▪   Іван Нелюбченко

Ведмежатники

Малюнок: Ігор Лук'янченко
У 2010-му російський капітал ще раз відкриє український ринок і докупить стратегічні активи за кризовою вартістю
Матеріал друкованого видання
№ 21 (134)
від 28 травня, 2010

VII українсько-ро­­сій­­ський економічний форум, який відбув­­ся в середині трав­­ня в Києві, продемонстрував невіддільність великого бізнесу від влади як в Україні, так і в РФ. Під дахом готелю Hyatt зібралися урядовці на чолі з президентами Віктором Януковичем та Дмітрієм Мєдвєдєвим, а також власники й топ-менеджери найбільших фінансово-про­­мис­­лових груп двох країн. Поміж українських олігархів Тижню не вдалося помітити Сергія Тарути (в січні 2010 року він продав контрольний пакет корпорації «Індустріальний союз Донбасу» групі російських інвесторів і в нього відпала необхідність відвідувати політекономічні заходи такого рівня), а також Ігоря Коломойського. За версією одного з учасників форуму, співвласник групи «Приват» вирішив уникнути неприємної зустрічі з гендиректором росій­­ської Татнафти Шафагатом Та­­хаутдіновим. Три місяці тому структури Ігоря Коломойського витіснили Татнафту з українського нафтопереробного підприємства «Укртатнафта», але зараз татарські акціонери намагаються повернути втрачені позиції за сприяння Кремля та нової української влади.

На диво, після цілої серії українсько-російських угод цьо­­го разу жодних конкретних домовленостей не досягли.

Енергетичний штандарт

Утім, відсутність конкретних результатів цього нетривіального за розмахом форуму теж можна вважати результатом. Українська сторона (президент, міністр ПЕК та олігархи виступили єдиним фронтом) запропонувала відновити транзит середньоазійського газу територією Росії, однак Дмітрій Мєдвєдєв відмовив українцям. «Ця тема не є двосторонньою. Вона завжди впирається в наші домовленості з узбеками та туркменами. Цю тему, безумовно, потрібно обговорювати. Але хочу звернути увагу: процес цей має бути узгоджений зі стратегією розвитку газової галузі та газового експорту Росії», – Мєдвєдєв однозначно дав зрозуміти українцям: не лізьте туди, куди не треба. 2006 року українсько-російські домовленості передбачали можливість транзиту до України блакитного палива з Туркменістану територією РФ. Попри непрозорість тодішніх схем постачання наша країна мала можливість купувати відносно дешевий газ у Середній Азії, що послаблювало її енергетичну залежність від Росії. Зараз Газпром викуповує весь середньоазійський газ, який експортують у західному напрямку, що значно посилює його позиції в переговорах з Україною, а по суті – дозволяє росіянам диктувати ціни.

У Кремля діаметральне розуміння «співпраці в енергетичній сфері» з офіційним Києвом. За словами керівника енергетичних програм центру «Номос» Михайла Гончара, росіяни з початку 1990-х років плекають блакитну мрію – відновити єдність ГТС колишнього СРСР. РФ послідовно вибудовує інтегровану систему газопостачання на лінії Схід–Захід під своєю егідою, а в українському контексті кінцева мета Газпрому – оволодіти активами ГТС та й газового сектору загалом. Уряд Миколи Азарова кілька тижнів розглядав зроблену раніше пропозицію прем’єра РФ Владіміра Путіна об’єднати Газпром і НАК «Нафтогаз України», а по суті – обміняти невеличкий пакет акцій російського монополіста без можливості впливати на його рішення на цілу НАК. Як бачимо – російські державні мужі відповідають на нецікаві їм економічні пропозиції набагато швидше, ніж їхні українські колеги. Днями міністр ПЕК Юрій Бойко заявив, що об’єднання Газпрому та Нафтогазу не цікаве українській стороні, натомість у російських ЗМІ з’явилась інформація про можливість створення СП газовими монополістами з метою модернізації та подальшого спільного управління газотранспортною системою України. Уряд узяв до уваги й іншу ідею Владіміра Путіна – об’єд­нати сектори атомної енергетики двох країн (докладніше – див. Тиждень №19 від 14.05.2010 р.). Схоже, і в цьому випадку вкрай сумнівний з огляду на національні інтереси процес інтеграції енергетичної галузі України до російської матиме політичну перспективу.

