Політика

  ▪   Максим Віхров

Вартові чорнозему. Головні меми противників ринку землі

Які аргументи використовують противники ринку землі та де межа між критикою і маніпуляціями

Схоже, ринок землі в Україні таки з’явиться: минулого тижня відповідний законопроект у першому читанні ухвалила Верховна Рада. Але які б правки не внесли потім, реформа буде  досить непопулярною. У тому, що власники землі повинні отримати право її продавати, впевнені трохи більше 50% українців, натомість 28% дотримуються протилежної думки і ще близько 21% не визначились із позицією (“Демократичні ініціативи”, 2019). Якщо винести це питання на референдум, то впровадження ринку землі підтримали б лише 20%, а понад 63% проголосували б проти (Центр Разумкова, 2019). Цікаво, що так було не завжди: у 1991-му право власників на торгівлю землею підтримували 74% українців і лише 20% були проти (КМІС, 1991). Причин для змін суспільної думки чимало. Зокрема, на неї вплинув досвід приватизації промислових підприємств, котра відбувалася у спосіб, далекий від прозорості та конкурентності. Втім, свою роль зіграла і відповідна пропаганда, спрямована на роздмухування страхів щодо ринкової економіки. І сьогодні, коли влада несподівано стала педалювати земельну реформу, є нагода розібратись, які саме наративи використовують її противники.

 

Перший табір (звісно ж, значною мірою умовний) противників реформи представляють принципові противники продажу землі. У них є своя аудиторія: за підрахунками соціологів, таких переконань дотримується близько 33% українців (“Демократичні ініціативи”, 2019). Серед більш-менш помітних політичних сил таку позицію декларує ВО “Свобода”: заборона торгівлі землею сільськогосподарського призначення прямо прописана у її програмі. У якості альтернативи пропонується “довгострокове володіння із правом родинного успадкування”. Вдається “Свобода” і до поетичних аргументів. “Українська земля рясно скроплена кров’ю багатьох поколінь наших Героїв... Тому ми не маємо морального права розпродати надбання нації, за яке боролися покоління українців” - заявив у недавньому зверненні Олег Тягнибок. Заборонити продаж землі, в тому числі на тіньовому ринку, обіцяє і “Радикальна партія” Олега Ляшка. “Як Еміратам Господь дав нафту, так Україні – землю. - йдеться у програмі партії. - Продати землю можна лише один раз, а що далі? Що ми залишимо дітям? Тому продавати треба продукцію, вирощену на землі”. У списку партій, котрі принципово виступають проти ринку землі, знаходяться також комуністи та соціалісти, але КПУ перебуває під забороною, а соціалістичний табір переживає розкол і глибокий занепад.

 

Читайте також: Ринок землі: буде, але не одразу (соціологія)

 

Поряд з цим, у інформаційному просторі циркулює сила-силенна суто ірраціональних страхів і забобонів містичного, псевдорелігійного, конспірологічного походження. Серед останніх симптоматичним виявився фейк, згідно якого українські землі планує скупити Ізраїль: буцімто Кнессет, зачувши про прийдешню реформу, виділив на це $84 млрд. Втім, подібні чутки користуються популярністю переважно у маргінальних колах. Набагато більш впливовим є табір, який виступає за впровадження ринку землі, але тільки після того, як громадяни підтримають реформу на референдумі. Головними промоутерами такої ідеї є ВО “Батьківщина” та Опозиційна платформа “За життя”. В узагальненому вигляді, аргументація "Батьківщини" зводиться до наступного. Над світом нібито знов висить загроза голоду, а відтак попит на родючі грунти є надзвичайно високим. Насамперед йдеться про попит з боку транснаціональних корпорацій та іноземних держав, котрі захоплюють сільськогосподарські землі у слабкорозвинених країнах через легальне інвестування (“land grabbing”). Інша загроза походить з боку місцевих олігархів, котрі зможуть у законний чи незаконний спосіб скуповувати землі, перетворивши країну на власні удільні князівства. Тимчасом українські фермери будуть приречені на розорення, а село — на подальшу деградацію. Критикуючи законопроекти, ініційовані владою, обидві політсили пропонували розробити альтернативні концепції ринку землі, у яких будуть враховані інтереси українських фермерів та селян, а не олігархів та іноземців.

