▪   Олена Шевчук

Фіктивний шлюб

Фото: reuters
Митний союз – чергове політичне формування, ініційоване Росією, яке навряд чи буде мати хоч якийсь помітний економічний ефект
Матеріал друкованого видання
№ 13 (126)
від 1 квітня, 2010

«Приєднуйтесь до Митного союзу», – сказав Владімір Путін українсь­ко­му президентові Віктору Януковичу у відповідь на пропозицію зробити «крутий поворот» у відносинах України та Росії. В РФ процес створення Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану дуже форсували. Ідея пролунала в червні 2009 року, а на початку 2010-го інтеграційне об’єднання вже запрацювало. Головна приманка для України – нібито привабливіша ціна на газ – на 20–30% дешевше. За інформацією Тижня, під час московської зустрічі Микола Азаров і Владімір Путін обговорювали можливе входження України до Митного союзу як одну з умов зниження ціни на газ. Росії, яка ударними темпами будує газогони в обхід України, вже замало газотранспортного консорціуму. В обмін на дешевий газ для українських олігархів, які володіють енерговитратними металургійними та хімічними заводами, Кремль вимагатиме від нової української влади політичних і економічних поступок. Одна з них – входження до Митного союзу.

Примарні плюси

Реверанс у бік Росії у вигляді вступу до Митного союзу дорого коштував би країні, тим паче, що економічна вигода від приєднання неочевидна.

Митний союз – це не тільки домовленість держав скасувати мита всередині об’єднання. Він передбачає формування єдиного митного тарифу щодо третіх країн і потребує від союзників готовності до глибшого рівня інтеграції. Найбільша перевага, яку могла б гіпотетично отримати Україна від такої інтеграції, – збільшення торговельного обороту з Росією, Казахстаном і Білоруссю. Наприклад, на Росію зараз припадає 20% зовнішньоторговельних операцій (у 2009 році експорт до РФ склав $8,5 млрд, імпорт – $13,2 млрд). Однак Україна і Росія вже давно торгують за правилами безмитної торгівлі – в межах угоди про зону вільної торгівлі (підписана ще 1993 року). За чинними домовленостями, лише дві категорії товарів потрапили до винятку – спирт і цукор. Спеціальними угодами оформлюється імпорт російського газу. Проте на практиці це зовсім не означає, що українські підприємства мають вільний доступ на російський ринок. І навряд чи щось кардинально зміниться, якщо угода про зону вільної торгівлі трансформується в Митний союз, а Київ стане лояльнішим до Москви. Кремль завжди оперативно реагував на прохання російського бізнесу захистити його від експансії іноземних конкурентів.

На шляху до російського ринку збуту в української продукції постійно з’являються різного штибу бар’єри. Відповідно до двосторонньої угоди про вільну торгівлю, країни все одно можуть застосовувати для захисту національних виробників антидемпінгові, спеціальні та компенсаційні заходи. Ці інструменти не суперечать міжнародним зобов’язанням країн. І Російська Федерація активно використовує нетарифні обмеження щодо українського експорту. Скажімо, зараз Росія одночасно проводить три розслідування з приводу дешевого імпорту української продукції (стосовно гарячекатаного прокату в рулонах, машинобудівних кріплень та активованого вугілля). При цьому діють обмеження на імпорт із України трубної продукції, машинобудівних кріплень, поліамідної технічної нитки, склосітки.

У різні роки Росія обмежувала ввезення кондитерських виробів, м’ясо-молочної продукції, застосовуючи, зокрема, й ветеринарно-санітарні санкції на імпорт, які офіційно теж не порушують режиму вільної торгівлі між країнами.