Після підписання президентами Росії та України так званої «харківської угоди» не тільки експерти, а й українці, рівновіддалені від економіки та політики, заговорили про загрозу експансії російського капіталу. Насправді північні сусіди вже давно мають вагомі частки в більшості ключових галузей української економіки (а саме – в нафтогазовій сфері, металургії, машинобудуванні, фінансах, телекомунікаціях), чого не скажеш про інвесторів із інших країн (не беручи до уваги банківський сектор). Росіянам залишилося підібрати в Україні ті об’єкти, що не встигли оформити до початку кризи.
 
Металеві півцарства

Чи не найвідчутнішою є присутність росіян у базовій для України галузі – ГМК, причому їх уплив значно посилився в січні–лютому 2010-го року з приходом до влади Партії регіонів. Приблизно тоді група російських інвесторів на чолі з Алєксандром Катуніним придбала контрольний пакет корпорації «Індустріальний союз Донбасу» – однієї з найбільших бізнес-груп України. До складу ІСД входять такі промислові гіганти, як Дніпровський комбінат ім. Дзержинського, Алчевський металургійний комбінат, Алчевський КХЗ, а також кілька іноземних підприємств. Попередня велика хвиля приходу росіян у вітчизняну металургію спостерігалася наприкінці 2007 року, коли холдинг «Євраз» купив одразу 5 підприємств ГМК у групи «Приват» Ігоря Коломойського. Того ж 2007-го російський бізнесмен Вадим Новінський (група «Смарт») об’єднав свої активи з українським Метінвестом Ріната Ахметова й отримав 25% акцій цієї компанії. Росіяни активно представлені й на ринку кольорової металургії, а саме – група «РусАл» Віктора Вєксєльберґа та Олєґа Дєріпаски контролює Миколаївський глиноземний завод, а також Запорізький алюмінієвий комбінат.

Потужно представлені росіяни і в машинобудуванні – ще одній ключовій галузі нашої економіки. Це пояснюється тим, що для більшості вітчизняних машинобудівників ринок збуту РФ є основним, зокрема й для авіаконцерну «Антонов». До речі, в травні «Антонов» і російська «Об’єднана авіаційна корпорація» домовилися про створення спеціальної компанії для закупівель комплектуючих для літаків АН. За оцінками фахівців, ця угода може бути першим кроком у поглинанні росіянами української авіакомпанії, контрольний пакет якої може бути обміняний на міноритарний ОАК. У полі зору росіян і запорізьке підприємство «Мотор-Січ», що виробляє двигуни для гелікоптерів та літаків. У вітчизняному машинобудуванні домінує російський бізнесмен Костянтин Григоришин, який контролює Сумське НПО ім. Фрунзе, Запоріжтрансформатор, а також має міноритарний пакет Турбоатома.

Робота російського бізнесу в нашій країні має свої особливості – росіяни вкладають дуже невеликі кошти в українські активи, фактично не розвиваючи їх. На думку аналітика ІК BG Capital Євгена Дубогриза, російські власники досить помірно інвестують у свої заводи в Україні, намагаючись витиснути з українських активів якнайбільше доходу. «Інвестиції в розвиток металургійних заводів в Україні росіянам менш вигідні, ніж вкладення у проекти на території РФ», – констатує Євген Дубогриз. Акції більшості російських металургійних холдингів котируються на західних фондових ринках, і ці холдинги зацікавлені в демонстрації експансії на сусідні ринки, аби збільшити вартість своїх цінних паперів. У цьому інтереси російської влади й капіталу збігаються. Натомість Україна програє в цій грі, яка унеможливлює оновлення основних фондів підприємств, розташованих на її території.

Рибки в банках

Цікавить російський капітал і українська банківська система. Зокрема, наприкінці 2008-го року Внєшекономбанк придбав Промінвестбанк, який входив до десятки найбільших банків країни. Активно працюють на вітчизняному ринку Альфа-банк (Україна), Сбербанк Росії, Банк Москви та ВТБ.

