Політика

  ▪   Андрій Голуб

Два ракурси. Місцеві вибори в регіональному й національному вимірах

Слідкуючи за політичним шоу на центральному рівні, є небезпека залишити поза увагою фінальний етап децентралізації, який до того ж збігається з кампанією на місцевих виборах
Матеріал друкованого видання
№ 18 (650)
від 29 квітня

У передостанній тиждень квітня головними політичними сюжетами стали можливе призначення Міхеїла Саакашвілі в уряд і звільнення керівників митниці та податкової Максима Нефьодова й Сергія Верланова. Кількість різноманітних коментарів, які залишили про ці події в соцмережах і на телебаченні, поступається лише темам COVID-19 і пожеж на Півночі країни. Проте у дні ламання списів довкола заміни чиновників у Києві майже непоміченими залишилися важливі регіональні новини. Наприклад, на батьківщині президента Володимира Зеленського у Кривому Розі 23 квітня відбувся автопробіг підприємців із вимогами «однакових умов карантину». Невдоволення учасників викликане тим, що одним бізнесменам наказали закрити торгові точки, натомість іншим — ні. За повідомленнями у пресі, аналогічні акції відбулися в Дніпрі, Запоріжжі й Одесі. А наступного дня в тому самому Кривому Розі відбувся вже мітинг перед міською адміністрацією: цього разу вимагали відкриття ринків у місті.


На тему відкриття ринків узагалі можна зробити цікаве дослідження. Публічно на підтримку такого рішення встигли висловитися як мінімум міські голови Львова, Івано-Франківська й голова Дніпропетровської облради. Вочевидь, така увага якнайкраще свідчить про справжні «локомотиви» місцевої економіки, якими продовольчі ринки залишаються досі, як і 30 років тому. Натомість у Києві дискусія про можливість послаблення умов карантину для окремих категорій менш жвава. Зрештою, 27 квітня уряд відреагував на заклики місцевої влади й почав готувати постанову про відкриття 281 ринків по всій країні. Правильне чи хибне це рішення з погляду епідемічної загрози — покаже майбутнє. Однак певний розрив, що наприкінці квітня відбувся в інформаційній картині, доволі симптоматичний. Серйозні події на місцях ледь не проґавили за звичною метушнею політиків на центральному рівні.

 

Читайте також: Звернення учасників Революції Гідності проти реваншу


Така ситуація особливо непокоїть тепер, коли країна перебуває порозі, без перебільшення, принципових змін у відносинах центру й регіонів, а також у самому устрої життя на місцях. Уже за півроку в Україні відбудуться загальні місцеві вибори. Водночас удвічі урізане фінансування і проблеми з практичним застосуванням нового Виборчого кодексу залишають чимало питань про якість цих перегонів. Ключовою проблемою є оплата праці членів дільничних комісій, на плечі яких ляже основний тягар організації голосування. До того ж вибори мали б стати ще й фінальною крапкою у реформі децентралізації, яка триває в Україні з 2015 року. Імовірність того, що в найближчі десятиліття хтось знову візьметься перекроїти адміністративний і частково територіальний устрій, досить мала. Тому 25 жовтня українці не просто обиратимуть місцевих керівників на найближчу п’ятирічку. Переможці виборів закладатимуть тенденції розвитку на значно довший період.

 


У найближчі місяці ми станемо свідками вирішального етапу боротьби, яка вже давно триває. Власне, взаємні кпини між владою в Києві та на місцях на певні теми, що тривають від початку карантину, — це лише публічний вимір цієї боротьби. Знову ж, показовою є історія з ринками, бо коли місцева влада стає на захист підприємців, то вкотре протиставляє себе київській. Мери майже не брали на себе відповідальності за непопулярні обмеження під час карантину, залишаючись у ролі «хороших поліцейських». Багатьом із них така роль успішно вдається від самого початку децентралізації, яка додала грошей місцевим бюджетам. Там, де їх вдалося використати з розумом, популярність місцевої влади безумовно зросла. Як свідчить опитування групи «Рейтинг», здійснене на замовлення Міжнародного республіканського інституту, потенційні показники партії мерів на виборах в обласних центрах становили б від 6% до 63% (див. «Готові проголосувати за очолювану мером партію»). Натомість середні показники по різних містах на рівні близько 30%. Це майже збігається з останніми показниками популярності правлячої «Слуги народу», але її рейтинг із часом якраз зменшується.