Так на початку березня 2010 року російська Асоціація підприємств кондитерської промисловості «Асконд» ініціювала спеціальне захисне розслідування проти імпорту української карамелі. Якщо Міністерство промисловості та торгівлі РФ погодиться з вимогами асоціації, українським підприємствам буде ускладнено доступ на ринок, на який вони торік експортували продукції на $20 млн. «Асконд» уже двічі домагався застосування захисного мита. У 2001 році асоціація пролобіювала введення мита на карамель у розмірі 21% від митної вартості, але не менше 0,18 €/кг. Українські виробники швидко зорієнтувалися й почали експортувати до Росії цукерки з вмістом какао; деякі придбали в РФ виробничі потужності. 2005 року «Асконд» знову переконав владу в необхідності введення 20%-го мита на українські цукерки, яке діяло до 2008 року.

Нещодавно тимчасові об­меження Росія запровадила й стосовно продукції компанії «Кре­мен­чук­­м’ясо». Федеральна служ­ба з ветеринарного та фітосанітарного нагляду Росії уточнює, що це сталося у зв’язку з виявленням у продукції підприємства заборонених речовин. Декілька років тому виробники зіткнулися з іще більшими проблемами. Все почалося з заборони ввозити до Російської Федерації м’ясо та м’ясопродукти у 2006 році. Причиною таких заходів було нелегальне постачання до Росії через Україну продукції тваринництва інших країн. Згодом під гарячу руку потрапила й молочна галузь, яка в торговельних війнах із російськими виробниками постраждала найбільше. Частка російського експорту в продажах деяких молочних підприємствах становила 50–60%. Тоді Союз молочних підприємств України оцінив щомісячні втрати галузі в розмірі $50–60 млн.
Тож угода про зону вільної торгівлі між Україною та Росією не працює повною мірою. При цьому участь у Митному союзі ніяк не вирішує проблеми використання нетарифних методів захисту внутрішнього ринку. Подібні заходи впливу країни зможуть використовувати і в рамках цього об’єднання.

«У разі приєднання до союзу Україна могла б отримати особливі ціни на енергоносії. Але в такому випадку Росія програє, оскільки українська продукція буде дешевшою за російські аналоги. Тож малоймовірно, що Росія в межах союзу не буде застосовувати нетарифні методи», – переконаний аналітик Між­народного центру перспективних досліджень Ільдар Газізулін.

Росія – один із найголовніших торговельних партнерів України, але не настільки, щоб заради нього втрачати перспективні ринки збуту. Адже приєднання до Митного союзу перешкоджатиме подальшому посиленню співпраці України з ЄС, особливо в царині створення зони вільної торгівлі. Торік частка країн ЄС у структурі вітчизняного експорту становила трохи більше 25%. «Регіональні союзи для України можуть бути корисними. В нас надто відкрита економіка, щоб нехтувати ринками збуту. Проте західний напрямок для України перспективніший. Потенціал покращення та збільшення обсягів торгівлі перебуває саме тут», – наголошує Ільдар Газізулін.

Зрештою, приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном поставить під питання членство України у Світовій організації торгівлі, оскільки в такому випадку Київ не зможе виконувати митних зобов’язань перед країнами-членами СОТ. Рівень імпортного мита в Україні, як правило, вдвічі нижчий за середню ставку аналогічних тарифів членів Митного союзу. Якби Україна вирішила приєднатися до нового об’єднання, їй довелося б істотно підвищувати імпортне мито. А для цього необхідно знову проводити переговори з усіма учасниками СОТ. «Інакше Україна, якій як члену організації надані м’які умови доступу до ринків, стане каналом збуту російських, казахських чи білоруських товарів. Навряд чи це сподобається державам-членам СОТ», – говорить Дмитро Боярчук, директор центру CASE. До того ж процедура подібних переговорів украй складна й уже точно не безпрограшна для України.

Політичний союз

Віктор Янукович підтвердив, що тема вступу до Єдиного економічного простору Росії, Білорусі та Казахстану (а Митний союз – один із кроків у цьому напрямку) залишається актуальною. Щоправда, новообраний президент при цьому зауважує: «Ми взагалі не знаємо, як глибоко просунулися в цьому процесі наші партнери – Росія, Білорусь і Казахстан...»

