Політика

  ▪   Андрій Клименко
  ▪   Моніторингова група «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень», Стаття з випуску «Світ у 2020»

(Не)Прогнозований шторм

dpsu.gov.ua
Чи можливе загострення в акваторії Азовського та Чорного морів у 2020-му

Насправді прогнозування ситуації з морськими ризиками в Азовському та Чорному морях, що пов’язані з можливими діями РФ, на основі досвіду 2014— 2019 років уже не є чимось надважким та нездійсненним. Якщо не зациклюватися на поточних інформаційно-політичних істериках сьогодення.


Російська окупація Кримського півострову зрушила довгу консервацію всього геополітичного розлому, що проходить по Азовському, Чорному та Середземному морях. Подібні тектонічні зрушення не зупиняються самі собою. Процеси 2020 року стануть продовженням російської стратегії й тактики використання за межами Криму тих військових, географічних і геополітичних можливостей, які створені РФ на півострові за майже шість років окупації. Стисло це можна описати як проекцію військової загрози та імперської експансії не тільки на Україну, а й на всю Південно-Східну Європу, Південний Кавказ, Туреччину, «сирійський вузол» на Близькому Сході з розвитком у Північній Африці. А також як створення керованого з Москви хаосу де тільки можливо, переважно в країнах ЄС, НАТО й окремо на Балканах. Саме в цьому контексті треба розглядати проблему свободи мореплавства в Азовському морі й Керченській протоці, що «несподівано» виникла в квітні-травні 2018 року. Деякі штрихи, чорнові начерки й ескізи поширення «азовської технології» окупації морів ми вже побачили в Чорному морі в 2019 році.

 

Читайте також: Огляд InformNapalm: Нова військова база РФ біля ОРДіЛО, чого чекати?


Півторарічний аналіз динаміки параметрів тривалості штучного затримання в Керченській протоці суден, що прямували до/з українських портів Азовського моря, Маріуполя та Бердянська, розкриває закономірності й викликає цікаві алюзії. За відсутності дієвої реакції світової спільноти ступінь нахабства в Керченській протоці помітно зріс, перешкоди судноплавству починали використовуватися як частина пакету російських вимог під час формування майбутніх переговорних позицій у зовсім інших, асиметричних питаннях. Наприклад, щодо відновлення подачі дніпровської води до окупованого Кримського півострова. Таким же чином шляхом ув’язки з прийняттям у ЄС рішень щодо дозволів на продовження будівництва газогону «Північний потік-2», а також безпосередньою загрозою введення «азовського пакета» санкцій щодо російських портів Азовського та Чорного морів, європейським лідерам удалося на деякий час значно зменшити тривалість утримання суден у Керченській протоці. Ми навіть назвали це зменшення «коефіцієнтом Меркель–Макрона». 

 


Після отримання останніх дозволів на балтійський газогін цей «коефіцієнт» очікувано припинив діяти, і тривалість затримки суден знов різко зросла. Але за декілька місяців, перед початком засідань Морського трибуналу ООН, російським стратегам знадобилося показати себе «білими й пухнастими» — і знову зменшення часу перебування «маріупольських» і «бердянських» суден біля Керченської протоки (див. «Динаміка середньої затримки на 1 судно перед виходом з Азовського моря»). Але в будь-якому разі показники тривалості затримки суден не поверталися до значень «до блокади». Як влучно висловився зі схожого приводу литовський міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс: «Це як ніби хтось украв у когось 1000 доларів, а потім повертає 100 доларів, і всі радіють, що він готовий до співпраці». Таким чином російські стратеги своїми порушеннями міжнародного права постійно вимірюють межу поступливості й терпіння цивілізованого світу та його готовності реагувати на свої чергові примхи. На основі цього алгоритму й досвіду досить легко передбачити можливі сценарії та прогнози на 2020 рік.

 

Азовський морський експорт із українських портів — лише мала частина у порівнянні з експортом з численних одеських, миколаївських і херсонських портів. Ми майже впевнені у тому, що «Азовська криза» — це було тренування. Головні експортні шляхи України знаходяться в Чорному морі й ведуть до Босфору. З другого півріччя 2018 року РФ активно збільшувала кількість кораблів і катерів військово-морських сил і берегової охорони в Азовському морі. Це відбувалося через перекидання до Азовського моря нових кораблів, а також кораблів у дії з Каспійського, Балтійського й навіть з Білого моря внутрішніми річковими шляхами. На Чорному морі, поруч з рекомендованими морськими шляхами з Одеси до Босфору, захоплені Росією ще під час окупації Криму нафтові платформи на морському шельфі України. Мало хто звертає увагу, що Одеське родовище — славнозвісні «вишки Бойка» — ближче до узбережжя Одещини, ніж до окупованого Криму. Відстань від найближчої захопленої РФ бурової установки до узбережжя Одеської області — 77,6 км (41,9 милі), до острова Зміїний — 50,3 км (27,1 милі), а до мису Тарханкут в окупованому Криму — 121,5 км (65,6 миль). Від узбережжя Херсонської області відстань до найближчої захопленої установки становить 52,2 км (28,2 милі) (див. «Морські загрози для України у Чорному та Азовському морях»).

