Політика

  ▪   Станіслав Козлюк

Радикальні та невпинні

Фото: Станіслав Козлюк
Від Революції гідності в Україні відбулася низка реформ. Було створено поліцію, двічі проведено атестацію в прокуратурі, двічі намагалися реформувати суди, навіть створили окремі правоохоронні органи для розслідування злочинів правоохоронців і топ-чиновників. Фактично відбувалося це за двох президентів — Петра Порошенка й Володимира Зеленського.
Матеріал друкованого видання
№ 25 (657)
від 17 червня

Від Революції гідності в Україні відбулася низка реформ. Було створено поліцію, двічі проведено атестацію в прокуратурі, двічі намагалися реформувати суди, навіть створили окремі правоохоронні органи для розслідування злочинів правоохоронців і топ-чиновників. Фактично відбувалося це за двох президентів — Петра Порошенка й Володимира Зеленського. А мета була лише одна: відновити довіру до судової та правоохоронної системи, щоб довести суспільству, що закон працює і він один для всіх; що поліція, прокурори й судді справді незалежні, а «телефонне право» відійшло в минуле.

 

Проте ці реформаторські ініціативи важко назвати вдалими. Певно, найгучнішим став провал реформи правоохоронних органів, за яку відповідав, зокрема, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Так, одразу після свого призначення в лютому 2014-го він обіцяв ліквідувати спецпідрозділ міліції «Беркут», який причетний до масових розстрілів і побиття протестувальників під час Євромайдану. Уже 2015-го стартували масштабні зміни в системі: міліцію ліквідували, натомість створили поліцію, провели масову атестацію за участю представників громадськості. Однак результати були сумнівні. Скажімо, нормативні акти прописали так, що старі кадри отримали достатню кількість законодавчих дір, щоб поновитися на старих посадах в «оновленій» правоохоронній системі. Як наслідок, раз у раз виникали проблеми: то поліцейські під час затримання вб’ють людину, то п’яні поліцейські почнуть стріляти по банках, вб’ють дитину і спробують приховати злочин, то поб’ють ногами протестувальників, які не чинять опору, то почнуть катувати й ґвалтувати людей у райвідділку.

 

Читайте також: Публічне звернення про політичні переслідування


Виникають претензії до правоохоронців і через розслідування. Зокрема, низку резонансних нападів на активістів. Чи не найвідоміший з них — убивство Катерини Гандзюк, яке від початку розслідувала поліція Херсона й намагалася звинуватити в злочині людину, яка в момент нападу відпочивала на морі. Загалом у понад 50 замахах на активістів, які сталися за шість років після Майдану, майже не шукали замовників. У деяких заарештовано виконавців. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, яка розслідувала ці випадки, зауважувала: до низки злочинів можуть бути причетні представники правоохоронних органів, які пов’язані або з місцевим криміналітетом, або з місцевою владою. І водночас поліцейські, як і їхні попередники, фальсифікують докази в резонансних справах. Як-от з убивством Павла Шеремета. Попри те що міністр Аваков спільно з президентом Зеленським і генпрокурором Рябошапкою в грудні 2019-го на брифінгу заявляли про майже завершення розслідування, подальші півроку породили значно більше запитань: чому не беруть до уваги експертизи зросту? до чого тут макет міни? чи є взагалі хоч якісь прямі докази вини фігурантів справи (Андрія Антоненка, Яни Дугарь та Юлії Кузьменко)?

Чи не найбільша проблема — реформа судів. Уже можна сказати, що спроби очистити систему від недоброчесних людей у мантіях провалилися — і за Порошенка, і за Зеленського. Реформу останнього взагалі заблоковано


У прокуратури ж, попри дві атестації, і досі лишається проблема залежності від керівництва. Хоча реформатори обох президентів, які прийшли до влади після революції, декларували необхідність подолати цю проблему. Порошенко, наприклад, змінив законодавство, щоб посадити в крісло генпрокурора свого кума Юрія Луценка, який намагався контролювати принаймні частину прокурорів, зокрема в майданівських справах. Коли ж не виходило — розслідування від нелояльних працівників передавали в інші підрозділи. Так сталося з економічними злочинами чиновників часів Януковича, наприклад. Ситуація не поліпшилася й після зміни керівництва. Відомою стала історія обміну з «ДНР» та «ЛНР» в останні дні 2019 року. Тоді, нагадаємо, звільнили п’ятьох беркутівців, підозрюваних у розстрілах на Інститутській. Генпрокурор Руслан Рябошапка вимагав (і про це є відповідний лист очільника ГПУ, Тиждень публікував його свого часу) звільнити їх під особисте зобов’язання. Коли ж група прокурорів, яка працювала в цій справі роками, відмовилася це робити, керівництво ГПУ просто замінило її на більш лояльних працівників.