 

Однак ще більш активно “Батьківщина” та ОПЗЖ просували ідею референдуму з приводу впровадження ринку землі. На перший погляд, це логічно непослідовна позиція, позаяк негативний результат референдуму відомі заздалегідь. Не слід пояснювати, що референдум надовго заблокує проведення цієї реформи, яка б партія і який би уряд не були її ініціаторами і наскільки б досконалим не був її альтернативний варіант. Але ця суперечність лише позірна. Скоріш за все, земельна реформа просто стала черговою нагодою для просування ідеї референдумів, чим давно займалися і “Батьківщина”, і екс-регіонали з медведчуківцями, нині об’єднані під брендом ОПЗЖ. Для Тимошенко тема референдумів не нова: ще у 2008-му вона активно просувала ідею затвердження нової конституції на плебісциті, повернувшись до цієї теми у 2018-му, із наближенням виборів. Втім, ані у 2008-му, ані у 2018-му ідея переписування конституції відгуку у суспільстві не знайшла. Натомість референдуму щодо ринку землі вважають необхідним майже 68% українців, а відтак у Тимошенко з’явилась вдячна аудиторія.

 

Читайте також: Фермери vs агрохолдинги

 

“Партія регіонів” свого часу також відзначилась вимогами референдумів: то з приводу федералізації, то з приводу НАТО, то з приводу статусу російської мови, тощо. Якщо для регіоналів референдуми завжди були виключно тактичним засобом, то структури Віктора Медведчука (приміром, рух "Український вибір") просувають ідею всенародних та місцевих плебісцитів давно і наполегливо. Система референдумів, котру вони рекламують під слоганами прямої демократії та розвитку самоуправління здатна паралізувати механізми прийняття рішень і на локальному, і на загальнодержавному рівнях. Якщо для Тимошенко (як зрештою і для Зеленського) тема референдумів є черговою популістською "фішкою", то для Медведчука це важливий напрям підривної роботи. Цікаво, що на пропозицію референдуму пристала і влада. Щоправда, лише частково, з приводу найбільш дражливого пункту реформи, а саме продажу землі іноземцям. Як заявив президент Володимир Зеленський, референдум з цього питання буде прописаний у остаточному тексті закону про ринок землі, а закон про референдум буде розроблений найближчим часом.

 

Найменш яскраво у даній ситуації виглядають ті, кого можна назвати “конструктивними критиками”, а саме партії “Європейська солідарність” та “Голос”. З одного боку, обидві політсили виступають за ринок землі, але не підтримали реформу під час голосування у Верховній Раді за відповідний законопроект, опинившись у одному таборі із “Батьківщиною” та “ОПЗЖ”. До того ж, на відміну від "нових облич", Петро Порошенко має власну передісторію. Якщо у 2016-му він закликав парламент працювати над реформою, то у 2017-му продовжив дію мораторію, а восени взагалі заявив, що "шансів на виважене державницьке рішення про створення цивілізованого ринку землі наразі дуже мало". Зараз обидві партії закликають створити робочу групу для доопрацюваня законопроекту до другого читання. Зокрема, критика стосується регулювання мінімальних цін на землю та максимальних обсягів її продажу, а також захиститись від купівлі українських земель Росією.   Втім, враховуючи сукупну парламентську “вагу” “ЄС” та “Голосу”, навряд чи до них дослухаються “слуги народу”. Ну а для самого народу їхня аргументація залишиться непереконливою і, скоріш за все, взагалі непочутою.

 

Читайте також: Як трансформується український АПК

 

Таким чином, політична битва за одну з ключових економічних реформ в історії України відбулася (і ще остаточно не скінчилася) між популістськими силами. З одного боку — влада, котра все ще знаходиться у пост-виборчій ейфорії ніяк не вийде з “турборежиму”. А з іншого — маніпулятори-популісти, котрі програли мораторій на продаж землі, але схоже, що виграли закон про референдум. Втім, робити політичні прогнози поки що зарано. Тим більше зарано аналізувати саму реформу. Але вже зараз очевидно, що під час “битви за землю” українське суспільство отримало ударну дозу алармістської пропаганди. Причому значною мірою, ця пропаганда спрямована не лише проти олігархів, але і проти “транснаціональних корпорацій”. Звичайно, віра у всеблагих інвесторів, котрі насамперед керуватимуться інтересами України, наївна і небезпечна. Але є інший нюанс. Як і будь-яка реформа, впровадження ринку землі задовольнить одних і не задовольнить інших. І не виключено, що для останніх винуватцем їхніх неуспіхів виявиться не недостатньо відповідальна влада, а ті, на кого вже зараз вказують популісти: іноземні корпорації, Світовий Банк, МВФ, ЄС, тощо. А відтак, противників західного геополітичного курсу може побільшати.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.