26 грудня, 2018

Море, степ і лиман: як Бердянськ прив’язує до себе

Найбільше в Бердянську запам’ятовуються три речі: яскраве, аж біле, літнє сонце, східний вітер, що будь-якої пори року звіває все на своєму шляху, і, звичайно, море, «азовська калюжа» (як писав Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова, щоправда, одразу й уточнював, що вона «таке ж прекрасне явище, як і це безхмарне небо степового півдня»).
Море, степ і лиман: як Бердянськ прив’язує до себе
Фото Роман Костромицький

Уперше побачила місто з висоти польоту літака. Був переламний кінець 1980-х, аеродром іще працював, цікавий рейс Чернівці – Скадовськ – Бердянськ, акуратні чотирикутники, паралелепіпеди, трапеції полів змінилися маленькими будиночками внизу і безкраїм простором моря. Аеродром давно вже не відправляє і не приймає літаків, його все обіцяють повернути до життя, і, якщо це станеться, то обов’язково постараюся повторити свій перший маршрут.

 

Знайомство з Бердянськом почалося в середині серпня: на деревах листя уже пожовкле й засохле, бо сонце пече немилосердно; у морі з’являються медузи, відпочивальники ще не відчувають кінця сезону, адже в Бердянську він майже завжди завершується на початку вересня.

 

Читайте також: Сімферополь. Віддалення міста

 

Старовинний Бердянськ відкривається при з’їзді згори: порт, море вбирає погляд – і вже не відпускає. Місто (зараз його нижня частина) засноване як торговий порт, тому й причаїлося біля моря. Порт, до речі, побудували тому, що розміщені тут селяни отримували такі великі врожаї пшениці, що треба було її вивозити на продаж, а морським шляхом це було зробити найпростіше.

 

«У нас немає вулиці Приморської, але є Приморська площа», – так пояснили мені специфіку. Приморська площа, у центрі якої донедавна височів пам’ятник Леніну, великою долонею підхоплює море, направляє погляд до хвилерізу прямо, до морського порту з правого боку, а коли гарна видимість – до славетної Бердянської коси – з лівого. Тут на парапеті можна довго сидіти, бездумно спостерігати за морськими птахами, слухати гамір хвиль і … лякатися поїзда. Так, у Бердянську ще в 1904 році по набережній прокладено рейки, і  голосний локомотив тягне із залізничного до морського вокзалу вантажні вагони – від цього повітря стає вугільним, чорний пил осідає на асфальт. Нікого це, щоправда, не знічує, бо скільки там той потяг їде…

 

 

У місті ніколи не заблукаєш: вулиці майже паралельні й перпендикулярні до моря, коли орієнтуватися з Приморської площі, то ліворуч – Ліски, праворуч – Слобідка. Ще є Колонія. Розказували анекдот-бувальщину: приїжджі студентки познайомилися з місцевими хлопцями, але злякалися і втекли після слів, що зараз підійдуть іще «наші з Колонії». Всі місцеві знають, що Колонія – це район, у якому раніше жили німецькі поселенці-колоністи. Ще донедавна вулиці тут називалися лініями – Перша, Друга, але потім їх перейменували: тут є вулиці Франка, Коцюбинського, Маяковського, Лермонтова, Чехова, Баха. Загалом, виявилося так, що в мікрорайоні Колонія дуже багато вулиць названо на честь письменників і взагалі людей мистецтва, тому деколи жартують, що в Бердянську всі письменники в Колонії, позбавлені волі. Смішно і трохи сумно.

 

Читайте також: Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку

 

Я люблю місто у травні й вересні. У травні курортний сезон іще не почався, весна у розквіті, усе зелене й прекрасне – цвітуть молоді платани, на площі Єдності яскравими плямами розливаються квіти, сонце ще не пече. А вересень – зворотний бік медалі: відпочивальники роз’їхалися, сонце вже не пече, квіти буяють і далі, правда, дерева не такі святкові, галасливий Луна-парк із приморської вулиці Горького вже кудись поїхав, з прибережних кав’ярень і ресторанів можна милуватися то лагідним, то бурхливим морем.

 

 

Тоді відчувається місто – з його настроєм, духом, історією. Кожна локація має в собі чимало слідів. Для мене Бердянськ асоціюється зі Шмідтами. Батько Петро Шмідт – контр-адмірал, начальник міста і порту наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., син Петро Шмідт – відомий керівник повстання на кораблі «Очаків», а в парку імені Шмідта розмістили пам’ятник «дітям» лейтенанта Шмідта – персонажам роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» Остапові Бендеру й Шурі Балаганову.

