1 лютого

Полонне: знайомий незнайомець

З моїх дванадцяти років життя в Україні у місті Полонне Хмельницької області я буваю одинадцять. Тут живуть найближчі українські родичі – дядько, двоюрідні брати й сестра. Але зазвичай це “візити вихідного дня” – родинні вечері, поїздки у сусіднє село та прогулянки середмістям. Вивчити життя Полонного глибше та познайомитися з тими, хто намагається розбудити місто, мені випала нагода тільки тепер.
Полонне: знайомий незнайомець
Фото опубліковане в групі “Підслухано в Полонному” в соцмережі Facebook

У кожної людини – свої пам’ятні точки на карті міста. У Полонному я маю їх багато. Будинок на вулиці Зарічній – тут живуть родичі. Навісний міст через річку Хомору – місцеві називають його кладкою.

 

Міст-кладка через річку Хомору. Фото автора

 

Костел святої Анни, збудований на рубежі XV та XVI століть, – номер один у списку тутешніх пам’яток.  

 

Костел святої Анни. Фото зі спільноти “Підслухано в Полонному” в соцмережі Facebook

 

Майданчик за готелем – раніше щонеділі сюди приїздив ромський ринок. 3D кафе – у кінозалі можна дивитися фільми, а ще тут смачна піца. Пагорб на площі Тисячоліття Полонного – стосовно віку міста, щоправда, є суперечка. Ось що пише історик Дмитро Вирський в “Енциклопедії історії України”:

 

“Уперше згадується при описі подій 1169 року, коли на околиці Полонного здійснили набіг половці. У зв'язку з повідомленням, що це "град Богородиці Десятинної", першою датою в історії міста безпідставно вважають 996 рік – літописну дату спорудження Десятинної церкви. У 1195 році великий князь київський Рюрик Ростиславич віддав Полонне волинському князю Роману Мстиславичу. Імовірно, зруйноване 1240 монголами”.

 

Читайте також: Сімферополь. Віддалення міста

 

Точок багато, але дотепер я відчував: моє знайомство з Полонним – все ще поверхове. Бракує мандрів у просторі та часі. На початку нового року їду в місто знову – на зустрічі з тими, хто знає про місто більше.

 

Перші нагадування  про невідоме мені давнє полонське життя знаходжу на Зарічній вулиці, де щоразу зупиняюся. За кількасот метрів, за городами, – похилені темні камені. Це старе єврейське кладовище. Ще одне є на вулиці Академіка Герасимчука, в напрямку виїзду з міста. У 1897 році перепис зафіксував, що євреїв у місті було 48,5% населення - більше за будь-яку іншу етнічну групу.

 

Старе єврейське кладовище. Фото автора

 

З єврейством місто зараз пов’язує могила проповідників-цадиків на кладовищі та будівля колишньої синагоги. Зараз тут – філія благодійного фонду “Хесед Бешт” та музей єврейського поета Переца Маркіша.

 

Перец Маркіш народився в Полонному, писав мовою їдиш та був членом КПРС. Він брав участь у Єврейському антифашистському комітеті під проводом Соломона Міхоелса. У 1948 році Міхоелса вбили працівники радянського МДБ, а наступного року прийшли й по Маркіша. Поета розстріляли у 1952 році, згодом реабілітували, музей на його малій батьківщині відкрили у 1998-му. Коли я спробував відвідати заклад, він був зачинений.

 

Колишня синагога. Фото автора

 

Єврейське “походження” мають і деякі місцеві підприємства. Наприклад, до 2008 року в Полонному діяв порцеляновий завод. Про його історію розповідає колишній головний художник підприємства Микола Козак.

 

Порцеляновий завод. Фото автора

 

- На кінець XIX століття Полонне вже було відоме своїм порцеляново-фаянсовим промислом. Це був єдиний потужний центр на Волині – тут працювали три підприємства. На околицях Полонного з 1848 року існувало перше порцелянове виробництво, і засновником його був Аврум Бахмутський. За переказами, він же у 1865-1870 році заснував ще одне виробництво, потім воно стало ляльковим заводом. Завод, де я працював, заснував у 1889 році Мойсей Шапіро як фаянсове виробництво. У 1897 році його власником Айзік-Фішель Зусьман – він був королем порцеляново-фаянсової галузі на Волині.

