▪   Томаш Молґа

Вигнані з України

малюнок: Ігор Лук'янченко
Польський бізнес не витримує випробування українською владою та кризою
Матеріал друкованого видання
№ 8 (121)
від 26 лютого, 2010

Протягом десяти останніх років польські фірми інвестували в Україні $850 млн. Сьогодні, затиснені з обох боків кризою та українською владою, вони згортають там інтереси й втікають назад до Польщі. Залишаються лише найвитриваліші й ті, кому українські податкові служби винні гроші, зокрема сума невідшкодованого податку на додану вартість вже перевищила $40 млн.

Нещодавно українське телебачення показувало усміхненого президента Ющенка, який відвідав виробництво паркетної дошки на фабриці Barlinek у Вінниці. Ця найбільша місцева фірма у деревообробній галузі працевлаштовує 800 осіб. «Господарський візит» мав стати приязним сигналом для інвесторів з-за кордону, які вражено спостерігають за тим, що відбувається на охопленому кризою ринку.
Ще два-три роки тому польські підприємці дивилися крізь пальці на те, що отримання печатки в Україні вимагало сплати внеску в міліції, а залагодити найменшу справу означало дати комусь хабара. «Невеликі» вади компенсувалися значною перевагою – широким ринком, у багатьох сферах необжитим. Нині чимало польських бізнесменів, які працюють в Україні, кажуть, що «шкурка не була варта вичинки». Напередодні Нового року шефи акціонерної групи Action, одного з найбільших дистриб’юторів комп’ютерної техніки у Польщі, вирішили продати свої частки в українському бізнесі. Вторговані $2 млн за 16 супермаркетів середньої площі, що розташовані у Львові, Харкові та містечках Західної України, видаються менш ніж символічними. «Ми зрозуміли, що згенерувати прибуток у цих точках буде дуже важко», – каже Пьотр Бєлінський, президент Action. І додає, що гроші, які були вкладені в Україну, не вдалося відбити, проте, на щастя, остаточні збитки не були колосальними. Беручи до уваги економічні катаклізми, які впали на Україну, «усього лише» півмільйона викинутих доларів можна вважати успіхом.

Найбільше коштів із Польщі на український ринок надійшло у 2007 році – $300 млн. Зараз потічок інвестицій висихає, а з Києва виїжджають польські інвестори. Восени 2009-го з українського ринку фактично вийшла краківська рекламна агенція S4. «Нами керував надмірний оптимізм, який опанував більшістю», – визнає Марцін Плеті, власник агенції. Поїхав на Схід, будучи переконаним, що на свіжому та перспективному ринку реклами його фірма посяде непогане місце. На жаль, невдовзі виявилося, що компанія не зі списку «своїх» має маленькі шанси вижити. «Ми хотіли рекламувати продукти для середнього класу, натомість зрозуміли, що в Україні він нечисельний, а суспільство є надзвичайно розшарованим. Люди або страшенно багаті, або страшенно бідні, й обидві групи не потребують реклами як такої», – розповідає Марцін далі про приклад рекламної кампанії для мережі супермаркетів «Фреш».

Один із магазинів відкривався у занедбаному постпромисловому містечку Керч на півдні країни. «Уявіть на хвильку картину: сніжно-біла будівля, обвішана плакатами свіжих фруктів, на тлі зруйнованих будівель промислової зони. Перед дверима стоїть натовп сумних людей у сірих пальтах, а спереду стоїмо ми – хлопці у костюмах. Повний нонсенс, – каже Плеті, але одразу додає, що не шкодує за роками, проведеними на Україні. – Місцеві екстремальні умови чимало мене і S4 навчили».

Наростанню розчарування польського бізнесу не дивується Стефан Перковський, керівник Міжнародної спілки польських підприємців в Україні. «Ще кілька років тому Україна видавалася Землею Обітованою. Зі своєю мішаниною комуністичного балагану і ненаситного капіталізму нагадувала Польщу початку 1990-х. У такому середовищі наші підприємці почувалися як риба у воді. Натомість сьогодні статистика щодо зниження ВВП, висока інфляція та безробіття розвіяли оманливі почуття: швидке піднесення української економіки є неможливим».
Українські політики також уже не малюють безхмарних образів майбутнього: нещодавно Юлія Тимошенко публічно визнала, що заледве вдалося уникнути дефолту і що держава залежна від міжнародних фондів.

Водночас МВФ і ЄС зупинили свої кредитні програми в Україні ($16,4 млрд від МВФ, $600 млн із ЄС), пов’язуючи фінансування місцевої економіки безпосередньо з реформами та обмеженням видатків. Затягуванню поясів не сприяла президентська кампанія. Політики змагалися у популістських обіцянках. Віктор Ющенко оголосив, що зарплати та пенсії треба підняти на 20%. Тимошенко сказала виборцям, що плата за енергію, воду і газ має зменшитися; це мало не довело до банкрутства деякі комунальні підприємства. Натомість у реальності Україна має набагато глибші проблеми, ніж ціни на струм чи пенсії.
Унаслідок кризи Захід припинив замовляти українську сталь та сировину. Торік промислове виробництво скоротилося на одну четверту, причому порівняно з кризовим 2008-м. Бюджет держави, значною мірою залежний від податків, сплачених гігантськими металургійними комбінатами, тріщить по швах. У цій ситуації фіскальний тиск щодо надходжень у бюджет лягає на підприємців, найчастіше закордонних. Уже тепер частина тих фірм, що працюють на українському ринку, була змушена сплачувати податки на кілька кварталів наперед. Ймовірний опір бізнесменів випереджали нацьковуванням однієї із 41 державної служби контролю.

