▪   Роман Кабачій

Шанс від Євросоюзу

У межах Східного партнерства для України передбачена найефективніша інвестиція – в освіту
Матеріал друкованого видання
№ 24 (137)
від 18 червня, 2010

Ще 2001 року, виступаючи перед своїм українським колегою Леонідом Кучмою, кількома ректорами та студентами, тодішній президент Польщі Александр Квасневський промовив: «Біля нашого західного кордону у Франкфурті над Одером десять років тому виник польсько-німецький Університет В’ядріна. Я дуже хотів би, щоб люблінський осередок порівнювали з В’ядріною або він був би ще кращим». Йшлося про Європейський колегіум польських і українських університетів – аспірантуру, що мала б стати основою для майбутнього польсько-українського університету. Минуло майже десять років, і за справу університету взявся Євросоюз.

Захмарна мрія

За ідеєю виникнення спільного навчального закладу для українців і поляків стояли два моральні авторитети політичної еміграції України і Польщі: історик Богдан Осадчук та редактор польськомовного паризького місячника «Культура» Єжи Ґедройць. Вони вважали такий університет найкращим пам’ятником усім не­­­-вин­ним жертвам, які загинули у війнах та етнічних конфліктах у ХХ столітті. Присутній на відкритті колегіуму в Любліні Осадчук нагадав слова Ґедройця, який помер у 2000 році: «Ми маємо допомагати демократичній та суверенній Україні, закладаючи основи польсько-україн­ського порозуміння, щоб бути разом у Європі ХХІ століття та наступних віках». Попри сподівання, колегіум не було реорганізовано в повноцінний університет. Причин було кілька, передусім відсутність правової основи з українського боку (можливості переказу коштів у закордонну струк­туру). Національні уні­вер­ситети-засновники – Київський імені Шевченка, Львівський імені Франка та Києво-Моги­лянська академія – могли лише символічно підтримувати функціонування закладу, натомість фінансував увесь час його лише польський уряд і контролював один із польських вишів – Університет Марії Склодовської-Кюрі.

Поляків (зокрема етнічних українців із польським паспортом) у колегіумі було небагато: «У різні роки навчалося від 70 до 80% громадян України, – пояснює Тижню керівник навчального відділу колегіуму Надія Ткачик. – Відсутність паритету виникла з джерела фі­­нансу­­вання – українцям платить стипендію Бюро визнання освіти й міжнародного обміну Міністерства освіти і науки Польщі, що за статутом надає її лише іноземцям. З огляду на брак інших джерел універ­ситети-засновники намагалися з власних засобів оплачувати стипендії полякам, щоб зберегти польсько-український склад слухачів». Навчалися в аспірантурі й громадяни третіх країн, передусім Білорусі, четверо з них здобули наукові ступені. Загалом же зі стін колегіуму вийшло понад 100 докторів наук Ph.D (відповідник українського кандидата).

Нове дихання

Коли вже надія на появу нового університету майже згасла (говорилося й про те, що наявні виші не зацікавлені у появі конкурента), ідею реанімували в Міністерстві закордонних справ По­ль­­щі й Міністерстві науки та вищої школи Польщі. Претекстом стало заснування з ініціативи Польщі та Швеції Східного партнерства для шести країн пост­радянського простору: Укра­­їни, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану. Заступник міністра закордонних справ Анджей Крамар зумів за відповідних умов у Брюсселі, коли головою Європарламенту було обрано поляка Єжи Бузека, включити створення по­льсько-українсь­кого університету до Програми розвитку партнерства. На жаль, Анджей Крамар загинув у катастрофі під Смоленськом.

