Політика

  ▪   Олександр Крамар

Президентська франшиза

Фото: УНІАН
Хто й для чого керує Україною від імені Зеленського
Матеріал друкованого видання
№ 41 (621)
від 10 жовтня

Попереднього президента Петра Порошенка часто звинувачували в схильності до мікроменеджменту й нездатності делегувати повноваження. За Володимира Зеленського все діаметрально протилежно. Він дедалі більше демонструє, що, по суті, є лише франшизою для гравців із різними інтересами в тому конгломераті, який украй важко назвати його командою. 

 

Улітку голова ОП Андрій Богдан, відповідаючи на критику кадрової політики нової влади, прямолінійно заявив: «Потрібно зняти рожеві окуляри й зрозуміти, що ми знаходимося на війні, тому беремо тих людей, яких знаходимо». За окремими напрямами та сферами такі люди фактично грають у власну гру, яка часто породжує питання: на чиєму боці й проти кого насправді вони ту війну ведуть? Це особливо актуально в контексті загроз національній безпеці та перспективам розвитку країни, які виникають у такій ситуації.

 

Давні впливи 

 

В оточенні Зеленського давно помітний кадровий вплив двох найбільших українських олігархів із Дніпра — Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука. Їхню вагу та відносини в оточенні Зеленського можна порівнювати з впливами Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа у владному конгломераті часів президентства Віктора Януковича. Нині здається, що Коломойський має значно більший вплив, ніж Пінчук. Так, «юрист Коломойського» Андрій Богдан очолив ОП Зеленського, а діти менеджерів зі структур Коломойського — Дмитро Дубілет та Андрій Загороднюк — обійняли відповідно посади міністрів Кабінету Міністрів та оборони. Власне, судячи з коментарів Коломойського, як пов’язану насамперед із Дубілетом людину він сприймає і самого керівника уряду Олексія Гончарука (хоч він формально й очолював створений Айварасом Абромавичусом грантовий центр BRDO). А відповідно й наближених до нього інших ключових міністрів уряду — енергетики, юстиції, освіти. Тісно пов’язаний із Сергієм Тігіпком багаторічною співпрацею і лідер «Слуги народу» на виборах та нинішній голова Верховної Ради Дмитро Разумков. 

 

Читайте також: Чого навчать попередники

 

Нарешті, окрему потужну групу впливу становлять люди, безпосередньо пов’язані із Зеленським фактами своєї біографії. Це числені друзі, однокласники та одногрупники, бізнес-партнери з шоу-бізнесу. До таких належить друг дитинства та сусід Зеленського, нинішній голова СБУ Іван Баканов, співзасновники «Кварталу-95» Борис та Сергій Шефіри (останній нині допомагає Зеленському в ОП). Зокрема, насичений вихідцями з «Кварталу-95» Офіс президента. Серед інших призначень на різноманітні посади — чоловік його однокласниці, друзі й подруги самого Зеленського та його кумів, діти викладачів Зеленського в університеті, зяті його бізнес-партнерів по шоу-бізнесу. Зрештою, просто сусіди по будинках, як-от призначений головою Служби зовнішньої розвідки, а потім і заступником голови СБУ клишній нардеп від «Батьківщини» Владислав Бухарєв (його дружина працює ще й сценаристом у «Кварталі-95»). 

 

Водночас чимало людей, які працюють на ключових посадах у нинішній владі, попри публічне асоціювання з тими чи іншими групами впливу всередині країни, насправді можуть мати щонайменше подвійне дно. Наприклад, чинний голова ОП Зеленського Андрій Богдан має історію тісних відносин із 2007 року з одіозним юристом Януковича Андрієм Портновим, зокрема йдеться про плідну роботу в АП Януковича та уряді Азарова. Успішне виконання завдань, пов’язаних із конституційним переворотом весни 2010-го, який дав змогу Януковичу «тушкувати» під себе тогочасну Верховну Раду та перебрати на себе додаткові повноваження. У листопаді 2013 року Богдан був учасником делегації Азарова до Москви, після якої було ухвалене рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. 