Російські стратеги своїми порушеннями міжнародного права постійно вимірюють межу поступливості й терпіння цивілізованого світу та його готовності реагувати на свої чергові примхи


На кожних платформі й буровій давно є гарнізон російського спецназу або морської піхоти, а також локатори спостереження підводної, надводної й повітряної обстановки. Таких військових об’єктів на українському шельфі близько десятка. І якщо раніше їх патрулювали допоміжні кораблі, то з 1 червня 2018 року охорона захоплених українських вишок на окупованому шельфі офіційно передана 41-й бригаді малих ракетних кораблів Чорноморського флоту РФ. Відбувається цілодобова ротація, йдеться про бойові кораблі зі значним п­отенціалом. Неважко моделювати сценарій, коли РФ розпочне затримувати судна для огляду, які йдуть до або з Одеси. ФСБ легко доповість, що на одному із суден, що курсують цим шляхом, може перебувати диверсійна група. І вона хоче підірвати, наприклад, бурові платформи на вкраденому Одеському родовищі (які РФ уже вважає своїми, як і весь український шельф, з якого видобуває/краде до      2 млрд. куб. метрів газу щорічно). Якщо вони раз, другий, третій так вчинять, то ми можемо собі тільки уявити, що буде з морським трафіком у цьому районі. Такого за відповідної протидії на упередження може й не статися, але цей варіант розвитку подій треба «мати на столі».

 

Читайте також: MH17: Досить потурати безкарності Кремля


Не можна відкидати варіанти з висадкою десанту або диверсійних груп на українському узбережжі Чорного й Азовського морів. Азовське море — це майже на 100% російське озеро. Вони мають там абсолютну перевагу. Також за роки окупації Криму Москва дуже посилила Чорноморський флот. На морі російська перевага є абсолютною, і в РФ, звичайно, не можуть не планувати варіанти, як це використовувати. Особливо за сценарієм, коли 2020-го зникне такий стримувальний фактор для гарячої війни, як наявність російського транзитного газу для Європи в українській трубі. Особливість десантної операції в тому, що неможливо вгадати, куди саме вдарить десант. Усе українське узбережжя в обох морях є десантно небезпечними ділянками. Чим Україна може відповідати на морі? Доки не вдасться відчутно посилити ВМС України, тобто найближчі три—чотири роки, українська влада може тільки аргументовано просити НАТО, щоб у Чорному морі постійно чергували їхні військові кораблі. Як це було в 2014 році. З березня 2014-го протягом майже 90% днів до кінця року в Чорному морі патрулювали кораблі НАТО. Саме завдяки цьому, на наш погляд, 2 травня 2014 року в Україні не з’явилося «Одеської народної республіки».

 

 

Щоб цьому запобігти, Україна може в 2020 році намагатися створити морський кордон в Азовському морі. Тобто інформувати світ про те, що договір від 2003 року щодо спільного використання Азовського моря не діє, і тому там, згідно з Конвенцією ООН із морського права, може бути в односторонньому порядку оголошені українські територіальні води й забезпечуватиметься охорона цього кордону всіма морськими й береговими військовими засобами. Окрім морського кордону, у 2020 році зросте потреба в асиметричних санкціях проти Росії.

 

Читайте також: Воєнні злочини: адекватна відплата

 

Висока вірогідність, що проти портів РФ на Чорному й Азовському морях будуть введені міжнародні економічні обмеження за те, що з них здійснюються перевезення до окупованого Криму (так званий оновлений кримський пакет). Це може стати ефективним фактором стримування РФ у її намірах окупації Чорного моря. Ну й звісно, Україна в 2020 році буде надалі посилювати свої морські спроможності. Існує можливість, що на фоні реальних загроз свободі судноплавства в Азовському й Чорному морях, які в 2018—2019 роках нарешті усвідомлені, зокрема за кордоном, в Україні нарешті може з’явитися морська політика. Поки Україна — це ще держава із сухопутним мисленням, де звикли переміщатися та воювати на волах, конях, тачанках, бронетранспортерах і танках. Є надія, і її теж дає азовський досвід: затримання торговельних суден у морі під час руху припинилися, коли ВМС України запровадили ескортування комерційних кораблів від Маріуполя до Керчі. Тож не можна виключати, що до такої практики ескортування або патрулювання міжнародних морських шляхів у Чорному морі доведеться вдатися не тільки ВМС України, а й запросити до цієї операції кораблі країн НАТО.

 


Обнадійливий фактор, який, як уявляється, не врахували російські стратеги, —  те, що свобода мореплавства є одним із засадничих принципів цивілізованого світу. В одному ряду зі свободою торгівлі й правами людини. Тому залучення світової спільноти до блокування цих загроз теж може мати деякі позитивні результати в 2020-му.  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.