▪   Дмитро Губенко

НедоМайдан

Молдова виявилася неготовою до революції
Матеріал друкованого видання
№ 14 (75)
від 10 квітня, 2009

 

7 квітня Молдова продемонструвала світові свій специфічний варіант «поствиборчої революції», й чимало українців навіть побачили в ньому далекий відгомін київського Майдану. Деяка подібність справді є. Напередодні виборів значна частина населення країни мала сподівання на зміну влади. Незважаючи на великі успіхи у зближенні з Європейським Союзом, Молдова залишається найбіднішою країною в Європі, основним експортним товаром якої є заробітчани.
 
Помірно проросійська партія влади (комуністи) з не дуже великою перевагою перемагає на виборах. Жителі Кишинева, які переважно підтримують опозиційні проєвропейські сили (мером міста є лідер Ліберальної партії Дорін Кіртоаке), починають протестні акції. Багатотисячний мітинг збирається на головній площі столиці й вимагає скасувати результати виборів, звинувачуючи партію влади у фальсифікаціях. На цьому, однак, паралелі з Україною 2004 року закінчуються.
Річ не лише в тому, що кишинівський «Майдан» вийшов з-під контролю та перетворився на натовп мародерів, які підпалили і розграбували парламент країни. Опозиційні партії насправді навіть не контролювали хід подій. Протести 6-7 квітня організувала молодіжна ініціативна група «Я не комуніст», якій за допомогою електронної пошти, соціальних ме­­реж та текстових повідомлень вдалося зібрати в центрі міста критичну масу розчарованих результатами виборів молодих людей (за різними підрахунками, від 15 до 30 тис.).
 
Такої масовості не сподівалися ані організатори, ані влада. Інакше важко пояснити фактичну капітуляцію правоохоронних органів, які не змогли відстояти будівлі парламенту та резиденції президента. Вже наступного після заворушень дня лідери опозиції відхрещувалися від агресивних демонстрантів та заявляли, що влада сприяла провокаторам, відкривши їм шлях до урядових будівель. У будь-якому разі, симпатії Заходу після цих актів вандалізму будуть явно не на боці демонстрантів.
 
Молдовський «Майдан» був приречений ще й тому, що спостерігачі від Європейського Союзу, ОБСЄ та інших міжнародних структур не мали серйозних претензій до виборчого процесу. Екзит-поли, які проводили в день виборів, теж засвідчили перемогу комуністів (хоч і з меншим відривом від опозиції). Багатьох жителів Молдови, зокрема, відлякує прорумунська риторика опозиції. Зовсім не випадково 7 квітня деякі демонстранти закликали до об'єднання з Румунією та підняли над президентським палацом румунський прапор.
 
Заворушення вже призвели до погіршення молдовсько-румунських від­­носин. 8 квітня президент Молдови Владімір Воронін заявив, що Румунія була причетна до подій попередніх днів, та оголосив про запровадження візового режиму з нею. Того ж дня румунський посол у Кишиневі Філіпп Теодореску був оголошений персоною нонграта. Тепер від молдовської влади цілком можна очікувати дрейфу в бік Москви. А для Вороніна, який уже відбув законні два президентські терміни, ця ситуація може стати чудовою нагодою подовжити свої повноваження.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.