КНДР) мала кращі стартові можливості для розвитку – саме на півночі Корейського півострова були зосереджені промислові потужності, які розбудовувала ще японська окупаційна адміністрація, в той час як південь залишався відсталим аграрним регіоном. Корейська війна призвела до того, що 80% небагатої промислової та транспортної інфраструктури Південної Кореї було знищено. Зруйнована, бідна на природні ресурси країна фактично мала відроджувати все з нуля.

Післявоєнна відбудова Республіки Корея почалася з отримання від Сполучених Штатів Америки $1,5 млрд субсидій та «кредитів розвитку». Щоправ­­да, більшу частину цих коштів спрямували на купівлю продовольчих та споживчих товарів. Перших іноземних інвестицій, однак, виявилося достатньо також і на розбудову виробничої інфраструктури та системи освіти.

Підготовка до стрибка

Питання економічного розвитку в умовах перманентного конфлікту з комуністичною КНДР для Південної Кореї стало питанням виживання держави. Ці обставини консолідували південнокорейський народ, що призвело до повільного, але впевненого економічного зростання вже в другій половині 1950-х років. Перші економічні успіхи Республіки Корея значною мірою ґрунтувалися на фінансовій допомозі, яка надходила від США. Задля глибшої перебудови суспільство потребувало якісної змі­­ни держаної адміністрації, яку очолював 80-річний автори­тарний президент Лі Син Ман. У 1960 році він у черговий раз переміг на президентських виборах, що викликало протести студентів та трудових колективів, які звинуватили президента у фальсифікаціях. Сутички демонстрантів із поліцією не минули безкровно (заворушення отримали назву «Квітнева революція»), проте Лі Син Ман був змушений піти. В Південній Кореї було встановлено Другу республіку, яка проіснувала недовго й була повалена внаслідок військового перевороту вже в 1961 році.

Прихід до влади генерала Пак Чон Хі – переламний момент в історії Республіки Корея. Прагматичний військовий зробив своїм пріоритетом економічну розбудову держави, й спрямував усі зусилля народу на досягнення поставленої мети. Варто зазначити, що однією з характерних рис менталітету корейців є повна підтримка лідера, який отримав у їхніх очах легітимність. Водночас легітимним для них стає перш за все ефективний чільник. Пак Чон Хі, будучи не менш авторитарним за Лі Син Мана, зумів окреслити чіткі цілі й методи їх досягнення та провести ефективні економічні зрушення, що створило йому запас легітимності для реалізації подальших реформ.

«Азійський тигр» у дії

Від початку свого правління Пак Чон Хі почав розбудовувати жорстку державоцентричну модель економіки, яка мала розвиватися «п’ятирічками» – з визначеними для кожного періоду пріоритетами. Ці плани розробляло міністерство планування та бюджету. Головною метою для першої п’ятирічки (1962–1966) стали розбудова ефективної промисловості (найперше тих галузей, де був потенціал перетворитися на експортні), підтримка аграрного сектора, в якому на той час працювала більшість населення, зменшення безробіття та залучення іноземних інвестицій.

Було проведено масштабну націоналізацію промислових об’єктів та банківських установ (банківська сфера стала пов­ністю державною). Пріоритетною експортоорієнтованою галуззю визначили легку промисловість, яка могла конкурувати на зовнішньому ринку за рахунок низькооплачуваної робочої сили. Підприємствам цієї галузі надавали значні субсидії. Задля здійснення індустріалізації корейський уряд потребував значних коштів. Інвестиції шукали не лише за кордоном (за допомогою відповідних податкових пільг), а й усередині країні – щоб залучити приватні заощадження корейців, підвищили банківські процентні ставки за внесками громадян.

Метою другої п’ятирічки стали модернізація промисловості та розвиток тих галузей, що були здатні виробляти продукцію, яку до того імпортували. Саме в цей період у Південній Кореї поруч із легкою промисловістю починають розбудовувати хімічну промисловість, металургію та машинобудування. Державну підтримку надавали найефективнішим підприємствам-експортерам – слабкі виробники просто йшли з ринку. Корейський уряд заохочував створення великих конгломератів промислових компаній (чеболи), які були здатні виробляти конкурентоспроможну на зовнішньо­­му ринку продукцію.

Саме у співпраці з ними уряд залучав фінансові та технологічні інвестиції. Держава нерідко йшла навіть на покриття збитків експортерам, що були обрані як «стратегічні». Водночас здійснювався жорсткий контроль цін на експортовану продукцію. Уряд стежив за тим, щоб ціни на експортну південнокорейську продукцію не перевищували середньосвітових. Усі ці заходи призвели до стабільного еконо­­-
мічного зростання та нарощування промислової потужності (в 1960-х промислове виробництво зростало на 25% щороку).