 

Читайте також: Суми. Місто можливостей

 

Батько розвивав інфраструктуру міста – за розповідями, бруківка у центрі міста з’явилася завдяки йому: кораблі з порту виходили навантажені пшеницею, а назад, як баласт, везли італійський камінь, яким потім настилали центральні вулиці. Син – ідеаліст-романтик, який хотів змінити світову несправедливу систему загалом, а в особистому житті для перевиховання навіть одружився з повією; все закінчилося розстрілом у 1906 році за участь у повстанні на кораблі «Очаків» у час Першої російської революції. І «діти лейтенанта Шмідта», кількість яких була величенька на óбширі колишнього Союзу, бо лейтенанта Шмідта було зараховано до революційних героїв і шанували його по-справжньому. Тому й місто для мене таке: славне та серйозне, трохи дивакувате, а деколи шаромижне і шахраювате. Музей сім’ї Шмідтів – один із моїх улюблених: багато відомостей про повсякденне життя людей пізнаєш через знайомство з побутом цієї родини.  

 

Недалеко від музею розташована найкраща будівля Бердянська: колишня чоловіча гімназія, а зараз корпус педагогічного університету.

 

 

Червона цегла, башти й башточки, витонченість і виструнченість, строгість і домашній спокій – багато історій, трагічних і щасливих, пов’язані з нею. Мала нагоду почитати протоколи вченої ради учительського інституту кінця 1920-х років. Обговорювали поведінку викладача, який на лекції повідомив, що книжка з Берліна поштою прийшла швидше, ніж книжка з Москви. «Як можна говорити, що пошта у Німеччині працює краще, ніж у Радянському Союзі?».  

 

Читайте також: Берегове і Хуст. Угорське. Єврейське. Французьке

 

А ще у місті є три маяки – один уже не діє, а два й сьогодні несуть службу. Навколо старої будівлі Верхнього маяка побудували дитячий садок – вийшло дуже цікаве поєднання. Нижній маяк розташований на маківці Бердянської коси, а вся коса – це вулиця Макарова, і це найдовша вулиця Бердянська (її довжина 12,5 кілометрів).

 

 

Заходити на маяк заборонено – закрита зона, але навіть перебування біля нього якось тривожить. А на початку коси розташовані лимани. Вони прекрасні у всі пори року, а відпочивальники люблять обмазуватися грязями лиманів, вважаючи, що так вони лікуються. Все-таки лікування тут дієве, однак його треба віддавати спеціалістам, які справді лікують цими грязями хворі суглоби й не тільки. Не випадково на території курорту є пам’ятник зламаним милицям, які, за словами Остапа Вишні, люди залишали в дарунок після півторамісячного лікування.

 

Читайте також: Львів. Місто-чоловік

 

Біля краєзнавчого музею – вишикувані скіфські ідоли: деколи їх стає шкода, бо ж мали своє місце у цьому світі, а зараз відповідай у такій великій компанії лише за перехрестя коло музею. Вони такі різні – ці скіфські баби (здається, там і дід є), зацікавлені відпочивальники тут радісно фотографуються і дивуються, а місцеві сприймають як частину звичного пейзажу. Що зупинка автобусна, що давні пам’ятки через вулицю – все обвівається невпинним східним вітром.

 

 

Після декомунізації на мапі міста з’явилися вулиці Італійська, Грецька, Лютеранська, Польська. Звідки – запитання від тих, хто ніколи не цікавився Бердянськом. У місті, яке торгувало з усією Європою і не тільки, були іноземні консульства королівства Сицилії (перше відкрилося в 1843 р.), Сардинії, Тоскани, Риму (з 1870 р. об’єднаної Італії), Бельгії, Великої Британії, Греції, Туреччини, Іспанії, Австро-Угорщини, Нідерландів, Пруссії та Мекленбург-Шверіну (з 1871 р. Німецької імперії), Данії, Франції, Швеції та Норвегії.

 

Читайте також: Чорноморськ: у пошуках утраченого пляжу

 

Майже кожен мешканець Бердянська знає, що прапрадід найкращого Шерлока ХХІ століття (із міні-серіалу «Шерлок» компанії Гартвудз Філмс) – британського кіноактора Бенедикта Камбербетча – був у місті консулом Великої Британії. Шкода, що не збереглася будівля консульства, а то можна було б і музей відкрити, і пам’ятник дітям Камбербетча встановити. Тоді місце для фото мали б і сучасні глядачі серіалів, а не тільки ті, в яких певні асоціації викликає Остап Бендер.

 

 

За останні тижні назва «Бердянськ» стала відома всьому світові. На жаль, не через славне наше місто, а через бронекатер із такою назвою на борту, що був атакований і захоплений російськими військовими в Чорному морі. На площі Єдності піднято прапор Військово-морських сил України на знак підтримки українських моряків. Можливо, в майбутньому популярним у світі стане й місто, але краще, щоб це була слава мирного курорту, а не військової бази.