Політика

  ▪   Андрій Голуб

Несподіванка з півночі

Українські політики про наслідки протестів для Білорусі й насамперед для України
Матеріал друкованого видання
№ 33 (665)
від 12 серпня

Олександр Мережко, народний депутат, голова Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, «Слуга народу»:

Наслідки подій у Білорусі для України залежать від сценарію, за яким вони розвиватимуться. Їх є кілька: і оптимістичні, й песимістичні. Якщо, скажімо, реалізується оптимістичний сценарій, пов’язаний з еволюційним і мирним переходом до ліберальної демократії шляхом діалогу, тоді, звичайно, наслідки для України будуть позитивними. Україна зацікавлена в тому, щоб її сусіди були ліберальними демократіями, де поважають права людини і з якими можна розвивати тісні та взаємовигідні економічні відносини. Якщо ж події розвиватимуться за песимістичним сценарієм, тобто якщо в Білорусі, наприклад, почнеться хаос, яким скористається Росія для вторг­нення й фактичної анексії, тоді, звісно і для України наслідки будуть поганими. Думаю, не варто видавати бажане за дійсне, доцільніше розглядати події в Білорусі прагматично і з погляду наших національних інтересів. А вони полягають у тому, щоб Білорусь не втратила свою незалежність, а нам вдалося зберегти якнайкращі відносини з народом Білорусі незалежно від того, хто там перебуває при владі.

 

Роман Безсмертний, посол України в Білорусі з лютого 2010-го до червня 2011-го:

Є кілька варіантів того, як завершаться протести. І, відповідно, кілька варіантів дій українського уряду. Перший варіант, який я розглядаю як найімовірніший, — перемога опозиції. Щоб бути готовими працювати з владою нової Білорусі, Україні вже зараз треба докласти зусиль. Такі дії гарантуватимуть, що в разі перемоги нової Білорусі там вдасться стримати російську агресію. Я розглядаю варіант, що як тільки відкриється можливість перемоги протестів, там з’являться не лише російська бронетехніка й солдати (які вже є), а й інші війська. Другий варіант — якщо туди заходить Росія і Білорусь стає частиною РФ. Такий варіант можливий. Багато хто вважає його найімовірнішим, але така ймовірність залежить і від дій України. Якщо ми будемо млявими й безпомічними, як зараз, то такий варіант стане ймовірнішим. Україна, Литва і Польща мають учинити низку серйозних кроків для убезпечення від ще однієї точки сусідства з Росією. Якщо таке відбудеться, то Україні слід готуватися до близької війни. Вона й так стукає в наші двері, але ймовірність зросте. Адже жертва, яка падає до ніг переможця, тільки стимулює загарбника. Третій варіант: Лукашенка якимось дивом зберігає статус. Це означає, що в нас почнеться колосальна економічна криза. Адже Україна більш ніж на половину залежить від Білорусі в постачанні світлих паливно-мастильних матеріалів. Очевидно, що затягнута політична криза, протистояння на вулицях і страйки завдають економіці удару, тому виникнуть перебої з постачанням. Зараз я рекомендував би нашому уряду думати не про подачу води у Крим, а про запобігання такій біді. Про диверсифікацію ринку ПММ. Четвертий варіант: якщо прокинуться сусіди Білорусі та Європа і запропонують перехідний уряд. Такий варіант також можливий. Його різновиди можуть виникнути і в перших трьох, про які я говорив. Україна теж могла б запропонувати свої послуги в такій ситуації.

 

Читайте також: «Фантастична трійка»

 

Для суб’єктивізації Україні треба діяти і брати участь у розв’язанні внутрішньої кризи в Білорусі (поки що вона не переросла в інтервенцію, але це от-от відбудеться). Необхідно негайно скоординувати дії з Польщею та Литвою. Ініціювати розгляд питання про ситуацію в Білорусі на Радбезі ООН. Ініціювати скликання і розгляд на ОБСЄ. Через поляків і литовців прокачати питання на всіх рівнях у ЄС. Треба повертати з відпустки і Раду ЄС, і Раду голів урядів і так далі. Розглянути питання в Раді Європи. Необхідно відновити й категорично збільшити санкції проти керівництва Білорусі. Їх призупинено, частково обмежено тощо. Цими кроками й деклараціями треба допомогти Білорусі. Ситуація там заходитиме в глухий кут. Це означатиме, що виникнуть проблеми в багатьох напрямах. Треба розпочати діалог із політичними силами щодо переговорів про перехід влади від Лукашенки до нового уряду, запропонувавши ідею перехідного уряду. Такі кроки зупинять агресивність Путіна. І це буде вирішуватися у найближчі кілька днів. Якщо цього не робити, то зайдуть не лише російські солдати, а й танки.

 

Ярослав Юрчишин, народний депутат «Голос»:

Ці протести призведуть до значно вищого рівня демократизації Білорусі. Однак я не беруся судити, у короткотерміновій чи довготерміновій перспективі. Суспільство має запит на підзвітність влади, чого немає в Білорусі. Навіть якщо, швидше за все, Лукашенка залишиться, то він не зможе бути таким самим, як досі. До того ж якщо глянути на динаміку розвитку білоруського суспільства, то в довгостроковій перспективі помітні процеси демократизації та більшого впливу західних країн. Зрештою, на цих виборах Лукашенка вперше розповідав про бойовиків не з Заходу чи України, а з Росії. Це призведе до того, що Білорусь, як і Україна, дедалі більше повертатиметься до кола європейських народів і західних цінностей. Для України це однозначний позитив. Адже ще один наш сусід і потенційний союзник представлятиме близьке для України ціннісне геополітичне середовище. Цей шлях буде складним. Можливо, він триватиме роки. Хоча 2020-й багато чим дивує, тому можливо, що це станеться і швидше.