Прискорення

На початку 1970-х Республіка Корея пережила період політичної нестабільності, викликаної виборами 1971 року, на яких знову переміг Пак Чон Хі, а також ухваленням нової Конституції, що розширювала повноваження президента.

У цей період було здійснено перегляд пріоритетних галузей, серед яких визначили сім головних: машинобудування, електроніку, текстильну промисловість, чорну та кольорову металургії, нафтохімічну промис-­­
ловість і суднобудування. Таким чином Республіка Корея перейшла до більш технологічного та капіталомісткого експортного виробництва. Інвестиції були внутрішнього (за рахунок внутрішнього ринку, який на той час уже став достатньо розвинутим), та тра­­ди­­ційно зовнішнього походження. Гроші у Південну Корею в цей період вкладали переважно Сполучені Штати та Японія, які не бачили в корейцях потенційних конкурентів для власних експортних галузей.

У середині 1970 років Сеул вирішив провести диверсифікацію іноземних фінансових та технологічних інвестицій. Попит на останні особливо зріс внаслідок створення таких цілком нових для країни індустріальних галузей, як суднобудування та електроніка. З цією метою заснували Консультаційний центр із питань залучення технологій, який аналізував закордонні технології, що планували запровадити на корейських підприємствах, з огляду на їх ефективність та сучасність.

У 1979-му уряд країни вніс зміни до правил залучення імпортованих технологій. Було заборонено укладати контрак­­ти з іноземними компаніями, які дозволяли корейським виробникам використовувати лише їх бренди без відповідного технологічного наповнен­­ня. Крім того, міністерство планування та бюджету могло відхилити той чи інший контракт щодо залучення іноземних технологій, якщо не бачило в ньому достатньої необхідності для розвитку країни. Також набула чинності норма щодо обов’язкового обміну імпортованими технологіями серед корейських підприємств.

Фокусування уряду на підтримці галузей важкої та хімічної промисловості призвело до часткового розбалансування економіки й погіршення стану підприємств легкої промисловості й аграрного сектора. Та все ж ВНП Південної Кореї у 1970-х зростав у середньому на 10% щорічно. Потреба підприємств пріоритетних галузей в освічених працівниках призвела до пришвидшення урбанізації країни. Щоб підтримати аграріїв та збалансувати доходи міських і сільських робітників, корейський уряд ініціював створення руху взаємодопомоги «Нове суспільство», який фокусувався на підвищенні стандартів життя й продуктивності праці в сільських регіонах.

Раціоналізація та високі технології

Початок 1980-х став для Південної Кореї періодом випробувань. Причиною цього стало вбивство незмінного глави держави Пака Чон Хі головою південнокорейської розвідки, який був по­­в’язаний із КНДР. Новим президентом обрали теж військового Чон Ду Хвана, котрий ініціював чергову зміну Конституції. Ця ініціатива, втім, на призвела до серйозної демократизації політичної системи, а лише викликала невдоволення корейців, які не вбачали в новому президентові легітимного керівника. Почалися протести. Ще одним викликом для Південної Кореї стала світова енергетична криза 1979 року.

Як наслідок, країна пережила спад економіки та велику інфляцію. У відповідь уряд ініціював низку економічних реформ. Неефективні підприємства змушували зливатися з продуктивнішими кон­­гло­­мера­тами-чеболами або ж спеціалізуватися на виробленні одного виду продукції, що не мала аналогів на корейському ринку. Така раціоналізація дозволила позбутися відверто дотаційних компаній у стратегічних сферах економіки. Крім того, до стратегічних експортноорієнтованих галузей додалося виробництво високо­якісної еле­­к­­троніки та електротехніки. Заохочення впроваджувати відповідні іноземні технології почали діяти вже не лише для великих підприємств, а й для середнього та малого бізнесу. Банківська система нарешті була приватизована.

Завершення глобальної кри­­зи та реалізовані реформи дали результат: із 1982 року корейська економіка почала підійматися. Причому темпи зростання перевищили попередні й у 1986–1988 роках становили понад 12% щороку. Це позитивно вплинуло на внутрішній ринок і розвиток сфери послуг.

Підвищення рівня життя зменшило політичну напругу в суспільстві, однак корейці не забули про загиблих від куль поліції під час маніфестацій 1979 року. Крім того, за президентом Чон Дун Хваном закріпилося реноме корупціонера. В 1987-му країною знову прокотилися антипрезидентські акції протесту. Тодішній президент США Рональд Рейган навіть звернувся до Чон Дун Хвана із закликом провести демократичні реформи.

