Політика

  ▪   Юрій Райхель

Маршем в обійми

Москва поспішає скористатися із внутрішньополітичних помилок Києва
Матеріал друкованого видання
№ 34 (199)
від 18 серпня, 2011

Проблема відносин із Росією українській владі стає просто не до снаги. Москва чудово розуміє, в яку безвихідь загнав себе офіційний Київ викаблучуваннями у внутрішній політиці, й квапиться посилити тиск до нестерпної міри. Дивно, що в Україні такого повороту кремлівської зовнішньої політики досі не збагнули й надалі намагаються грати в стару гру «і вашим, і нашим».

У Москві шанобливо ставляться тільки до сильних партнерів, які мають щось за душею. А у влади в Києві, схоже, не зостається нічого – надто ж після того, як примарні надії заручитися підтримкою Заходу розтанули у зв’язку з арештом Тимошенко.

Зустріч Віктора Януковича та Дмітрія Мєдвєдєва 11 серпня в Сочі завершилася черговою демонстрацією твердості російської позиції, ставши черговим тому свідченням.

І ЧОГО ЇЗДИВ?

Усе це настільки очевидно, що постає цілком обґрунтоване запитання: навіщо наш президент узагалі їздив у Сочі? Невже лише для того, щоб сказати з приводу підготовки до Олімпіади: «Мати такі споруди в Україні – це наша мрія!»  Схоже, це і є всі плоди рандеву.

Окрім, звичайно, твердого «ні» російської сторони на пропозицію щодо перегляду газових угод і спроби української влади всидіти на двох стільцях, висуваючи компроміси та евфемізми для пом’якшення питань, пов’язаних із Митним союзом. Тут росіяни так само непохитні: жодних хитрощів, ви або з нами і стаєте повноцінним, без обмовок, учасником МС, або поза ним, а ми «захищатимемо» від вас свої ринки. На тлі торговельної війни, яка розгортається, цілком зрозуміло, про який «захист» ідеться.

Понад те, із зустрічі в Сочі може «випливти» ще кілька прикрих несподіванок. Наприклад, сторони щось обміркували «в конструктивному ключі», зокрема і щодо розмежування територіальних вод в Азовському морі. Не хотілося б, як зазвичай, зі зведень ТАСС дізнатися про те, що ми цього разу плануємо віддати росіянам в оренду чи «спільне користування».

Хай там як, а хвалитися, за результатами зустрічі президентів, вітчизняній владі нічим. Ба навіть коли врахувати, що основною метою вояжу до майбутньої олімпійської столиці для української сторони могли бути внутрішньополітичні питання.

Партія регіонів і так утрачає популярність, тож як повітря владі вкрай потрібно було показати, що з Росією мир, дружба, жвачка. Схоже, не вдалося й цього.

З боку РФ робили недвозначні заяви, що провина за постійні перенесення рандеву президентів лежить саме на Києві через його неконструктивну позицію стосовно вступу до Митного союзу. Водночас із Білокам’яної лунали вигуки, що нова українська влада не ліпша за попередню. І як за командою про це засурмили проросійські організації в Криму та Одесі, зазіхаючи на голоси виборців, які розчарувались у «регіоналах».

САМІ СЕБЕ ОБІГРАЛИ

Можливий «план Б» для влади: якщо стосовно газу домовитися не вдасться, складнощі, які виникнуть в економіці, списати на «нездоланні обставини». Не виключене й розгортання пропагандистської кампанії на кш­талт: «У нашій скруті винні Юлія Тимошенко (це обов’язкове ритуальне дійство) та непоступлива Росія, котра вимагає в нас відмови від незалежності й т.ін. в тому самому дусі. Але ми на сторожі й не здамось, однак намагатимемось із сусідами домовитися. Заодно попросимося до Європи такими, як є, щоб урятувала нас від поглинання великим сусідом».

Однак у це ще хтось міг би повірити, якби влада напередодні не перепиляла під собою сучка. Бувши водночас упевненою, що діє мудро, й навіть веде на росіян наступ. Вона намагалася шантажувати Москву судом, а потім й арештом Юлії Тимошенко. Мовляв, коли Феміда визнає її винною, то ніби й підписані угоди втратять легітимність.