 

Микола Козак. Фото автора

 

Микола Козак після закриття заводу домігся, щоби влада прийняла на баланс експонати колишнього заводського музею. Зараз у підвалі Будинку культури на вітринах – вази, сервізи, фігурки. Є експонати з портретом Сталіна та іншими радянськими вождями. Є сервіз, який хотіли презентувати Микиті Хрущову у 1964 році – але, поки довезли, Хрущова зняли з посади.

 

Експонати музею порцеляни. Фото автора

 

Сервіз із портретом Микити Хрущова. Фото автора

 

У 90-ті роки завод іще встиг послужити містянам – люди масово скуповували продукцію та продавали, хто де міг.

 

- Я був із сумками і в Мурманську, і в Архангельську, і в Астрахані, – пригадує Анатолій Рибачок, колишній директор школи, а нині – депутат міської ради.

Читайте також: Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку

 

Анатолій Рибачок раніше викладав історію в школі та був директором станції юних туристів. Він погодився влаштувати мені екскурсію вулицями міста. Від нього дізнаюся, що пошарпана двоповерхова будівля на головній вулиці – це колишня контора млинів Дунін-Карвіцьких, 1910 року. Скільки разів проходив повз, а не звертав уваги. Зараз тут редакція роздержавленої газети “Новий шлях”.

 

Колишня управа млинів. Фото автора

 

Одноповерхові будинки навпроти – зразки єврейської архітектури. Один із них, дорогою на базар, обшитий недоладною вагонкою.  

 

Старі будинки. Фото автора

 

Зі збереженням спадщини місту не щастить. З XVIII століття стояла церква Святої Трійці. У 1937 році її знищила комуністична влада. Зараз поруч із історичною ділянкою помісна церква відбудовує нову Троїцьку церкву.

 

Нова Троїцька церква. Фото автора

 

Анатолій Рибачок. Фото автора

 

Полонський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На початку XIX століття його розбив Діонісій Макклер – той, хто створив Кременецький ботсад.

 

Сайт Полонської міської ради описує парк за часів колишніх власників – графів Карвіцьких:

 

- Чужа нога не проходила в парку. Крім того, парк був обгороджений в 1905 – 1910 рр. муром – цегла і залізо. Муляр, який мурував огорожі стіни, повинен був покласти за день лише 25 цеглин на вапняному розчині, розведеному білками з яєць. Якщо він клав більше цеглин, то його виганяли з роботи за неякісну кладку. Все робилося добротно і на тривалий час. Парк є нині окрасою міста і його історією.

 

 Полонський парк. Фото автора

 

Проте виглядає окраса міста здичавіло. Таблички з назвою парку – якщо йти з вулиці Гоголя – з облізлою фарбою.

 

Читайте також: Суми. Місто можливостей

 

Головна вулиця Полонного названа на честь Лесі Українки. У місті жив її рідний дядько Григорій Косач, поетеса приїздила до нього в гості. Депутат Анатолій Рибачок розповідає: табличка на згадку про Лесю Українку висіла на головній будівлі. Проте Ларису Петрівну Косач пам’ятає інша будівля – тут само, на подвір’ї, каже депутат Рибачок. Востаннє в головному будинку була школа № 5. Коли її закрили, територія спорожніла. Зараз обидві хати – з розбитими вікнами, всередині темно й порожньо. Замість меморіальної таблички на стіні основної будівлі – дірка.

 

Будинок, який пам’ятає Лесю Українку. Фото автора

 

Тут була меморіальна дошка. Фото автора

 

- Табличку зняли, щоб її не вкрали, – пояснює Анатолій Рибачок.

 

Сам він пропонує, щоб у колишній п’ятій школі розмістилася станція юних туристів. Тоді за територією буде кому доглядати.

