Політика

  ▪   Станіслав Козлюк

Різний фокус

Тиждень поспілкувався з новообраними народними депутатами й поставив представникам фракцій два запитання. 1. Якою є опозиція в нинішньому парламенті? 2. Які є засоби впливу опозиції на монобільшість?
Матеріал друкованого видання
№ 36 (616)
від 5 вересня

Микола Княжицький, фракція «Європейської солідарності»

1. Одна справа — говорити про вектор розвитку на Європейський Союз, інша — демонструвати це. Це проявляється в повазі до законів і демократії як такої. До того ж у нас скоро будуть переговори з Росією. 

І ми вирішуватимемо долю окупованих територій. Питання: якою ціною ця доля буде вирішена? Треба розуміти, що є ризик знову потрапити під вплив Російської Федерації. Так само як існує можливість уникнути його. Як на мене, справа опозиції — не допустити відходу від європейського вибору. Хоча опозиція буває різною. Але в кожному парламенті є партії влади і є партії опозиції. І мета останніх — прийти до влади. Це нормально. І кожен, хто не у владі, є опозицією. «Європейська солідарність» не у владі, інші фракції теж. Тому відповідно до міжнародних норм політології вони є опозицією.


2. Щодо засобів впливу на монобільшість, то вони існують не лише в парламенті. Ти можеш виступати під час засідань у комітетах, звертатися до людей, давати інтерв’ю, писати статті. Бо опозиція — це широка політична діяльність. Якщо ж говорити про блокування трибуни й доступ до неї, то в нас у цьому парламенті недемократична розсадка. 


У парламентах світу всі фракції мають рівний доступ до трибуни. А в нас продемонстрували диктатуру більшості. Бо коли була погоджувальна рада, на якій розглядали це питання, рішення ухвалювали більшістю, яка була в «Слуги народу».

 

Читайте також: «Слуга» проти регламенту. Як депутати недоторканність скасовували

 

Богдан Яременко, фракція «Слуги народу»

1. Опозиція — це ті, хто не належить до влади. Це правовий і політичний статус, який партії використовують для своїх цілей. З урахуванням того, що вони вважають для себе політично вигідним. І цей статус дає можливість критикувати владу й заробляти політичні бали. Поки існує багатопартійна система, буде і влада, і опозиція. Опозиціонери — це ті, хто дихає владі в спину, змушує її більше думати над суттю того, що відбувається. І я собі не уявляю політичну систему без опозиції. У ній є і технічна, і політична потреба.
 

2. У мене є певні сподівання щодо «Голосу». Це нова партія, як і «Слуга народу», якій треба себе зарекомендувати. І в мене є сподівання, що вона працюватиме на результат. Що ж до інших представників опозиції, то в мене радше розчарування. Не в останню чергу через те, що нам надто багато відомо про їхні історії. Тому особливих очікувань стосовно них я не маю. Так, певний час вони бавитимуться у гру «Хто краще знає Регламент». Але й нові депутати його скоро підучать. Хоча хочеться сподіватися, що, як справжня опозиція, вони нас критикуватимуть конструктивно, боротимуться за владу й спонукатимуть нас бути кращими і якіснішими. 

 

Ярослав Юрчишин, фракція «Голосу»

1. Щоб опозиція була опозицією, для початку потрібен профільний закон, який надавав би опозиціонерам певні гарантії. Наприклад, головування в контролюючих комітетах (приміром, регламентному. — Ред.), представництво в президії. За часів Вік­тора Януковича всі ці гарантії знищили змінами до Регламенту. За Петра Порошенка, на жаль, ситуація не дуже поліпшилася. І нині в нас закону про опозицію немає. Але якщо Офіс президента й надалі розглядатиме парламент як додаток до Офісу президента, як шалений принтер рішень, які формуються поза парламентом, то швидко з’явиться опозиція, яка відстоюватиме парламентські процедури. Можливо, хтось оголосить про перехід в опозицію публічно, а хтось просто відповідно діятиме. Не підтримуватиме рішення влади. Голосуватиме залежно від програми своєї партії. Так чи так, опозиція потрібна. Адже потрібен баланс. Зокрема, всередині парламенту. І за умови сильної опозиції Верховна Рада може бути балансиром для інших гілок влади.
 

2. Як на мене, ключова точка — комітети. Опозиція чи партії меншості можуть якістю своїх пропозицій переконувати представників влади ухвалювати продумані рішення. Дотримуватися потрібних процедур. Однак якщо монополія нинішньої влади виллється в перетягування повноважень президентом, якщо ситуація зміниться в бік створення президентської республіки, то опозиції треба буде працювати з експертним середовищем, з вулицею. Розширювати коло акторів, які можуть впливати на ухвалення рішень монобільшістю.

 

Читайте також: Без гальм і правил. Як стартувала нова Рада

 

Сергій Соболєв, фракція «Батьківщини»

1.Відповідь щодо потрібності опозиції дала Конституція. Сьогодні, на жаль, у нас не відновлені статті Регламенту. Не лише про опозицію, а й про парламентську більшість. 


