Політика

  ▪   Андрій Голуб

Магія ринку землі

Фото: УНІАН
Можливий дозвіл продавати сільськогосподарські угіддя об’єднав не тільки різні політичні табори, а й соціальні прошарки
Матеріал друкованого видання
№ 47 (627)
від 21 листопада

Українці ставляться до землі не як до будь-якого іншого товару. Пояснити точні причини цього явища краще вченим. Однак навіть серед мешканців міст, які на землі ніколи не працювали, питання продажу викликає бурхливі дискусії. Можливо, в усьому винна класична українська література. Тема безземелля або боротьби за свої угіддя є одним із ключових сюжетів. Зрештою, сформувалася навіть характерна українська традиція містицизму в літературі, де земля стала провідником незрозумілих для людини сил.


Хай там що було причиною, але поставитися до питання ринку раціонально не так легко, як здається. «Ті, хто продає землю — слуги не народу, а диявола!» — кричить нардеп ОПЗЖ Вадим Рабінович із президії Верховної Ради 13 листопада, у день розгляду законопроекту про ринок. Розум підказує, що Рабінович — відомий шоумен, для якого гостре слівце тільки спосіб привернути увагу. Однак спиною пробігають мурахи, а враження, ніби опинився в одній із повістей Гоголя.


«Ми повернемо українцям землю раз і назавжди. І я хочу, щоб зараз уся країна подивилася на нащадків Яґоди, Єжова, Бєрії — кривавих катів українського народу. Ці люди — нащадки тих, хто влаштовував Голодомор, хто вбив мільйони українців, позбавивши їх землі», — це вже інший виступ та інший сюжет складних відносин українців із землею. Депутат «Слуги народу» Микита Потураєв надриває голос і вказує рукою на тих, хто «заважає остаточно поховати комунізм», — противників земельного ринку в Раді. Можливо, річ справді в спадщині СРСР і впливі колективізації, яка завдала психологічної травми не лише її свідкам, а й нащадкам. Поза сумнівом одне: питання продажу землі із суто економічної проблеми перетворилося на механізм маніпуляції страхами.

 

Читайте також: Вартові чорнозему. Головні меми противників ринку землі


Це відчутно в розмовах із випадковими знайомими та рідними, які несподівано зацікавилися політикою, хоча до того не виявляли особливого інтересу. Такі короткочасні «зацікавлення» в Україні зазвичай виникають напередодні потрясінь. Під час обох Майданів і на початку війни політикою цікавилися майже всі, потім інтерес поступово охолов. Навіть фейки, які ширяться соцмережами, доведені до абсурду в намаганні посіяти страх. «Кнесет Ізраїлю виділив $84 млрд на купівлю українських земель! Українці, поширюйте, бийте у дзвони!!!» або «У Палестині дозволили продавати землю… Так і з’явився Ізраїль». Такими дописами діляться не тільки випадкові обивателі, а й люди, які відзначилися чи досягли успіху в серйозних професіях. Наприклад, колишній військовий та учасник битви за Дебальцеве або екс-суддя Конституційного Суду.


Фейки проростають із суспільних настроїв і самі ж їх живлять. Більшість суспільства — головний і найміцніший опонент ринку землі. На нього орієнтуються та водночас намагаються використати дві інші групи противників: політики-популісти й значна частина учасників аграрного бізнесу. Якщо двоє останніх мають чіткі плани, мету й інтерес, то прагматизм у діях «більшості» відшукати важко. Почнімо з головного. Ніби сам собою зрозумілий та відомий факт: переважна частина громадян України виступає проти вільного продажу землі. Однак навіть якщо поверхово заглибитися в проблему, то виявиться, що не все так однозначно. Судячи із соціології, усе залежить від поставленого питання. Одразу три великі соціологічні компанії протягом півроку провели опитування щодо ринку землі. Вони поставили різні запитання, і можна робити подекуди протилежні висновки з відповідей. Фахівці Центру Разумкова в листопаді запитали про голосування на референдумі щодо скасування мораторію на продаж земель. Виявилося, що за скасування проголосували б 23% учасників, а проти — понад 68%.

 

Читайте також: Фермери vs агрохолдинги


Опитування групи «Рейтинг» провели наприкінці жовтня. Там просто запитали, чи підтримують респонденти скасування мораторію на продаж сільгоспземель. Виявилося, що 31% підтримує, а 53% проти. Водночас коли запитання звучить «Чи допускаєте ви, щоб у майбутньому дозволити продавати/купувати землю сільськогосподарського призначення певним категоріям?», то 68% громадян не проти дозволити це «фермерам, які працюють на землі», а 61% — «усім громадянам України». Водночас землю іноземцям готові дозволити продавати й купувати лише 9% громадян.