Визначаючий вплив російські компанії мають на фондовий ринок, в тому числі – на біржі. Здавалося б, цей ринок порівняно з банківським або металургійним не є дуже великим, але це тільки на перший погляд. Найбільші фондові біржі Росії – ММВБ та РТС, що активно конкурують у себе вдома, перенесли своє протистояння в Україну. Так РТС стала одним із акціонерів Української біржі (її заснувалили кілька років тому), а контроль над ПФТС майже отримала ММВБ (угода в процесі оформлення). Відомо, що влада РФ підтримує ідею глобального майданчика з торгівлі цінними паперами, який міг би конкурувати з Нью-Йоркською та Лондонською біржами. До речі, провідні українські компанії залучали і планують залучати капітал, продаючи частину своїх акцій (IPO) саме в Лондоні. Глобальну московську біржу буде створено шляхом об’єднання ММВБ і РТС. І в підсумку, за словами генерального директора ГК ТЕКТ Олексія Сухорукова, російський контроль над українськими біржами призведе до втрати перспективи власного повноцінного фондового ринку в нашій країні.

Викликає інтерес

Під час українсько-російського економічного форуму Дмітрій Мєдвєдєв виявив бажання, щоб РФ стала найбільшим інвестором в Україні. Зараз, за даними Нацбанку, Росія посідає 5 місце поміж країн-інвесторів із показником капіталовкладень в українську економіку – близько $3 млрд за підсумками минулого року (перед нею – Кіпр, Німеччина, Австрія та Нідерланди). Час для поновлення експансії обраний дуже вдало – в умовах кризи вітчизняні активи суттєво подешевшали. В цьому контексті актуальною залишається заява ідеолога «ліберальної імперії» Анатолія Чубайса, зроблена ним у грудні 2003 року в Києві: «Є золотий закон бізнесу – входити треба з нижньої точки. Саме це ми й робимо. Саме це ми зробили в Грузії. Розвиток подій (відставка Едуарда Шеварднадзе та прихід до влади опозиції. – Ред.) цілком підтвердив фантастичну своєчасність прийнятого нами рішення. Причому не лише з політичного, а й з бізнесового погляду. Напевно, через два-три роки або через п’ять років в Україні буде більший рівень політичної стабільності, що загалом природно. Але тоді будуть ціни зовсім інші. Зовсім інші ціни! Наша стратегія – заходити невідкладно». Нагадаємо, що в 2003-му пан Чубайс говорив про купівлю пакетів акцій українських обленерго, які зараз частково контролюють росіяни.

У принципі для будь-якого іноземного бізнесмена Україна – це країна можливостей. Принаймні – на перший погляд. Велика територія, відносно дешева робоча сила й розвинена інфраструктура, місткий внутрішній ринок, перспектива зростання обсягів виробництва в деяких галузях (наприклад, АПК та харчова промисловість). Здавалося б, на багатьох вітчизняних ринках інвестор може отримати значно більшу рентабельність від зроблених капіталовкладень, ніж на висококонкурентних ринках Євросоюзу чи США. Проте західні ТНК дуже рідко наважуються купити українські заводи – надто великі ризики. Вкрай складна податкова система та фактично недієва судова, зацементовані корупцією, відлякують інвесторів. А ось для північних сусідів такі ризики були, є і, напевно, ще тривалий час залишатимуться звичними.
Політична лояльність уряду Миколи Азарова та президента Віктора Януковича до Кремля видається очевидною, тож можна очікувати чергових поступок. Однак українська влада зараз опинилася в досить пікантній ситуації. Росія в обмін на знижку на газ продовжує вимагати економічних поступок, однак Києву давати вже нічого. Крім оформлення зроблених росіянами пропозицій (так зване об’єднання компаній, що працюють в авіабудуванні, енергетиці, суднобудуванні тощо), Україна може запропонувати небагато: все ще державні Укртелеком, Одеський припортовий завод, повернути на Кременчуцький НПЗ татарських акціонерів... Нові пропозиції Кремля однозначно вже зачіпатимуть інтереси українських олігархів. А історія з середньоазійським газом показала – наївними були ті представники українського бізнесу, котрі вважали, що в обмін на національні інтереси вони зможуть одержати від Росії економічні поступки на її території. Не дивно, що вже заговорили про певне невдоволення новою владою представниками великого бізнесу, які її підтримували.[1880]

 Для того, щоб збільшити натисніть на графіку.