Натомість ідея не вмерла, а знайшла нову нішу в уже створеній системі європейської освіти (йдеться про некомерційні заклади, фінансовані не урядами, а зі спільного бюджету). Східний європейський університет (саме так називатиметься польсько-український виш) мав би стати четвертим у мережі після згаданого на початку Університету В’ядріна, Середземноморського у Монпельє та Балканського у Словенії. Водночас планується залишити колегіум як аспірантуру в межах університету, де навчатиметься 100 осіб на потоці й щонайбільше 400 загалом (ще одна така аспірантура – Європейський інститут – діє у Флоренції). Дочірнім від Східного університету буде Коледж Європи, створений у Києві з філією в Наленчові під Любліном. Він також використовуватиме наявний досвід таких коледжів у Брюгге та Натоліні під Вар­­шавою. Основним завданням коледжу буде післядипломна ос­­віта спеціалістів за програмами Master of Business Administration, Master of NGO Administration, Master of Euro­pean Projekt Mana­­gement тощо, яка передбачатиме стажуван­­ня у структурах Євросоюзу в Страсбурзі та Брюсселі.

Український вузол

На перших етапах розробки проекту університету з українського боку цим займалися в Міністерстві освіти, очолюваному Іваном Вакарчуком (йому ця проблема близька, зважаючи на ректорство у Львівському університеті, одному із засновників колегіуму). Також проект курирував голова освітнього комітету у Верховній Раді Володимир Полохало, депутат від БЮТ. Фактично міжурядова умова про створення університету була готова до підписання перед президентськими виборами в Україні.

Після перемоги Віктора Януковича на виборах та формування нового уряду перед польською стороною постало завдан­­ня ознайомити відповідних осіб із проектом. Для віце-прем’єра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка ідея проекту видалася цікавою. Кураторство Семиноженка уможливило пошук приміщень під університетські корпуси в Києві та кількох гектарів під технопарк неподалік Борисполя. У Львові під філію виділено будівлю колишнього єзуїтського колегіуму, де свого часу навчався Богдан Хмельницький. Натомість міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив, що не має нічого проти виникнення такого університету, якщо там навчатимуться й… громадяни Росії. Для громадян третіх країн передбачена 20-відсоткова кво­­та, тож мрія Табачника має шанси здійснитися.

Якщо умову між урядами буде підписано, 60 днів для її введення в дію буде замало, тож, найімовірніше, університет та його дочірні структури матимуть змогу розпочати діяльність уже наступного, 2011/12 навчального року (звісно, поза люблінським колегіумом, що працює у звичному режимі). Окрім проблеми з приміщенням перед новим університетським керівництвом постане питання набору викладацького складу, що здійснюватиметься на основі конкурсних проектів. Кошторис Євросоюзу дозволяє набір найкращих спеціалістів у нашій частині континенту.[1939]

 
Інструмент Євросоюзу
Ян Поморський
Уповноважений польського уряду зі створення Східного Європейського університету

Кілька років я працював на американців, і коли мене уряд попросив бути уповноваженим у справі створення польсько-українського університету, а голова Європарламенту Єжи Бузек пообіцяв допомогу в створенні університету на сильній основі, шанс появи ВНЗ на цілком нових засадах, який не копіював би наявних в Україні та Польщі зразків, а спирався б на найкращу світову практику, значно зріс.

Наш проект нового типу – це великий шанс і для Польщі, і для України. Йде­­ться про бажання ЄС покласти саме на університет завдання реалізації своєї східної політики. На тему університету на базі спільної польсько-української ініціативи вже на першій зустрічі в Брюсселі розмовляли голова Європарламенту Єжи Бузек і президент Віктор Янукович. Що одразу змінило підхід до справи, оскільки це Євросоюз звернувся до Януковича і справа таким чином автоматично потрапила до прем’єра Азарова. На урядовому рівні міжнародну умову готують міністерства. І вона фактично готова до підписання прем’єрами.

Польська сторона очікує, що у червні її таки буде підписано. Урядовці мають уявити серйозність ситуації. Програма візиту містить пункт підписання угоди про створення університету. Я вірю, що оскільки це фігурує в програмі, то, зрештою хтось тим чиновникам скаже, щоб не відкладали на потім. Сьогодні немає застережень до умови. Питання є щодо назви, бо в Україні цей проект сприймали як Європейський польсько-український університет. У бюджеті Євросоюзу кошти зарезервовано на Східний європейський університет.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.