У нас немає пояснення, як ця більшість розпускається. Власне, тому і виникали пи­­­тання щодо незаконного розпуску попе­редньої Ради. Тож треба відновлювати розділ Регламенту щодо порядку роботи коаліції та опозиції. І тоді не буде питань. Звісно, якщо народ дав довіру одній фракції, яка сформувала більшість, то це і є коаліція. Хоча нас зараз цікавить коаліційна угода. Щоб ми розуміли, куди рухається країна. Щодо опозиції, то вона різна. У цьому парламенті є опозиція, яка вважає, що нашою Батьківщиною є СРСР і Російська Федерація. Є опозиція, яка вважає, що пришвидшений рух до Євросоюзу можна робити за монобільшості в Раді. Є опозиція, яка вважає, що вони все робили правильно, коли були владою, а зараз більшість робить неправильні речі. Тому опозиція різна. 
 

2.Для опозиціонерів головне не дозволити скасувати норми Регламенту, які дають можливість меншості вносити законопроекти, формувати порядок денний, подавати поправки до законопроектів. Щоб у боротьбі влади із законодавчим спамом не заблокували можливість опозиціонерам подавати ці поправки. Ми зараз активно придивляємося до змін до Регламенту. І ми не бачимо пунктів про відновлення статей щодо опозиції. Водночас бачимо можливість згортання ключових демократичних речей. І ми боротимемося проти цього.

 

Альона Шкрум, фракція «Батьківщини»

1. Опозиція завжди потрібна. Не тому, що має бути хтось, хто завжди проти. Необхідно, щоб право голосу і право представлення в парламенті мали всі, кого підтримали громадяни. Скажімо, я можу не любити «Опозиційну платформу — За життя». Але за них голосували українці. Вони мають право голосу. Можливо, я з ними не погоджуюся. Але з цими людьми треба спілкуватися. Так, зараз у Раді є монобільшість. І коаліція в класичному розумінні їй не потрібна. Водночас моя партія не в опозиції. Бо ми не можемо дозволити собі бути в опозиції до України та президента. Так, ми не входимо до коаліції, бо її немає. Але ми підтримуватимемо правильні, державницькі рішення. І водночас виступатимемо проти речей, щодо яких розходяться погляди та які не підніматимуть українську економіку. 
 

2. Щодо впливу на більшість, то блокування трибуни не надто дієве. Я навіть брала в цьому участь, коли в минулій Раді голосували з порушенням Регламенту за мінські угоди. Але коли більшість складається з однієї фракції, то блокування трибуни — це протест людей. Це останній крок перед вириванням мікрофонів і киданням димових шашок, як робив Андрій Парубій у парламенті часів Віктора Януковича. Проте то недовготривала стратегія. Має бути закон про опозицію. І ми працюємо над цим. Закликаємо президента і більшість над цим працювати. Бо об’єктивно без більшості ми такий проект закону не ухвалимо. «Слуга народу» запевняє, що вони готові до такого голосування. Для впливу на монобільшість у нас є п’ять інструментів: година запитань до уряду, депутатські запити та звернення, внутрішній контроль у Комітеті з питань Регламенту, який мали віддати будь-якій з опозиційних фракцій, але не віддали, і законопроекти, поправки, виступи в комітетах та робочих групах.

 

Читайте також: За партійними лаштунками

 

Денис Монастирський, фракція «Слуги народу»

1. Звісно, що опозиція завжди потрібна. Оскільки без неї будь-який суб’єкт,система закривається. А далі починається виродження. І запобігти цьому може лише опозиція. Вона дає можливість чути альтернативну думку. Зокрема, щодо законопроектів. Так, ми всі розуміємо, що не завжди опозиція може домогтися прийняття своїх законодавчих ініціатив, які вони запланували собі на порядок денний. Однак я працюю з парламентом із 2002 року, й альтернативні проекти законів завжди дають змогу проаналізувати інші погляди й урахувати їх під час роботи зі своїми документами. Звісно ж краще, коли ти дивишся не лише на свій варіант закону, а й на інші. Тому, повторюся, опозиція потрібна. Але вона має бути конструктивною. 

 

2. Я не маю рожевих окулярів. І не сподіваюся, що опозиція буде надто ефективною. Але в законопроектах я готовий ураховувати конструктивні позиції. І очікую такої самої конструктивної критики.

 

Вікторія Сюмар, фракція «Європейської солідарності»

1. Як на мене, зараз парламент поділився за критерієм професійності та непрофесійності. Нівелювання ролі Регламенту — це лише перший крок. У нас є більшість, яка переконана, що переважає інших, що вона отримала всі потрібні інструменти у свої руки. Звісно, що це мине. Але питання, що за цей час устигнуть зробити. Бо наразі в нас просувають законопроекти, які мають на меті посилення президента. 

 

2. Опозиція може інформувати людей. Будьмо об’єктивними: наразі в нас немає достатньої кількості депутатів, щоб якось відчутно впливати на дії монобільшості. Але так вирішив народ України. І це треба поважати. Як на мене, зараз головне, щоб ситуація не розвивалася, як із Віктором Януковичем напередодні Майдану.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.