Попри публічні обіцянки якісних змін у кадровій політиці, за фактом у часи Зеленського в ній тільки ще більше розквітнув фаворитизм і залежність від олігархів. Принаймні кістяк становлять люди, які не мають жодного державницького підходу, орієнтуються на персональні вимоги та реакції виборця

 

Працюючи разом із Портновим в АП Януковича до останнього, під час Революції гідності Богдан, вочевидь, брав безпосередню участь у розробці каральних механізмів режиму проти її учасників. Зокрема, у підготовці так званих диктаторських законів від 16 січня 2014-го. У розпал подій на Майдані він отримував грамоти від Азарова. Очевидно, що з таким бекграундом та зв’язками Богдан може бути не лише лобістом фінансових інтересів Ігоря Коломойського, а й не меншою мірою провідником геополітичного курсу Кремля щодо України, сприяти підриву національної безпеки України чи здачі національних інтересів і навіть частини суверенітету країни на користь Москви. Врешті-решт, він має тісні зв’язки й з іншими дійовими особами колишнього режиму Януковича. Про це, наприклад, свідчить його скандальний візит у День Незалежності України до Сен-Тропе на весілля Андрія Довбенка, який відомий як юрист у структурах Сергія Курченка. 

 

Чий Єрмак?

 

Людиною, яка відповідає в Зеленського за міжнародні зв’язки, є такий собі Андрій Єрмак. Офіційно він юрист без будь-якого дипломатичного досвіду. При цьому залишається в тіні, не претендує на будь-які високі офіційні посади, однак фактично повністю замикає на собі роботу з налагодження зовнішньополітичних відносин Володимира Зеленського як із Росією, так і з Заходом, зокрема США. З публічної біографії Єрмака відомо головним чином те, що він був помічником на громадських засадах колишнього народного депутата від Партії регіонів, уродженця республіки Північна Осетія (у складі РФ) Ельбруса Тедеєва. 

 

Читайте також: Між офіціозом і ненавистю

 

Тедеєв же, своєю чергою, відомий із початку 1990-х, коли його до України запросив кримінальний авторитет осетинського походження та організатор однієї з найпотужніших тоді київських організованих злочинних груп Борис Савлохов (помер у в’язниці 2004 року). Ельбрус був одним із наближених до нього представників осетинсь­кої діаспори Києва, а у вересні 2009-го тодішній голова МВС обвинувачував його в причетності до кримінальних розбірок кавказців у Києві (серед них фігурував його двоюрідний брат із Осетії). Тедеєв і пов’язані з ним хлопці спортивної статури відзначилися під час Євромайдану. Зокрема, за повідомленнями ЗМІ, у ніч на 30 листопада 2013 року, коли «Беркут» на Майдані бив студентів-протестувальників, Ельбрус перебував разом із головою КМДА Олександром Поповим та Нестором Шуфричем, а також керував тітушками, які атакували барикади майданівців на вулиці Лютеранській. 


Нещодавно оприлюднене розслідуваня програми «Схеми» виявило, що Андрій Єрмак має спільний бізнес із представниками кавказької діаспори в Москві, які пов’язані з російським керівництвом та персонально Путіним. В офіційному реєстрі юросіб України Андрій Єрмак та росіянин Рахамім Емануілов є співвласниками двох українських фірм: ЗАТ «Інтерпромфінанс Україна» та ТОВ «М.Є.П.». Емануілов входить до впливової московської громади «гірських євреїв» Кавказу. Її вплив пояснюють тим, що членом цієї громади є однокурсник Путіна Ільгам Рагімов. Сам Єрмак прокоментував це так, мовляв, ідеться про друзів його батька. Однак, не виключено, що й про контакти, якими він завдячує тісній співпраці з Тедеєвим та іншими представниками осетинської та кавказької діаспори в Києві. Ключову роль у ній після старшого брата Бориса відіграє Рустам (Руслан) Савлохов, який до кінця 2018-го обіймав посаду головного тренера української збірної з вільної боротьби й у минулому був акціонером Інтерпромбанку. У цьому контексті варто також згадати, що Руслан Савлохов не приховує своєї публічної підтримки Володимира Зеленського. 