Зрештою, політичні зміни в країні таки відбулися, й корейці здобули право обирати президента напряму (до цього з 1960-х главу держави обирали в парламенті, а це, з огляду на широкі повноваження та неможливість його переобрати, суперечило демократичним стандартам). Того ж 1987 року в Республіці Корея відбулися перші демократичні вибори, на яких знову переміг військовий – Ро Де У. Південнокорейське суспільство, що весь час перебувало в стані холодної війни з КНДР, а також завдячувало генералам-президентам економічним зростанням, лише в 1993-му наважилось обрати на головний пост держави цивільного президента.

Небуремні 1990-ті

Після певного сповільнення економічного зростання на початку 1990-х Республіка Корея продовжила стрімкий економічний злет. У країні тривала лібералізація, що було пов’язано з усвідомленням корейським урядом факту обмеженості використовуваної ним стратегії, за якою конкурентоспроможність експортних товарів досягалася за рахунок дешевої робочої сили, в той час як на внутрішніх ринках панував про­­текціонізм. Південна Корея почала відкривати свої ринки й 1995 року стала членом Світової організації торгівлі. Також була проведена реформа у фінансовому секторі, що зменшила можливості для корупції та банківських махінацій.

Значні проблеми країні принесла глобальна економічна криза 1997 року. Експортноорієнтована корейська економіка значною мірою базувалася на короткотермінових зовнішніх кредитах, також країна мала недостатні золотовалютні резерви. Все це призвело до того, що з погіршенням світової економічної кон’юнктури курс корейської валюти – вóни – почав різко падати. Уряд відповів антикризовими заходами, зокрема отримав позику Міжнародного валютного фонду, а також ліквідував неефективні банки та фінансові установи – близько 40% підприємств, які працювали в південнокорейському фінансовому секторі, припинили існування. Тоді ж було прийнято рішення про розпродаж одного з найбільших чеболів – Daewoo. Задля наповнення золотовалютних запасів країни корейці почали здавати державі власне золото. Все це дозволило Південній Кореї подолати кризу, й з початку 1999-го року економічний поступ відновився.

Не по-сусідськи.Торпедувавши південно­­­корейський корвет «Чхонан», Північна Корея вкрай загострила відносини із сусідом

Південнокорейська сучасність

У 2000-х за Республікою Корея утвердився статус потужної глобалізованої економіки. Наразі країна є одним із найбільших автовиробників, світовим лідером у суднобудуванні, а компанія Samsung Electronics – найбільший у світі виробник електроніки. З 1962-го до 2008-й ВВП Південної Кореї зріс із $2,3 млрд до $928 млрд.

Південнокорейські компанії разом із тайванськими зараз на всіх фронтах тіснять законодавців електронної моди: японців, американців та європейців. На багатьох ринках Samsung і LG вийшли в лідери. Особливо великого успіху південнокорейці досягли на ринку мобільних телефонів. За підсумками 2009 року Samsung та LG посідають відповідно друге і третє місця у світовому рейтингу продажу мобілок. За кілька років вони потіснили таких монстрів галузі, як Motorola, Sony Ericsson тощо, хоча ще на початку 2000-х їх не сприймали як серйозних гравців. Витіснили південнокорейці й багаторічних лідерів ринку телевізорів Sony, Philips, Тoshiba, Sharp. Перші дві позиції тут також зараз посідають Samsung і LG – сумарно вони займають понад 30% світового ринку телевізорів. Секрет успіху південнокорейських компаній – вони мобільніші за конкурентів, першими пропонують нові технології і роблять їх доступнішими. Так сталося, зокрема, з пласкими телевізорами.

Нинішня глобальна економічна криза, як і наприкінці 1990-х, серйозно вплинула на Південну Корею. Але уряд зумів оперативно відреагувати на неї, й у четвертому кварталі 2009 року ВВП країни почав поступово йти вгору. Серед антикризових заходів – укладання бартерних угод із найбільшими торговими партнерами, преференції малому та середньому бізнесу, стимулювання внутрішньої економіки, запобігання краху приватного сектора завдяки податковим пільгам та реорганізації підприємств, аби допомогти економічно «здоровим» учасникам. «Також уряд ініціював рекапіталізацію бан­­ківсько­­го сектора. Значну увагу приділено забезпеченню соціальної стабільності через підтримку людей у витратах на освіту, допомогу по безробіттю, зниження процентної ставки на сімейні кредити, спеціальні позики для малого бізнесу», – розповідає Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Корея в Україні Пак Ро-Бьок.

Серед причин, які призвели до корейського «економічного дива» варто виділити не лише правління ефективних авторитарних урядів та сприятливий для торгівлі й інвестицій міжнародний клімат у 1960–1970 роках, а й менталітет корейців, на який дуже вплинуло конфуціанство. Кожен кореєць бачить себе перш за все частиною суспільства, колективу. Конфуціанство вибудувало модель держави-сім’ї з чіткими схемами підпорядкування й поваги одне до одного. Водночас у корейців із дитинства виховують високу пра­­це­­здатність, усвідомлення необхідності пошуку швидкого вирішення проблем, а також бережливе ставлення до своєї репутації та репутації громади.