Понад те, із порожньої казни фірмам не відшкодовується ПДВ (повернення цього податку має здійснюватися за будь-якими експортними операціями або ж у випадку імпорту техніки для створюваних в Україні акціонерних товариств). Борг уже перевищив $400 млн. За підрахунками Стефана Перковського, приблизно десята частина цієї суми – гроші польських фірм.

«Податкова служба України заборгувала мені на сьогодні понад €10 млн», – каже Міхал Соловов, власник фірм Cersanit і Barlinеk. На його думку, Україна зі своїм перспективним і глибоким ринком залишається цікавою, але рішення про подальші інвестиції прийматимуться залежно від розвитку ситуації, пов’язаної з поверненням ПДВ. «Щоб тут працювати, ми мали б отримати хоча б мінімум економічної безпеки та постійних правил. А це означає, що коли ми сплачуємо податки, то маємо право на їх повернення там, де нам це належить, приміром, при експорті», – додає бізнесмен.

Закордонні інвестори втрачають в Україні подальші привілеї. Кілька років тому одномоментно скасували полегшені податкові ставки для фірм у вільних економічних зонах. Але це квіточки. Торік київська мерія спробувала залатати дірки у міській касі за допомогою плати за в’їзд до столиці. Приїжджі українці та іноземці мали платити окремо за «використання міської інфраструктури». Розпорядження було анульовано за два тижні, але гіркий присмак залишився. Тепер українська податкова намагається добратися до зарплат закордонних менеджерів. Зменшений до 15% податок на доходи фізосіб платитимуть ті, хто отримає статус податкового резидента. Решта менеджерів заплатить 30%.

Перспектива «перетрушування» гаманців спричинила справжню втечу багатіїв. Двоє банкірів із російського банку, врегулювавши всі зобов’язання, залишили у відомому київському ресторані «Козачок» знайомим записку: «Їдемо на Сейшели. До побачення після кризи. Пам’ятайте, що відбувається вона тільки у наших головах». Сотні закордонних менеджерів залишили по собі оголошення про здачу апартаментів у столиці.

Натомість свій бізнес не планують згортати великі виробничі компанії, що інвестували у будівництво фабрик в Україні, а саме: Sanitec Koło, Inter Groclin Збіґнєва Джимали. Вони сподіваються отримати дивіденди від запровадження українцями додаткового мита на товари, імпортовані з-за кордону. Зважаючи на девальвацію гривні (до кризи долар коштував 5 грн, а нині 8 грн) та на низький рівень зарплат, вироблені в Україні товари стали конкурентоспроможнішими.

Валютна рулетка є двосторонньою зброєю. Шалено подорожчали імпортні товари. Відчув це жешувський Zelmer. Хоча динаміка українського ринку дрібних побутових приладів у 2009 році була негативною, бренд Zelmer постійно збільшує в ньому свою ринкову частку (за період із січня по жовтень 2009-го вона збільшилася до 2,1% порівняно з 0,5% за аналогічний період 2008-го). «Торік ми не зважилися провести телевізійну (рекламну) кампанію в Україні. Спостерігаємо за ситуацією й очікуємо її стабілізації, щоб розпочати маркетингову атаку», – каже президент Zelmer Януш Плочіца.

Парадоксально, але на прикладі кількох фірм, що працюють в Україні, справджується прислів’я «чим гірше, тим краще». Непогано почувається Кредобанк, що належить польському PKO BP. Донедавна він регулярно завдавав збитки, проте був змушений просити материнський банк про позику в сумі $130 млн. Маючи за спиною безпечний закордонний капітал, у нинішній ситуації він користується довірою українців (на противагу конкурентам) і поступово збільшує присутність на східному ринку. Потирає руки також СК PZU, що має дочірню компанію PZU Україна. Криза вимела з ринку сотні конкуруючих малих страхових фірм (або фінансових пірамід), що пропонували поліси за демпінговими цінами. Українські дрібні фірми сподівалися на те, що в умовах швидкого зростання ринку вартість внесків застрахованих вистачить і на виплати відшкодувань, і на чималенький прибуток. Проте девіз «обачний завжди застрахований» їх не стосувався.

 Динаміка прямих інвестицій із Польщі

2004 рік $192,3 млн (2,3%) 10-те місце

2006 рік $224 млн (1,4%) 10-те місце

2007 рік $366 млн (1,7%) 11-те місце

2008 рік $670,5 млн (2,3%) 11-те місце

2009 рік $694,7 млн (1,9%) 13-те місце

2010 рік $864,9 млн (2,2%) 12-те місце

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.