Цікаво, що інше розслідування програми «Схеми» спільно з The Insider привернуло увагу до того, що однією з ключових фігур, із допомогою кого Єрмак намагався вийти на домовленості Зеленського з оточенням Трампа під час візиту до США, став такий собі власник американської компанії Trans Commodities Сем (Семен) Кислін. Він виходець із Одеси, якого ФБР вважає тісно пов’язаним із українською та російською організованою злочинністю, зокрема з нині покійним кримінальним авторитетом Япончиком та братами Чорними з так званої Ізмайлівської московської ОЗГ. 

 

Якщо припустити, що зовнішня політика Зеленського віддана в руки подібних людей із сподіванням на їхні неформальні зв’язки як у російському, так і в американському та західному істеблішменті загалом, то навряд чи це може обіцяти щось добре для долі України. Адже інтереси залучених у ці ланцюги людей зазвичай далекі від інтересів України, її безпеки, територіальної цілісності чи навіть суверенітету. Наприклад, у ЗМІ можна знайти інформацію про нібито спільні справи Савлохова з керівником батальйону «деенерівських» терористів «Восток» Олександром Ходаковським, із яким він спільно організовував торгівлю зброєю для Придністров’я та Вірменії. А також про його інтереси в контрабанді товарів через лінію зіткнення на Донбасі.


Хто такий Данілов?


Ще однією темною конячкою, призначеною на ключову позицію в державі — посаду секретаря Ради нацбезпеки та оборони замість звільненого Олександра Данилюка, став виходець із Луганщини Олексій Данілов. Схоже, він також завдячує своїм призначенням (і відповідно представлятиме їхні інтереси у вищих ешелонах влади України) призабутим у публічній політиці, але не знівельованим у реальному впливі на українську економіку й політику персоналіям. Данілов відомий як колишній мер Луганська в середині 1990-х та представник Ющенка під час виборчої кампанії 2004 року, а потім і голова Луганської ОДА у 2005-му. Однак очевидно, що він аж ніяк не людина Ющенка. 

 

Читайте також: Портрет «слуги»


За наявною в ЗМІ інформацією, свого часу його привів у штаб Ющенка Михайло Бродський, який і був тією зв’язковою ланкою, яка забезпечила просування Олексія Данілова в команді Ющенка й Тимошенко (спочатку на посаді керівника Луганської ОДА, а потім нардепа від «Батьківщини») у 2004–2007 роках. Тому Данілов не прижився в «Батьківщині» після того, як із нею зі скандалом порвав наприкінці 2006-го сам Бродський: після розпуску ВР 2007 року нинішній секретар РНБО більше не фігурував серед депутатів від цієї політсили й не обіймав високих посад у ній. 


Проте й Михайло Бродський навряд чи може вважатися кінцевим бенефіціаром призначення Данілова в РНБО. Відомо, що Бродський має давню історію відносин із головним спонсором Зеленського Ігорем Коломойським. Крім того, останнім часом у ЗМІ чимало повідомлень про спільний бізнес Михайла Бродського та Нестора Шуфрича (які разом займаються управлінням Київським річковим вокзалом та забудовою Рибальського острова у столиці). Те, що Шуфрич — це Медведчук і Путін, пояснювати зайве. Давні зв’язки у Бродського та Медведчука й із братами Суркісами, які володіють чималими активами в різних сферах, зокрема в енергетиці. У зв’язку з цим важливо пригадати, що Олексій Данілов у 1990-х був не лише мером Луганська, а й членом СДПУ(о), ключові ролі в якій відігравали саме Медведчук та Суркіси. 


Однак якщо копнути глибше, то в доступних у мережі джерелах можна знайти інформацію про співпрацю Михайла Бродського та братів Суркісів принаймні в «непрості 90-ті» з таким собі Володимиром Киселем. Офіційно відомий як бізнесмен та голова Федерації греко-римської боротьби в Україні (ще з часів СРСР він був знаним спортсменом і тренером), у присвячених кримінальному світу журналістських розслідуваннях давно минулих років із посиланням на джерела в правоохоронних органах тих часів він називається також київським кримінальним авторитетом Киселем. У цих джерелах із ним пов’язується одна з найбільших київських організованих злочинних груп, яка так і називалася — ОЗГ Киселя. 