Нарешті ще один чинник «дива» – конкуренція Республіки Корея з КНДР. Між двома країнами від самого їх заснування триває непроголошене змагання щодо того, чия модель економіки ефективніша. Наразі в Південній Кореї вважають, що їх економічні досягнення рано чи пізно стануть фактором, який об’єднає корейську націю. Говорити про якісь конкретні плани про возз’єднання зараз немає підстав через конфронтацію урядів. Але південні корейці запевняють, що вони готові до будь-якого сценарію об’єднання з північними сусідами на принципах демократії та ліберальної економіки – від поступової довготривалої інтеграції до швидкого злиття, як це сталося з ФРН та НДР.[1914][1915][1916]

 
Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Корея в Україні Й. В. Пак Ро-Бьок:


«На мою думку, можна виділити три характерні риси менталітету, завдяки яким був здійснений ключовий внесок у корейське економічне диво. По-перше, це почуття солідарності перед лицем виклику. Ця риса сформувалася внаслідок нелегкої історії нашої нації – корейці пережили іноземне завоювання та колонізацію. По-друге, це колективна воля до підтримки легітимного лідера, яким є президент. Якщо в країні буде ефективний лідер, народ піде за ним і підтримає його реформи. І, по-третє, це готовність до важкої праці, бажання покращити життя майбутнім поколінням, пожертва власним життям заради нащадків»

 
Головні чеболи (фінансово-промислово-торговельні групи)


Samsung
Рік заснування: 1938. Найбільший у Південній Кореї чебол, до якого, зокрема, належать найбільший у світі виробник електроніки Samsung Electronics та друга у світі суднобудівна компанія Samsung Heavy Industries. Компанії групи є також лідерами в таких галузях, як будівництво, хімічна промисловість, фінан­­си, роздрібна торгівля та індустрія розваг.

LG
Рік заснування: 1947. Компанії конгломерату виробляють електроніку (LG Electronics, LG Displa), хімічну продукцію (LG Chem) та надають страхові й телекомунікаційні послуги (LG Telecom).

Hyundai
Рік заснування: 1947. Найвідомішими підрозділами чеболу є найбільша суднобудівна компанія світу Hyundai Heavy Industries та Hyundai Motor Company.

 
Технологічний прорив

Мода на корейців

Південна Корея не була серед піонерів автомобілебудування: перші в країні авто було зібрано кустарним способом лише 1955 року. Початком історії південнокорейського автопрому вважають 1972-й, коли уряд генерала Пак Чжон Хі включив його до списку пріоритетних галузей важкої промисловості. Право виробляти автомобілі уряд тоді надав чотирьом компаніям: Kia Motors, Hyundai Motors, Asia Motors та ShinJin. Згодом остання перетворилася на Daewoo Motors (тепер GM Daewoo), Asia Motors була поглинута Kia, яка після фінансових проблем 1998 року стала частиною Hyundai Motors.

Уряд вирішив, що країна має стати експортером автомобілів, і запровадив загороджувальне мито, яке фактично зупинило імпорт. Уже 1976 року південнокорейський автопром вийшов на міжнародну арену: кілька малолітражок Hyundai Pony було продано в Латинську Америку. Але справжній успіх прийшов наступного десятиліття, коли якісні та недорогі корейські авто здобули популярність на ринку США. У 1990-х місцеві автовиробники стали виносити виробництво за межі країни – в азійські та європейські держави з дешевою робочою силою.

За підсумками 2008 року в Південній Кореї було вироблено 3,8 млн авто, і за цим показником країна посідала п’яте місце у світі. У світовому табелі про ранги Hyundai перебуває на восьмому місці (в Азійському регіоні – на другому після Toyota), а Кіа – на 15-му. Корейський ринок практично насичений, тож місцевий автопром працює переважно на експорт, як, утім, і планували ще в 1970-х керівники країни.

Успішно просуваються справи у корейських автовиробників і в Україні: їхня частка на ринку постійно зростає. За даними AUTO-Consulting, за підсумками чотирьох місяців частка ринку бренда Hyundai поміж легкових автомобілів становить 8,56% (на 1,43% більше, ніж за аналогічний період минулого року). Загалом Hyndai та Kia посідають третє та четверте місця за обсягом продажу, пропустивши вперед тільки Авто ВАЗ та ЗАЗ. Успіху Kіа сприяла унікальна для вітчизняного автомобільного ринку пропозиція: семирічна гарантія на весь модельний ряд.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.