 

Уже після атестації, перейменування Генпрокуратури на Офіс генерального прокурора (ОГП), у кріслі очільника опинилася колишня в. о. директора Державного бюро розслідувань Ірина Венедіктова. Співрозмовники Тижня в Офісі генпрокурора припускали, що в неї пріоритетними будуть дві справи: Стерненка й Порошенка. І справді, нова очільниця ОГП мало не одразу почала заявляти ЗМІ про те, що буде підготовлена підозра одеському активістові Сергієві Стерненку. Питання, за її словами, було лише у кваліфікації: умисне вбивство чи перевищення меж самооборони. Першого варіанта, до речі, упродовж двох років вимагали проросійські ЗМІ та блогери, поширюючи історію про те, що одеський активіст «догнав та убив» свого нападника. Першого разу Стерненкові мали вручити підозру в умисному вбивстві 18 травня, однак минулося. На друге коло прокуратура й Служба безпеки (яка розслідує справу) зайшли 11 червня. І цього разу вдало. Щоправда, і колишній заступник Рябошапки Віктор Трепак, і колишній керівник групи прокурорів у справі Стерненка Андрій Радіонов перед цим не раз заявляли про тиск керівництва, яке вимагало «правильну підозру». Радіонов навіть устиг розповісти про це під присягою в Шевченківському райсуді 15 червня, коли Стерненку обирали запобіжний захід .

 

Читайте також: Суд у справі Стерненка. Вода як зброя і димова завіса


Окремо варто згадати Державне бюро розслідувань (ДБР), яке створювалося для того, щоб розслідувати злочини правоохоронців, суддів і топ-чиновників, включно з міністрами та екс-президентами. Цей правоохоронний орган отримав доволі серйозні повноваження і, за задумом, мав бути незалежним. Проте, як показали скандальні записи з кабінету голови ДБР Романа Труби, влада часів Порошенка намагалася контролювати цю структуру. Скидається на те, що від цієї ідеї не відмовилися й за Зеленського. Яскравий приклад — низка кримінальних справ, заведених на екс-президента Петра Порошенка за доволі сумнівні «злочини». Але чи не найбільша проблема — реформа судів. Уже можна казати, що спроби очистити систему від недоброчесних людей у мантіях провалилися — і за Порошенка, і за Зеленського. Реформа останнього взагалі заблокована: за версією Вищої ради правосуддя (ВРП), у цьому винні міжнародні партнери України, за версією міжнародних партнерів — ВРП, яка відмовляється самоочищуватися. Як наслідок, на посадах лишилися судді, які виносили сумнівні вироки активістам під час Майдану: арешти, конфіскація майна, позбавлення права керувати авто тощо. Недавній приклад — запобіжний захід Стерненку, який розглядали судді Володимир Бугіль та Олена Мєлєшак (відзначилися арештами протестувальників). Запобіжний захід Порошенку обиратиме Сергій Вовк (свого часу засудив Луценка, арештовував фігурантів справи Шеремета). Щоправда, навряд їм варто переживати за результати цих рішень: за двох президентів вони лишилися на своїх посадах. А не так давно Конституційний суд вирішив, що покарання суддів за протиправні рішення є антиконституційним.


Отже, усе це свідчить, що система, яка мала б гарантувати громадянам право на справедливість і стежити за дотриманням закону, не працює. Принаймні в резонансних справах, за якими більшість людей і складає своє враження про правосуддя. А обидва президенти та їхні команди намагалися імітувати реформи, щоб показати результат «тут і зараз». Водночас у жодного з них, здається, не було стратегії змін, адже в реформ немає тяглості. І, як результат, кожен голова держави, декларуючи судову / правоохоронну / прокурорську реформу, насправді зводить «потьомкінську дєрєвню». Вона виконує бажання влади — показати картинку. Але не виконує вимоги суспільства — зробити так, щоб закон нарешті запрацював, а «телефонне право» остаточно вмерло.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.