 
Погляд


Антон Філіпенко,
завідувач кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка:

Влада РФ і російський великий бізнес зазвичай діють узгоджено. Цей тандем не завжди дотримується правил прозорої конкуренції, притаманних західним компаніям. Політична настанова російської влади полягає в тому, що РФ є самодостатньої країною і не інтегруватиметься до світового господарства, водночас росіяни прагнуть активно працювати на всіх його полюсах. Цю концепцію зрозуміли в ЄС і вже вживають запобіжних заходів для обмеження проникнення російського капіталу в стратегічні сектори економіки. Україна теж має бути обережною. Потрібно законодавчо встановити граничні частки участі іноземного капіталу (зокрема, російського) в банківському й енергетичному секторах, АПК та промисловості. Українська влада не повинна забувати про пріоритети національного капіталу. Тим більше що вітчизняна економіка не має особливого зиску від співпраці з російським бізнесом, який або не поспішає, або не здатний оновлювати основні фонди українських підприємств, впроваджувати інноваційні рішення тощо. Ця співпраця тільки законсервує відсталість нашої економіки. При цьому є ризик втратити незалежність у реалізації економічної політики, зокрема в енергетичній галузі.

Володимир Дубровський,

старший економіст центру соціально-економічних досліджень CASE Україна:

Експансія російського капіталу є одним із ключових завдань зовнішньої політики РФ, і в цьому процесі більше політичних мотивів, аніж економічної доцільності. Ідея відновлення господарських зв’язків із колишніми республіками СРСР має поміж російського населення серйозну підтримку, відповідно реалізація рішень у цьому напрямку є доволі ефективним політичним інструментом. Потрібно розуміти, що великий бізнес у Росії є більш залежним від влади, ніж в Україні, й отримує привілеї на внутрішньому ринку за умов придбання невигідних або ризикових активів поза його межами. Особливо це стосується стратегічних активів, за допомогою купівлі яких Росія прив’язує до себе колишні союзні республіки: насамперед придбанню підлягають підприємства, діяльність яких пов’язана із забезпеченням інфраструктури, здобуттям та розподілом енергетичних ресурсів. Таким чином, владу РФ цікавлять угоди в енергетичній, телекомунікаційній, фінансовій галузях, себто в таких, закриття бізнесу в яких зашкодить не тільки власникові, а й пересічним громадянам. Саме тому європейців бентежить присутність росіян на згаданих ринках, адже в цьому випадку російська влада може використати бізнес для політичного шантажу.

Василь Юрчишин,
директор економічних програм Центру Разумкова:

Не потрібно ані применшувати, ані перебільшувати ризики, пов’язані з приходом російського капіталу в Україну. Є таке правило: капітал притягує капітал. І якщо відбуватиметься приплив ресурсів із РФ, то країною зацікавляться й інші інвестори. При цьому залишається відкритим питання встановлення зрозумілих і недискримінаційних правил гри нашою владою. Зараз головним інвестором в Україну є Кіпр, але ми маємо розуміти, що походження цього капіталу, звісно, українське або російське. З огляду на це чим більше буде зрозумілості та прозорості у фінансових відносинах між РФ і Україною, тим краще для обох країн. У сучасному світі походження капіталу є не дуже вагомим. Варто враховувати лише політичні ризики у разі придбання інвесторами великих державних підприємств рівня НАК «Нафтогаз України». Також важливим є питання репатріації прибутків, але і в цьому випадку все залежить від нашої держави – в країні мають бути створені такі інвестиційні та податкові умови, щоб бізнес будь-якої національної належності залишав гроші на нашому ринку, а не виводив ресурс, наприклад, до офшорів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.