Приватна урбаністика

Київ — Львів. Тетріс-сіті й маленька галицька провінція

Біля львівської картинної галереї є брама, у якій десятками років живуть голуби. Їхні гнізда захищені від дощу й вітру, поруч смітники, тож голубам ніби непогано ведеться. Лише від лютого морозу їхня домівка не здатна захистити. Якось було –20 і чимало голубів замерзло просто в гніздах. Стирчали тільки кінчики розпростаних крил. Проте навесні нащадки влаштували домівки поверх їхніх затишних кісток і вивели там своє потомство. Можливо, у цих нехитрих птахів і були свої сентименти, але все одно вони вчинили саме так. Це просто бізнес. Життя триває.

18 січня, 2018, Петро Яценко

Славутич — місто, яке шукає себе

Міста як люди. Деякі знаємо з дитинства — це батьківська родина. Деякі приходять із часом, аби залишитися назавжди, — це родина своя. Бувають міста-друзі, міста-колеги, міста, які раптово потрапляють у поле зору, а потім виявляється, що вони приречені тебе змінити й зникнути назавжди, лишившись частиною власного Я.

12 січня, 2018, Ірина Забіяка

Краматорськ. Металевий жар

Всуціль металевий. Намацуючи під пальцями хоч якусь шпаринку, шкіра пече — не відкрити. Бачиш же — десь відтінює світло. Вугляна жаринка освітлює все довкола, стіна мерехтить тінями. Але де? Де тут вхід?

30 листопада, 2017, Олеся Яремчук

Як «місто на С.» стало для мене Смілою

У сучасній документальній виставі «Місто на Ч.», де дівчина потрапляє до Черкас замість Чернігова, розкривається ідея, що "пересічні" мешканці невеликих українських міст не надають особливого значення простору, який їх оточує.

20 листопада, 2017, Наталя Петринська

Івано-Франківськ. Місто, яке ми зводимо

В одному з туристичних путівників Івано-Франківськомсказано: «єдиний спосіб потрапити до міста – через міст». Не знаю, в якому столітті живе автор цієї фрази, проте мені імпонує його підхід. Що б не було написано в офіційних документах, що б не було намальовано на міських мапах, завжди є відмінність між огромами площі, зайнятої спальними районами та невеликим клаптиком землі в межиріччі двох Бистриць. Ким би не був автор, він пам’ятає цю відмінність. І, що важливіше, вірить у неї.

6 листопада, 2017, Остап Українець

Квести й кімнати Житомира

Мої польові дослідження українських міст почалися ще з раннього дитинства. Дарма що більшу частину життя (так, я ще досі можу так сказати) прожила в селі. Село Соловіївка має не лише милу вухові назву, а й непогане розташування за кілька годин їзди до двох великих міст. Тому протягом усіх моїх шкільних років я жила не так у Соловіївці, як між Житомиром і Києвом.

27 жовтня, 2017, Ірина Ніколайчук

Часів Яр. Дідові й бабі

- Юля, а ви не знаєте, як називалась вулиця, де жили мої дід і баба? - Зараз? Після перейменування? А як вона називалась тоді?

6 жовтня, 2017, Олена Стяжкіна