 

На площі Тисячоліття Полонного – статуї українських діячів, пов’язаних із містом. Мій гід підводить мене до кожної скульптури.

 

Скульптура Івана Мазепи. Фото автора

 

- Князь Володимир приписав місто до Десятинної церкви. Максим Кривоніс брав Полонне 6-7 липня 1648 року. Богдан Хмельницький бував у Полонному не раз, звідси писав універсали. Наш князь Костянтин Острозький бував у Полонному, подарував місто Великому Гетьману Литовському Радзивіллу. З іншого боку – Іван Мазепа. Галерею будували за часів, коли міський голова був із “Партії регіонів”. “Регіонали” вперлися: “Робіть без Мазепи”. Скульптор сказав: або буде з Мазепою, або не буде нічого. Часу замовити іншому не було. Міський голова мене попередив: “Анатолію Миколайовичу, я не можу гарантувати, що вночі молодь не розіб’є пам’ятник ”. Я відповів: “Молодь його не розіб’є. Це ви прийдете вночі з молотком поб’єте”. І ось скільки років пройшло – Мазепа стоїть.

 

Неподалік міста, якщо їхати в бік Мирополя, є пам’ятник “Козацька могила”. Легенда розповідає, що на цьому місці в бою загинув козацький воєначальник. Загиблий був товаришем Богдана Хмельницького, і гетьман наказав зробити шаблями хрест на пам’ять про нього.

 

- Козацькі хрести робилися шаблями, але – з м’якого каменю. Наш граніт – дуже твердий камінь, дуже міцний. Легенда каже, що дуже багато потупили. За переказами, хрестів було два. Де подівся другий – не знаю. Але цей хрест – оригінальний, з 1649 року, – каже мій екскурсовод.

 

Зараз на свято Покрови тут влаштовують гуляння для молоді – варять куліш, проводять тематичні історичні ігри. Бере участь у цьому і станція юних туристів, чиї учні довкола Полонного роблять краєзнавчі розвідки.

 

І, якщо ми вже повернулися до сучасності, коротко про місцевих активістів. У Полонному діє організація “Твори добро – даруй надію”. Волонтери збирають гроші на допомогу тяжкохворим дітям та бійцям на Донбасі. 13 січня організували “Різдвяний автобус”. Три години автобус їздив між автостанцією та залізничним вокзалом, всередині учасники місцевих гуртків співали колядки та щедрівки, показували вертеп та замість оплати проїзду збирали гроші на термобілизну військовим. Назбирали майже 11 тисяч гривень.

 

Волонтери прикрашають “Різдвяний автобус”. Фото автора

 

Місцевий підприємець Віталій Головня допомагає організації “Твори добро – даруй надію”, а після того, як минулого року в ДТП загинув його брат, зайнявся безпекою в місті. На перехресті в центрі поставив світловідбивні знаки пішохідного переходу, а на площі Слави поставив дзеркало. Тепер водії на Т-подібному перехресті бачать, чи не їде машина з іншого напрямку.

 

Вразило мене, що на річці Хомора діє ковзанка. Міська рятувальна станція закупила ковзани, дає їх на прокат дітям. Працівники щоденно заміряють товщину льоду, розчищають його. При мені сюди привів “підшефних” дітей молодий священик греко-католицької церкви – отець Володимир Часковський. З дітьми він працює постійно – показує мультики, щедрує та вправно катається на ковзанах.

 

Священик Володимир Часковський з вихованцями. Фото зі сторінки Володимира Часковського у соцмережі Facebook

 

Січнева подорож до Полонного змінила моє відчуття міста. Раніше сприймав його як обернене до минулого: славетна доба з розвиненими підприємствами і бурхливими подіями не перетнула межу XXI століття. Тепер я знаю, що не всі активні люди втекли звідси на заробітки. Тут теж є волонтерський та громадський рух, частково покращується міський простір - є, про кого розповідати і ким надихатися.

 

Григорій Пирлік