|
Приватна урбаністика |
Публікації
|
Як і будь-яке місто, найприємнішою Олександрія стає в серпні. Це чи тепла парка пора між дощами, чи задушлива степова жара під 40, чи теплі мокрі і похмурі дощові дні. У будь-якому разі вони дооооовгі.
9 серпня, 2017, Андрій Домаранський
|
|
Коли я розповідаю про своє дитинство, про те, в якому середовищі та на якому районі я народився і виріс, багато хто не йме віри, мовляв, надто похмуро й екзистенційно, щоб бути правдою, чи, тим більше, частиною сучасної української реальності. Що ж, на такі сумніви я лише посміхаюся – тихо, печально, втомлено-радісно. Напевно, ці люди ніколи не зрозуміють суворої, нібито аж математичної антифілософії пролетарського гетто, де навіть цінність самого життя вимірюється не прожитими роками і не здобутими досягненнями, а, власне, тим же життям – збереженим.
31 липня, 2017, Валентин Терлецький
|
|
“Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.
18 липня, 2017, Олена Максименко
|
|
Оповіді про міста заведено починати з переказу їхніх історій. Але з Кропивницьким (я називаю його Кро) все трохи інакше.
11 липня, 2017, Андрій Домаранський
|
|
Суми почалися для мене, як і для більшості приїжджих, з залізничного вокзалу. Саме там, у віці одного тижня, я ступив на сумську землю, приїхавши з Києва, де трохи зарано народився. У Сумах тоді був іще старий вокзал: дореволюційний, з колонами, скромний і дуже милий. Невдовзі його знесе комуністична влада, яка старанно знищуватиме сліди повітових Сум. Новий вокзал – залізобетонна коробка, мав стати картинкою нових, комуністичних Сум. І став завеликий та неоковирний. Тут колись я стояв, чекаючи на поїзд, і думав про переїзд у столицю. Не наважився, чому досі радий.
6 липня, 2017, Владислав Івченко
|
|
Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
26 червня, 2017, Наталя Дьоміна
|
|
У Дніпрі мене ще й зараз інколи запитують: «Вы, наверное, откуда-то приехали?», бо я розмовляю українською. Дуже дивуються потім, коли кажу, що народилася і все життя живу в цьому місті. І батьки мої теж народилися і все життя своє живуть у цьому місті. Я дуже дніпрянська дніпрянка.
13 червня, 2017, Вікторія Наріжна
|