 

Володимир Кисіль загинув у ДТП на Вінничині у 2009‑му. Його спадкоємцем як у бізнесі, так і на посаді голови Федерації греко-римської боротьби став син Вадим 1972 року народження. За даними згаданих публікацій, він активно допомагав батькові в справах уже з початку 1990‑х. Які сьогодні стосунки між Бродським, Киселем-молодшим та братами Суркісами — питання, що виходить за межі цієї статті. Однак цікаво, що Данілов у команді Зеленського не єдиний представник цих кіл. Ще одна людина, протегована, найімовірніше, Вадимом Киселем, принаймні як головою Федерації греко-римської боротьби, — перший в історії України народний депутат-мулат, чемпіон греко-римської боротьби Жан Беленюк. Зокрема, на «Обоз TV» Бродського можна знайти відео за березень 2018 року про результати ХХІІ Київського міжнародного турніру з греко-римської боротьби, де в студії Жан Беленюк супроводжував Вадима Киселя. 

 

Що будують?


Про суперечності між різними представниками оточення Зеленського почали говорити вже з перших місяців літа. Тоді з’явилася інформація про конфлікт між призначеним новим президентом куратором СБУ Іваном Бакановим та головою Офісу президента Андрієм Богданом. А нещодавно публічно вибухнув конфлікт між останнім та вже колишнім секретарем РНБО Олександром Данилюком. 

 

Проте наразі немає ознак того, що в такий спосіб різні представники команди Зеленського урівноважують систему нової влади чи забезпечують взаємоконтроль, як це часто буває в країнах зі сталими інституціями та демократичним механізмом взаємного стримування й балансу різних органів влади. В українських умовах ситуація більше скидається на феодальні часи з наданням різним людям у «кормління» окремих сфер або ж на розподіл сфер впливу в кримінальному світі. Кожен «менеджер» прагне замкнути якомога більше процесів на собі. Однак це не означає вибудовування якоїсь стрункої системи під владу Зеленського, а для державних потреб і поготів. 

 

Читайте також: Приборкання недоторканного

 

Ідеться тільки про максимізацію впливу відповідних людей у межах владного конгломерату, щоб якнайповніше капіталізувати можливості, які це дає, у власних інтересах. Із цих міркувань вертикаль Зеленського дедалі більше нагадує добу Януковича. Із тією лишень різницею, що тоді основні ресурси концентрувалися переважно в «сім’ї», а за Зеленського поки що все дещо «децентралізованіше». Це, втім, аж ніяк не применшує загроз від того, що країну найближчими роками розтягуватимуть кілька різноспрямованих груп впливу, які не мають жодного стратегічного бачення того, якою має бути Україна за 5, 10, 20 років. 

 

Попри публічні обіцянки якісних змін у кадровій політиці, за фактом у часи Зеленського в ній тільки ще більше розквітнув фаворитизм і залежність від олігархів. Принаймні кістяк становлять люди, які не мають жодного державницького підходу, орієнтуються на персональні вимоги та електоральні реакції виборця. Тісно переплетені бізнес-інтересами з Росією, вони не мають уявлень про національну ідентичність та ключові для розвитку й збереження держави питання. А головним пріоритетом бачать повернення до безперешкодного ведення бізнесу з Росією. 

 

Як відверто висловився в скандально відомому інтерв’ю цього літа співвласник і керівник «Кварталу-95» Борис Шефір: «Ми сподіваємося, що через два роки російський ринок для нас відкриється... Якби нам всередині України дозволили виробляти російською, ми могли б торгувати з Росією цією продукцією». Хоч на офіційному рівні в Зеленського тоді відмежувалися від його заяв, наголосивши, що він не займає жодних офіційних посад у владі, але їхня політика підтверджує: Шефір тоді передав справжні настрої та наміри, хоч і «сказав зайвого». 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.