 

Читайте також: Місцеві вибори: зекономити не вдасться


Приблизно на одному рівні перебуває довіра до президента й міських голів як інституцій. Нині вона становить близько 15%. Варто уточнити, що «+15%», адже довіра до більшості державних інституцій обраховується «мінусами». Ті, хто дивився нещодавній фільм президента про рік на посаді, могли звернути увагу на одне з його вихвалянь: мовляв, під час пандемії глава держави звертається до людей частіше, ніж мер вашого міста. Порівняння саме з мерами — невипадкове, а його причини вище показано в цифрах.

 

Читайте також: Нова хвиля старого популізму


У боротьбі центру й місцевої влади однозначно ставати на чиюсь сторону не можна. Навіть якщо нинішня влада в Києві комусь не подобається. І саме тому, що ця тема куди глибша за протистояння «Слуги народу» й умовної «партії мера» на виборах в окремо взяту міськраду. Продаж партій, регіоналізм і створення політсил лідерського зразка — три найгірші тенденції українського партійного будівництва, на яких із року в рік фахівці акцентують увагу. Проблема в тому, що «партія мера» яскраво виявляє щонайменше дві. «Черкащани», «Херсонці», «Вінницька європейська стратегія», «Українська галицька партія», «КМКС» Партія угорців України» — лише кілька політичних проектів, які в своїх назвах прямо використовують регіональні чи етнічні особливості. На виборах до Верховної Ради у 2019-му вже спробувала свої сили партія «Довіряй ділам», яка хоч і не має в назві регіонального означення, але чітко асоціюється з двома Геннадіями: «харківським» Кернесом та «одеським» Трухановим. З огляду на чималий рейтинг місцевої влади, регіональних партій може стати більше. Існує ризик, що це матиме погані наслідки, особливо з огляду на війну в країні й постійні намагання Росії спровокувати сепаратизм.

 


У Києві вирішили відповісти на загрозу законодавчими обмеженнями. Голова «Слуги народу» Олександр Корнієнко в нещодавньому інтерв’ю виданню «Дзеркало тижня» фактично визнав, що до Виборчого кодексу готують зміни, які вдарять передусім по регіональних політсилах. По-перше, можуть знизити так званий бар’єр пропорційної системи. Зараз на всіх виборах, у яких беруть участь понад 90 тис. виборців, висування відбувається від партій. Там, де менш ніж 90 тис., — фактична мажоритарна система. По-друге, партіям пропонують додати умови для входження в місцеві ради: зібрати 5% загалом по країні й мати осередки у 2/3 регіонів. Звісно, такі норми політично вигідні передусім партії президента, керівники якої схиляють регіональних лідерів до «добровільно-примусової» співпраці. «Слуга народу» досі не має жодного осередка на місцях. Тому популярні мери постануть перед вибором: або самим перейти під знамена партії президента, або не конкурувати з набраним нашвидкуруч осередком СН.

 

Читайте також: Політикам до Росії – зась, а заробітчан не карати. Як українці бачать відносини з РФ


Жоден із варіантів (сильні регіональні партії або президентська політсила з адмінресурсом), звісно, не ідеальний. Саме тому за розвитком подій на цьому полі слід спостерігати куди пильніше. Зміни до Виборчого кодексу вже обговорюють у профільному Комітеті Ради з питань організації державної влади. А сам комітет останнім часом перетворився на один із найактивніших у парламенті. Однак справжня боротьба розпочнеться в залі. Ухвалення дискусійного проекту змін до Виборчого кодексу нині вже далеко не гарантовано. А мери, які можуть впливати на рішення в парламенті, навряд чи допустять спокійне голосування за невигідні собі норми.


Ситуація загострюється тим, що на нас чекає вал ключових рішень у питаннях місцевих виборів і децентралізації. Найбільш небезпечним може стати ефект пляшкового горлечка, коли обговорення однієї важливої проблеми заблокує проходження інших. Паралельно з адміністративною підготовкою до виборів триває й територіальна, яку також не завершено. Усередині квітня уряд почав ухвалювати перспективні плани областей. Ідеться про поділ усієї території регіонів на ОТГ. Раніше процес об’єднання громад був добровільним, тож на мапах лишилося чимало білих плям. Затвердження планів з ініціативи уряду посилює приховані конфлікти до максимуму. Хтось виступає за максимальне збереження старих районів у вигляді перейменованих в ОТГ, хтось рішуче проти, намагаючись позбутися неперспективних дотаційних громад. Боротьбу за владу, нехай і на найнижчому рівні, також ніхто не виключає. У підсумку перспективні плани затверджуватиме Рада у вигляді нового адміністративно-територіального поділу. Також влада може знову розпочати гру в конституційні зміни в частині децентралізації. Тож цього року навряд чи слід чекати літньої політичної перерви. Саме влітку прийматимуть найважливіші рішення. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.