Третє опитування Фонд «Демократичні ініціативи і­мені Ілька Кучеріва» провів ще влітку 2019-го. Тоді головне питання звучало так: «Як ви вважаєте, чи повинна людина, яка має у власності землю, мати право її продати?». 50,4% респондентів відповіли на це питання позитивно, 28,1% — негативно, а ще 21,5% не змогли визначитися. За даними цього самого опитування, думки, що земля в принципі не може бути об’єктом купівлі-продажу, дотримуються 33% співгромадян.


Якщо зіставити результати, то виявиться, що українці не так уже й проти купівлі-продажу землі, особливо якщо вона своя. Однак дозволити продаж краще не зараз, а в майбутньому. Окрім того, як покупців, українці не хочуть бачити іноземців. Ще багато громадян не вельми розуміється на значенні слова «мораторій». 


Більшість написаного в попередньому абзаці, по суті, відтворює тези опонентів ринку землі в політичних і бізнесових колах. Власне, до радикальних опонентів ринку належать тільки «Батьківщина», ОПЗЖ і позапарламентська «Свобода». Парламентські «Європейська солідарність» та «Голос» узагалі нібито за ринок, але з чіткими правилами, яких вони не знайшли в запропонованому «Слугою народу» та проголосованому в першому читанні законопроекті. Решта тих, хто не голосував, дотримуються позиції запроваджувати ринок пізніше та з обов’язковою забороною продажу іноземцям. Випадково чи ні, але така думка повністю збігається з настроями більшості населення, а також із позиціями багатьох галузевих організацій аграріїв.

 

Читайте також: Як трансформується український АПК


Кажучи про аграрний бізнес, який опонує запровадженню ринку землі у виконанні «Слуг народу», варто вберегтися від крайнощів. Саме агробізнес — великий і малий — є орендатором сільськогосподарської землі в умовах відсутності ринку. За даними Кабміну, станом на 2017 рік середня орендна плата за гектар землі в Україні становила 1093 грн. Це зовсім не велика сума. Якщо додати до цього проблеми із землеустроєм і корумпованість чималої частини влади на місцях, то нинішня модель існування доволі вигідна українським підприємцям і майже не вигідна власникам. Однак важливіше навіть інше: наявна модель звична й зрозуміла. Ринок у будь-якій формі стане струсом, який так чи інакше переформатує систему. Наприклад, майже напевне зросте вартість оренди. Потрясіння можуть пережити не всі. 


Якщо проаналізувати вимоги Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), яка стала головним організатором пікетів під парламентом під час голосування за ринок землі, то багато хто з подивом дізнається, що вона насправді не проти ринку. Хоч на площі перед парламентом і стояли люди з плакатами «Ні розпродажу української землі», але на сайті організації прямо зазначено, що вони лобісти ринку. Утім, виключно у власному розумінні цього слова.


Головними вимогами організації є заборона на продаж іноземцям та іноземним компаніям, обмеження максимальної кількості придбаної землі 5 тис. га для підприємств і 500 га для фізичних осіб (у проголосованому варіанті «Слуги народу» обмеження починаються із сотень тисяч гектарів), а також поступове запровадження ринку з пілотними проектами в певних регіонах. На першому етапі право купівлі матимуть виключно фізичні особи. У 2017-му голова ВАР Андрій Дикун відвідував круглі столи за участю тодішнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Там він виступав проти іншої моделі відкриття ринку, де юридичних осіб узагалі планували обмежити в праві купувати на довгий період.
Якщо підсумувати, то вимоги ВАР і її прихильників прості. Йдеться про максимально обмежений ринок, де покупцями може бути вузьке коло осіб. Що меншою буде конкуренція, то повільніше зростатиме ціна, а отже, і слабші потрясіння очікуватимуть на тих, хто знайшов своє місце під сільським сонцем. Ідея з відкладанням ринку або його поступовим запровадженням в українських умовах узагалі є іронічною. Формально земельна реформа триває від початку незалежності. Без поспіху.


Звісно ж, можливе відкриття широкого ринку землі не стане вирішенням всіх проблем. Так само не слід очікувати цивілізованих правил гри на самому початку. Постраждалих буде багато, переможців, які не всім сподобаються, також. Однак це плата за відкладання терміном майже 30 років. Ринок не любить, коли його обмежують. Депутатам слід зробити останній крок. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.