 

Яна Зінкевич, народний депутат, «Європейська солідарність». Активна учасниця Революції гідності, військовий медик:

Я думаю, це добре, що зараз опозиційні кандидати відійшли й конкретного ліде­­ра протесту немає. Бо ми знаємо про їхню певну лояльність до Росії. Звісно, це зовсім не на користь Україні. Якщо говорити про події, що відбуваються, і те, що робить АМАП (білоруський підрозділ міліції особливого призначення. — Ред.), то Білорусь може повторити українську історію. Силовикам дуже важливо не йти на розгін людей. Зараз зокрема й кандидатка Ціханоуська закликає людей не мітингувати. Однак я не підтримую такої ідеї. Бо стільки часу не мати можливості демократичного вибору і права на протест, пережити стільки арештів кандидатів у президенти на різних виборах — і нарешті почати щось із цим робити. Тому радію за наших братів-білорусів. Вони підтримували нас у перші роки війни й підтримують досі. Звісно, не всі. Але я хочу побажати їм сили та міцності. І в жодному разі не здаватися. Так, може бути важко, можуть бути поранені й загиблі, але в умовах диктатури рідко буває інакше.

 

Читайте також: Українська луна


Щодо офіційної позиції України, то зазначу, що вона має бути «так» або «ні». Зараз президент фактично утримався від відповіді, чи підтримує він Лукашенку, чи ні. Чи підтримує він протестувальників? Фактично виходить, що і в нас «просто треба перестати стріляти», і білорусам треба «просто перестати мітингувати». Так не буває й так не робиться. Тому позиція Зеленського у цьому питанні мене взагалі не влаштовує.

 

Інна Совсун, народний депутат, «Голос»:

Для Білорусі нинішні протести є свідченням того, що суспільство втомилося жити у стані політичної стагнації. Це бажання змін. Люди просто так не виходять на вулиці й не протистоять озброєним правоохоронцям. Люди у відчаї. І це дуже схоже на те, що ми відчували під час Майдану 2013–2014-го. Я не візьмуся прогнозувати, чи завершаться протести зміною керівництва країни. Можу лише висловити побажання: ми хотіли б, щоб наші сусіди мали справедливе, чесне й обране на прозорих виборах керівництво. Це було би правильно передусім для народу Білорусі, але також і для нас. Що більш стискатиметься коло демократичних країн довкола Росії, то менш комфортно буде Путіну. Він дуже негативно на таке реагує: починає істерити або й уводити війська. Бо це те, чого він найдужче боїться. Що таке саме почнеться в Росії. Тому що некомфортніше Путіну, то краще для України.

 

Щодо нашої офіційної позиції, то, звісно, нам потрібно поважати вибори в іншій країні. Ми не маємо права втручатися і вказувати, хто переміг. Однак ми точно повинні втручатися й захищати людей, які вийшли на акції. Точно повинні голосно заявляти, що ніхто не має права тиснути на людей і бити їх на вулицях, порушувати право на мирний протест і висловлення позиції. Ми маємо бути осередком демократичних цінностей у регіоні й захищати людей, які просто вийшли висловити позицію. Тому передусім позиція України мала би бути скерована на захист тих людей.

 

Олексій Гончаренко, народний депутат, член постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи, «Європейська солідарність»:

Для Білорусі протести стануть точкою біфуркації. Лукашенка в будь-якому разі не зможе зберегти статус-кво. Йому доведеться або піти на криваве придушення, або погодитися на вимоги протестувальників. Перший варіант означатиме повну ізоляцію режиму Лукашенки в демократичному світі. А отже, остаточне затиснення в лещатах Кремля.

 

Другий запустить систему змінюваності влади, тобто демократизацію країни. Україні зараз необхідно надати максимальну підтримку білорусам у їхній боротьбі за право на справедливе волевиявлення. Для нас жоден із варіантів розвитку подій не є хорошим, окрім демократизації Білорусі та її повернення на шлях європейської інтеграції. У такому разі ми отримаємо союзника й партнера по Балто-Чорноморській стратегії. А інакше матимемо тисячу кілометрів північного кордону під контролем Кремля, тобто фактично потрапимо в оточення. Цього не можна допустити в жодному разі.

 

Читайте також: Захід і Білорусь: Режим глибокої стурбованості 2.0

 

Євгенія Кравчук, народний депутат, заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, «Слуга народу»:

Із питанням протестів у Білорусі треба бути дуже обережними. Бо саме зараз вирішується майбутній шлях цієї країни. Уже очевидно, що протести змінили Білорусь — і державу, і суспільство. Так, як раніше, більше вже не буде, хоч би як завершилася ця політична буря. Доведеться шукати новий формат державного життя. Важливо, щоб його було визначено не у глухому куті протистояння і тим паче не через насильство. Потрібен діалог. А от щодо наслідків протестів для України, то про це можна сказати дуже коротко. Білорусь є нашим сусідом і партнером — так було й так буде. Ми допомагатимемо одне одному захищати свій суверенітет і своє життя. Іншого варіанту просто немає ні для Білорусі (за будь-якого розвитку подій), ані для нас.

 

У чому нині може полягати допомога Білорусі від України? Ми можемо діяти лише в рамках дипломатичних правил. Президент нещодавно вкотре наголосив: Україна відстоює свій суверенітет зі зброєю в руках, тому не зазіхатиме на суверенітет будь-якої іншої держави. Ми надто цінуємо свій, щоби втручатися в інший. Побачимо, як розгортатимуться події. Є формати, у яких ми зможемо допомогти, наприклад запропонувати послуги посередників. Але говорити про них іще зарано.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.