А просунулися вони зовсім недалеко. Утворений Митний союз фактично не відповідає визначенню цього інтеграційного об’єднання, що наводиться у ГАТТ/СОТ: єдиний тариф та інші заходи регулювання мають охоплювати істотну частину торгівлі Митного союзу з іншими територіями. Однак на практиці все відбувається інакше. Приміром, Росія запровадила мито на експорт нафти до Білорусі, а Мінськ, який наполягає на безмитному постачанні нафти в межах союзу, своєю чергою запровадив мито на транзит російської нафти своєю територією. Зрештою, Білорусі вдалося домовитися про безмитне оформлення 6,3 млн т російської нафти у 2010 році для внутрішнього споживання, все інше – з виплатою мита. Втім, президент Білорусі Аляксандр Лукашенко залишився незадоволеним і на знак протесту відмовився від участі в зустрічі російського та білоруського прем’єрів, що відбулась у Бресті. Натомість відвідав Венесуелу, де підписав з Уго Чавесом угоду про поставки до Білорусі 3,9 млн т нафти на рік.

Ба більше, Росія й Білорусь не відмовляються застосовувати захисні заходи одна проти одної. Білорусь, приміром, запровадила проти російських товарів більше 20 обмежень. Так і не вирішено питання щодо розподілу імпортних мит між країнам. Загалом із початку року кількість зауважень до митного кодексу Росії, Білорусі та Казахстану перевищила дві сотні. Росія ніколи не поступиться економічними інтересами, зауважують незалежні експерти, зокрема російські. Тож усілякі мита, обмеження в будь-якому разі дія­тимуть і в рамках нового об’є­днання. Відтак із економічної точки зору Митний союз, ЄЕП – це профанація.

Запрошуючи Україну до Митного союзу, Росія керується політичними міркуваннями. «Такі союзи існують переважно на папері й створюються про всяк випадок», – коментує директор центру CASE Дмитро Боярчук. Адже Росія не полишає спроб посилити свій економічний і політичний вплив у СНД. Оскільки економіка Російської Федерації найбільша в регіоні, тож логічно, що Москва може розраховувати на провідну роль у будь-яких об’єднаннях і наднаціональних органах, які Росія постійно намагається утворити. Ще 2000 року з ініціативи Росії було створене Євразійське економічне співтовариство. 2003 року виникла ідея Єдиного економічного простору між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном. Проте істотного ефекту російська економіка так і не відчула. Частка РФ в експорті країн СНД і далі стрімко падає – порівняно з 1995-м вона скоротилася з 42% до 15%. Частка РФ в імпорті знизилася з 48% до 32,5%.

«Вдихнути життя в ЄЕП уже навряд чи вдасться і через наш вступ до СОТ, і через газові проблеми з Росією», – каже Дмитро Боярчук. Тож виникла потреба в новому формуванні. Зараз Владімір Путін наполягає на запровадженні в межах союзу, який має проводити загальну макроекономічну й промислову політику, єдиної валюти. По суті, це чергова спроба відтворити невеличку копію СРСР. Уже до кінця третього кварталу 2010 року прем’єр-міністр Росії сподівається узгодити єдині правила гри. Цікаво, що в 2004 році країни у рамках ЄврАзЕС уже збиралися підписати подібні угоди, проте плани так і не були реалізовані. Країни, точніше лідери держав, за якими стоїть великий бізнес, не готові йти на великі фінансові поступки заради гіпотетичної інтеграції.[1757][1758]

 
Довгий шлях


Митний союз у Європі с­творювали 35 років

1957 р. – сформульовано мету створити Митний союз, що було відображено в Договорі про утворення Європейського економічного співтовариства.

1958–1969 рр. – перехідний етап, коли держави-учасниці поступово скасовували мита.

1968–1993 рр. – держави скасовували митні процедури на кордонах.

Протягом кількох наступних років усередині ЄС зберігався митний ­кон­троль.

 
Великі торги
за даними Держкомстату

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.