Читайте також: Під молотом на ковадлі. Процесом Тимошенко влада загнала себе у глухий кут

Відповідь Москви у вигляді заяви тамтешнього МЗС надійшла без зволікання й не залишає ніяких сумнівів щодо вбогості такого аргументу. Ви там як собі знаєте, а для нас домовленість діє, і спробуйте її порушити – кісток не зберете. А щоб для такого роду наших стратегів дійшло швидше, в Білокам’яній заговорили про можливість наприкінці року нового газового конфлікту. Європу попереджають і заодно кидають тінь на Київ як на надійного партнера.

КАРТИ БИТІ

Прем’єр Азаров укотре напередодні зустрічі в Сочі намагався пояснити, що українське керівництво переконуватиме іншу сторону діалогу в необхідності змінити ціну на газ. І навіть натякає, що можливе звернення до арбітражу. Нібито світова кон’юнктура на ринку газу складається для Газпрому не надто вдало. Спотова ціна блакитного палива у Європі почала помітно знижуватися. На британському майданчику National Balancing Point (NBP) вона опустилася до $308 за 1 тис. м?, на французькій PEG Nord становила $323, на голландській TTF – $312. До того ж заповненість сховищ у Старому Світі нині дуже висока. Водночас розцінки Газпрому ростуть і надалі. Середньозважена ціна для постачання до Європи цього року може дорівнювати $402 за 1 тис. м³. Очільник монополіста Алєксєй Міллєр заявляв, що до кінця року за довгостроковими контрактами енергоносій може коштувати $500 за 1 тис. м³. Швидше за все, в заяві керівника є елемент блефу, але не дуже великий. Адже вартість нафти за незначних коливань залишається доволі високою.

Європейські партнери вже давно домагаються зниження ціни. Декотрим удалося. Німецькій E.ОN Ruhrgas, італійським ENI, ERG та Sinergie Italiane, французькій GDF Suez, австрійським GWH Gashandel та EconGas Газпром став продавати 15% об’ємів товару за спотовими розцінками. Крім того, латвійська Latvijas Gaze та естонська Eesti Gaas домовилися про пряме здешевлення блакитного палива на 15%, а турецька Botas – на 6,5%. Вирвала в російського монополіста знижку й італійська Edison.

Та, зрештою, коли європейці чогось і досягнуть, це аж ніяк не означає, ніби для України воно стане прикладом. Адже ми спотового газу практично не купуємо, а звертання до чужого досвіду не вельми переконливе. До того ж є очевидна різниця у відносинах Росії з Німеччиною, Італією, ба навіть країнами Балтії, та з Україною. І не на нашу користь. Навряд чи міжнародний арбітраж визнає легітимним перегляд контракту, ґрунтований на рішенні суду в процесі Тимошенко, що його тільки лінивий у Європі ще не охрестив політичним.

Теоретично Янукович і Ко могли б іще поторгуватися щодо умов перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі, зволікати з дозволом на переозброєння та появу нових кораблів у його складі. Але Росії поспішати нікуди. Не надійдуть до тамтешнього арсеналу кілька суден зараз, то це можна буде зробити потім, у сприятливіших умовах.

Читайте також: Газ по-флотськи. Росії потрібні не іржаві кораблі Чорноморського флоту в Криму, а території, які вона вважає своїми

Коли на стіл переговорів покласти нічого, залишається хіба що закликати партнера увійти в становище. Проте Москва сльозам не вірить, а надто ж розуміючи: хоч тепер, хоч ніколи. Тому тиск на Київ триватиме, і українським олігархам час або готувати бізнес до поглинання російськими колегами після вступу до Митного союзу, або звикати платити «на всю котушку» за газпромівськими цінами. Або ж відмовитися від небезпечних ігор у політичне правосуддя і спрямувати зусилля на вирішення реальних проблем, без чого залежність від Росії буде вічною: енергозберігання, диверсифікація зовнішніх джерел енергоносіїв та розвиток внутрішніх.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.