Політика

  ▪   Андрій Голуб

Три третини влади. Ідеологічні розбіжності у "Слузі народу"

Фото: УНІАН
Поділ усередині «Слуги народу» не варто зводити тільки до економічних інтересів
Матеріал друкованого видання
№ 45 (625)
від 7 листопада

«Червоні лінії» — термін, який останніми місяцями набув широкого вжитку у зв’язку з діями команди під проводом Володимира Зеленського. Визнання цих уявних ліній та недопущення їх перетину вимагають від нової влади низки громадських ініціатив. Узагальнити цю опозицію конкретніше наразі неможливо. У її лавах перетинаються і націоналісти, і рішучі прихильники колишнього президента Петра Порошенка, і його не менш рішучі опоненти. Самі червоні лінії ще також окреслені не чітко. Їх можна звести до вимог не допустити капітуляції у війні з Росією та ревізії відносин із цією країною в економічній і гуманітарній сферах. 


Влада, своєю чергою, уникає прямого діалогу з опонентами на гарячі теми. Зеленський обіцяє, що ніякої капітуляції не буде, але так і не навів чіткого переліку вимог до РФ. На протести владна команда намагається або не реагувати, або зводити всіх опонентів до «порохоботіків» (з легкої руки керівника Офісу президента Андрія Богдана).


Особливої іронії набули події в Раді 30 жовтня. Цього дня партія інтересів Росії в Україні під проводом кума президента РФ домоглася принаймні часткового проявлення різних ідеологічних груп у правлячій «Слузі народу». Фракція Віктора Медведчука навряд чи мала саме означену мету, натомість переслідувала власні інтереси. Почалося все з внесення на розгляд проекту постанови № 2198. Суть пропозиції у створенні в парламенті Тимчасової слідчої комісії (ТСК) із розслідування трагічних подій в Одесі 2 травня 2014-го. Нічого надзвичайного в їхній увазі до теми немає, хоча тут і можна виділити низку факторів. Події 2 травня посідають особливе місце в міфотворчості «русской весны» зі своїми мучениками та антигероями. Варто визнати, що посприяли цьому й українські правоохоронні органи та суди, які досі не змогли відновити чітку й однозначну картину тих подій. Відомо, що чималу роль у трагедії відіграли місцеві очільники силовиків (частина з яких втекла) та політичне керівництво міста й області. 

 

Читайте також: Місцеві вибори: небезпечний масштаб


Звісно ж, парламентська ТСК ніяк не зможе стати механізмом, який встановить істину в цьому питанні. Понад те, комісія з розслідування одеських подій існувала ще в Раді VII скликання. Більшість у її складі становили вчорашні регіонали. ТСК навіть оприлюднила звіт, на який мало хто звернув увагу. Там дійшли очевидного висновку, що комісія не є органом слідства, тому далі хронологічного опису подій не просунулася. 


Зрозуміло, що сенс існування нової ТСК не в розслідуванні подій п’ятирічної давності, а в приверненні депутатами уваги до себе, у заграванні ОПЗЖ із виборцями, чимало яких вважає загиблих 2 травня «жертвами кривавих бандерівців». Окрім того, сенс порушення теми в тому, щоб поставити знак рівності між подіями Майдану та виступами на підтримку Росії в південних та східних регіонах, які сталися пізніше. Це одна з ключових ідей пропаганди Кремля в останні роки.
Саме про таку рівність подій казав ініціатор проекту постанови Микола Скорик ще 2 жовтня, коли документ зареєстрували в парламенті. Скорик, який очолював Одеську ОДА в останні місяці влади Віктора Януковича, сам має хоч і непрямий, але все ж таки відчутний стосунок до трагічних подій. Місцева влада сприяла відверто проросійським виступам у регіоні в перші дні після втечі Януковича, таким чином загостривши конфлікт у місті.


Боротьба за вплив в Одесі, яка суттєво посилилася останнім часом, ще одна мета внесення постанови авторства Скорика та однопартійців на розгляд Ради. Телевізійні канали Віктора Медведчука, які нещодавно дістали посилення в особі зірки YouTube Анатолія Шарія, докладаються до атак на проукраїнський актив у південному місті. Власне, пряме звинувачення проукраїнських мешканців Одеси в подіях 2 травня, можливо, було ще однією метою створення комісії. Заяви такого змісту пролунали від Скорика одразу після провалу голосування за ТСК у Раді.


Історія з постановою про одеську ТСК все ж таки розповіла більше не про ОПЗЖ Медведчука, з якою загалом усе зрозуміло, а про різні групи в правлячій «Слузі народу». Від початку було зрозуміло, що успіх або провал відверто політизованої постанови Скорика залежить саме від партії влади. Вона провалилася. Загалом на підтримку виступили 79 обранців. Різнонаправленість у середовищі «слуг» виявилася ще на етапі підготовки проекту до внесення у зал. Від найбільшої партії надійшло тільки сім пропозицій на участь у ТСК із дванадцяти можливих (до речі, у ЄС та «Голосі» взагалі проігнорували пропозиції, а «Батьківщина» і «За майбутнє» внесли по одному кандидату). 

