Політика

  ▪   Віктор Каспрук

Чи стане Україна схожою на Північну Корею?

В Україні починають вводити правила, котрі вже давно діють в КНДР
Спонукали написати цю статтю мене три події, які не знайшли належного резонансу в українському суспільстві, але які, тим не менше, виглядають для нього знаковими. Ці події дуже характерні для тієї системи влади, що постала у нас зараз, а водночас вони є певними сигналами з того майбутнього, яке може чекати на Україну, якщо вона не чинитиме спротиву.
На початку осені минулого року, 7 вересня, мені довелося спостерігати за тим, як на Житомирській трасі міліція «фільтрувала» всі автобуси. І як саркастично пожартував мій колега, якщо в Україні «стабільність» розвиватиметься такими ж семимильними кроками, то скоро там же, на узбіччі, будуть і розстрілювати.
Справді, блокування опозиції руками ДАІ – це може бути лише початком. І якщо ситуація з прищепленням українцям «керованої демократії» російського зразка триватиме й надалі, то скоро без дозволу «донецької» влади буде неможливе будь-яке переміщення теренами України. Так само, як і зібрання групою більше трьох чоловік, яке «демократична» влада розцінюватиме, як незаконне бажання вийти з-під її контролю та злочинне прагнення замінити її іншою. 
Режим Януковича протестував вперше український народ на терплячість ще 11 травня минулого року. Саме тоді (вперше після останніх років режиму Кучми, коли така практика теж існувала) громадянам не дозволили вільно переміщатися територією своєї держави. Це ж саме знову повторилося і 7 вересня. Адже саме так можна кваліфікувати відміну рейсів на Київ в різних областях України. І не лише із Західної України, а чи не передусім – із Східної і Центральної. Чи треба доводити той факт, що подібні дії влади суперечать Конституції?Судячи із дій української міліції, виглядає, що присягали вони не українському народу, а особисто Януковичу та Азарову. 

Друга подія сталася ще раніше, у травні 2010 року. У «Газеті по-українськи» 28 травня було надруковане інтерв’ю з народним депутатом від Партії регіонів Володимиром Ландиком, братом відомого підприємця Валентина Ландика. І ось що він, зокрема, сказав чистісінькою українською мовою: «Подивіться, як на Сході працює сталевар, машиніст. Це жахливі умови. Він заробляє 200–300 доларів. А вуйко каже: ”Щоб я за такі гроші так працював?! Я піду до поляка, нарубаю йому дров, він мені дасть 100 долярів, я ще до нього схожу”. Це такий менталітет. Ми хотіли запустити в Івано-Франківську завод ”Норд”. Але ледве ноги звідти унесли. Возили туди паровозами своїх людей, бо тамтешні не хотіли працювати. Хоча зарплату давали, як у Донецьку. Працювати повинні всі. Треба закривати кордони і виробляти власний продукт, будувати ферми. Ми намагатимемося це за 10 років зробити. Може, й більше часу знадобиться».
Тобто працювати у жахливих умовах й одержувати за це вдесятеро менше, ніж у Польщі – це нормально, а якщо хтось не хоче так працювати, то йому треба це заборонити. Закрити кордони і змусити всіх працювати за копійки на новоявлених магнатів, виробляючи «власний продукт» невідомої якості, котрий будуть змушені за умови закритого кордону купувати пересічні українці.
Третя подія відбувається на наших очах. Ідеться про галопуюче, щоденне підвищення цін на повсякденні продукти харчування. В результаті, маючи майже європейські ціни на продукти (а інколи – й вищі за європейські) і зарплати майже в десять разів менші, ніж у Європі, українці фактично втрачають право на харчування. Тотальне підвищення цін майже на все в Україні і прогнозований дефіцит продовольства, котре будуть намагатися притримати, аби продати його пізніше по більш високій ціні, здатне зачепити своїм чорним крилом не лише уразливі групи населення, а й і призвести до введення карткової системи на товари першої необхідності (про що вже точаться розмови у парламенті). А також сприяти поверненню у 2011 році регулярного розподілу пайків для членів Партії регіонів, працівників силових структур та сил безпеки.
Усі ці три події свідчать про те, що Україна набуває все більшої подібності із Північною Кореєю – закритою для світу державою з диктаторським режимом, де немає не те що вільного виїзду за кордон, а й вільного пересування самою країною, де існує великий дефіцит продуктів, де громадяни змушені купувати «власний продукт», бо цього вимагає лояльність до влади.
Влада вже зараз, як і в КНДР, поділила населення України на 3 класи, котрі засновані на лояльності окремо взятого індивідуума до держави. Приблизно їх можна визначити, як «свої», «ті, хто вагається» і «ворожі». До ворожих нинішня влада, схоже, записала більшість українського населення. Вони, крім зменшення можливостей доступу до продовольства, мають обмеження на престижну і пристойно оплачувану роботу, комфортне житло, освіту, роботу і медичні послуги. 
В той же час існує дуже багато спільного у способі життя між самим Януковичем і північнокорейським диктатором Кім Чен Іром. Серед усього – це звичка до розкішного царського життя та споживання величезної частини суспільного «пирога» ним і його найближчим оточенням.  Також велику роль має соціальний контроль за свободою пересувань в Північній Кореї. Так, для того, або відвідати родичів, північний кореєць має отримати дозвіл від місцевих властей. Також дозвіл необхідний для того, щоб написати листа рідним чи знайомим.
За українських реалій це б мало виглядати приблизно таким чином: для того щоб відвідати Київ, житель іншого регіону муситиме написати відповідну заяву в місцевий осередок Партії регіонів. Крім того, він повинен буде заповнити відповідну анкету і написати письмове зобов’язання не брати участі в мітингах і демонстраціях. Після цього цей громадянин отримає в Партії регіонів перепустку на право поїздки до Києва, але на термін не більше, ніж три дні. З обов’язковою реєстрацією кожного поточного дня в районному штабі Партії регіонів. А якщо захоче отримати більші можливості для поїздок – муситиме вступити до партії, пройшовши випробувальний термін.
Власне, подібний розвиток подій в Україні не є чимось фантастичним, адже цілком логічно: якщо тебе кудись не пускають, то має бути той, хто має надати тобі відповідний на це дозвіл. А дозвіл можна отримати тільки там, де тримають владу над країною. Тобто не деінде, як у Партії регіонів.
Таким чином, цілком можна стверджувати: в Україні починають вводити в Україні правила, котрі вже давно діють в КНДР, де люди не мають права переміщатися із міста до міста не попередивши про це заздалегідь органи влади та не отримавши дозволу на це. Не можна також виключати того, що «донецька» влада в Україні перейме й іншу частину досвіду КНДР – використовуватиме доступ до продовольства в якості інструменту політичного і економічного управління. Ну, а щодо закриття кордонів, то це блакитна мрія багатьох олігархів України, котрі мріють про дешеву і слухняну робочу силу.
Один мій знайомий, котрий декілька років тому відвідав Північну Корею, після цього висловив враження, що «ніби ти приїжджаєш в зоопарк поглянути на чуже нещастя». То що ж, Україна теж перетвориться на такий собі «зоопарк», після відвідування якого люди з нормальних демократичних країн будуть про нас, українців, із співчуттям і жалем говорити те ж саме, що про північних корейців? 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Теги