 

Читайте також: Парламент: інколи тут є дискусія


Серед сімох потенційних учасників ТСК більшість так чи інакше має стосунок до Одеси. Це або місцеві мажоритарники, або ті, чия попередня діяльність була пов’язана з містом. Їхня цікавість до теми зрозуміла: місцевим виборцям буде складно пояснити, чому депутат проігнорував важливе для Одеси питання. Водночас під час голосування в парламенті більшість із цієї сімки натискає кнопку «утримався». Загалом таких назбиралося 139. Це найбільша частина президентської фракції, яка проголосувала цілком у дусі лінії голови політсили — максимально не втручатися в дражливі питання, що пов’язані з конфліктами в суспільстві.


Ще дві групи розділилися приблизно порівну. 32 «слуг» підтримали постанову ОПЗЖ і 36 виступили проти. Хоча цих депутатів меншість, але сказати про них можна набагато більше через сам факт приставання до однієї з позицій.
В обох групах доволі різноманітна публіка. Найпомітнішим серед тих, хто підтримав постанову Скорика, є Максим Бужанський. Депутат із Дніпра відомий своїми висловлюваннями проти результатів Революції гідності, політики декомунізації та низки інших наслідків 2014 року. Тепер він найчастіше з’являється в компанії колеги по партії та медіа-кілера з каналу «1+1» Олександра Дубінського. Бужанський узагалі єдиний зі «Слуги народу», хто виступив із промовою на підтримку постанови.


«Я чув заяви колег із «Голосу» щодо особистості пана Скорика, який їм не подобається. Це нікого не цікавить, у вас було п’ять років для того, щоб направити до в’язниці пана Скорика, якщо він у чомусь винен. Але зараз ми повинні дати поштовх розслідуванню цієї справи. Це було масове вбивство українських громадян. Якщо вони були сепаратистами, то мали відповідати перед слідством. Але вбивство — це завжди вбивство. І я закликаю парламент підтримати створення цієї комісії, щоб ми нарешті дізналися, що сталося, а далі слідство та суд винесуть вироки, якщо потрібно», — заявив депутат і блогер.


У компанії з ним опинилася низка мажоритарників із різних регіонів. Поява там, наприклад, Максима Дирдіна з Миколаївщини не дивує. Дирдін захищав у суді екс-голову КМДА часів Майдану Олександра Попова. На догоду виборцям голосували деякі представники східних регіонів. А от присутність у тому самому списку низки депутатів із Києва та Київщини бачиться радше як демарш окремої частини партійців. До речі, серед прихильників постанови виявилося чимало представників Комітету з питань податкової політики Ради, члени якого нещодавно посварилися з керівництвом партії через підозри у взятті хабарів за збереження корупційних схем під час операцій із нерухомістю.

 

Читайте також: Президент. Їжа. Брехня. VoxCheck Зеленського на пресмарафоні

 

До групи тих, хто виступив проти постанови, також входять мажоритарники (переважно із Центру та Заходу країни). На противагу Бужанському з трибуни ВР виступив екс-керівник медіа-групи «1+1» Олександр Ткаченко. Це сталося вже під час обговорення наступного проекту закону про збереження культурних цінностей на окупованих територіях. «Символічно, що питання збереження культурних цінностей на тимчасово окупованих територіях ми розглядаємо після питання створення комісії з розслідування подій в Одесі. Хотів би нагадати тим, хто допустив створення цих тимчасово окупованих територій, що саме вони у своїх радах запрошували російські війська на ті території, що змушує нас зараз розглядати це питання», — заявив він. Після чого між «слугами» та депутатами ОПЗЖ в залі навіть виникла невелика штовханина. За Ткаченком як неформальним лідером київської групи проти постанови голосувала й більшість мажоритарників-киян. Можна згадати також ім’я мажоритарника з Тернопільщини Ігоря Василіва. Учасник Майдану запам’ятався тим, що порушив партійну дисципліну ще в перший день роботи Ради й не підтримав склад Кабміну зі збереженням на посаді голови МВС Арсена Авакова.


Також голосувала проти низка колишніх громадських активістів, для яких будь-який зв’язок з екс-регіоналами та представниками режиму Януковича токсичний. Зокрема, це активістка Центру протидії корупції Галина Красносільська, наймолодший депутат Святослав Юраш та Богдан Яременко, який і без того вже частково розгубив свою репутацію. Їхня мотивація цілком очевидна: вони голосують так, як їм диктує їхній виборець. Саме ця група прихильників Зеленського та делегованих ними депутатів сьогодні найцінніша з погляду збереження результатів Революції гідності. Вони можуть стати тим ресурсом, завдяки якому перетин уявних «червоних ліній» заблокують усередині самої партії влади. Йдеться приблизно про кожного восьмого депутата «Слуги народу», і ця цифра не така мала, як здається. Її може бути достатньо, щоб зупинити від різких рішень «сіру» більшість партії. Особливо враховуючи, що протилежна частина, публічним речником якої є Бужанський, ще менша. 


До речі, історія з постановою Скорика вже змусила «Слугу народу» перехопити ініціативу й зайнятися небажаною темою розслідувань злочинів 2014-го самим. У партії заявили, що самостійно ініціюють створення ТСК. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Теги