Політика

  ▪   Станіслав Козлюк

Окупаційна дійсність

фото: reuters
П’ять років тому Росія прийшла до Криму. Нібито для захисту населення півострова та «соотєчєствєнніков» від страшної фашистської хунти, що засіла в Києві після втечі Віктора Януковича. Тоді за підтримки місцевих проросійських сил, завезених «казаков» і «зелених чоловічків» РФ блокувала українські військові частини, захоплювала українські кораблі й врешті взяла під контроль парламент півострова.
Матеріал друкованого видання
№ 12 (592)
від 21 березня

Фактично організувала під дулами автоматів так званий референдум, на якому начебто більшість населення висловилася на підтримку анексії. 

 

Хоча міжнародна спільнота «голосування» за приєднання півострова до Росії не визнавала й не визнає, прості громадяни РФ окупацію сприйняли схвально. Навіть російські ліберали, яких частина українців любить ставити в приклад як «хороших старших братів», заговорили про те, що «Крим не бутерброд» і повертати його не будуть. Тим часом окупаційна влада робила все можливе, щоб придушити інакодумців. Почалися викрадення проукраїнських активістів. Частина з них потім знайшлася в тюрмах з обвинуваченнями в тероризмі. Частину досі вважають зниклими безвісти. За час окупації з півострова виїхали десятки тисяч громадян. Серед них кримські татари, яких окупанти спочатку намагалися підкупити, а згодом стали переслідувати. До всього Росія організувала примусову роздачу своїх паспортів і свого громадянства тим, хто планував лишатися й працювати на території півострова.  

 

Читайте також: Стало відомо, скільки проваджень щодо окупації Криму розслідує прокуратура


Тут варто нагадати, що за час агресії проти України на російських територіях та в Криму опинилося більш як 70 політичних в’язнів — українських громадян, засуджених РФ за політичними мотивами. З них більш як половина — кримчани. Одним із найвідоміших є режисер Олег Сенцов. Його, нагадаємо, Росія звинувачує в організації терористичної групи та підготовці терактів на окупованому півострові. Щоправда, свою «терористичну групу» Сенцов уперше побачив уже під час «суду». Про це саме казали й інші її «учасники». Приміром, Геннадій Афанасьєв, який зізнався, що росіяни вибивали з нього «свідчення» під час тортур. Але це не завадило «суддям» призначити Сенцову 20 років колонії суворого режиму. Режисер нагадав про себе торік, коли під час чемпіонату світу з футболу оголосив голодування. Вимога була одна: звільнити всіх бранців Кремля. З’являлася інформація, що тривають перемовини Путіна з міжнародною спільнотою. Ходили чутки, що Сенцова от-от мають повернути на Батьківщину. Проте не сталося. Голодування українського в’язня тривало 145 днів. І хоча цей вчинок привернув до проблеми увагу міжнародної спільноти, Кремль це не зупиняє від подальших переслідувань, скажімо, тих самих кримських татар, які активно виступають проти російської влади на півострові.

 

Не надто поблажливо окупанти ставляться й до колаборантів. Наприклад, торік у Москві затримали заступника голови «уряду» Криму Віталія Нахлупіна. Нібито за одержання хабара. Журналісти називали його «гаманцем» самопроголошеного голови Криму Сергія Аксьонова. Перед тим за обвинуваченнями в земельних махінаціях затримали друга Аксьонова екс-голову адміністрації Ялти Андрія Ростенка. А до того засудили нібито за одержання хабара Олега Казуріна, який в окупантів займався федеральними цільовими програмами. З нещодавніх арештів — одіоз­ний Юрій Мєшков, який ще на початку 1990-х розхитував ситуацію на півострові й навіть устиг побути президентом АРК. Активно підтримував анексію півострова. Щоправда, за місяць до затримання Мєшков взявся критикувати кримську владу. А недав­но суд Сімферополя арештував його на дві доби за «опір представникам поліції». 

 

Читайте також: Олег Шамшур: На момент окупації Криму в попередньому переліку для долучення до світової спадщини перебували вісім об’єктів


Попри негативний шлейф, який тягнеться за Путіним від моменту окупації, саме захоплення Криму створило йому образ «собіратєля зємєль» та «відновлювача історичної справедливості». Та й усіма своїми діями очільник РФ намагається показати, що відмовлятися від окупації не планує. Як відомо, попри економічні проблеми, санкції та міжнародний тиск Росія намагається інвестувати гроші в захоплений півострів й вирішувати різні проблеми: і сполучення з материком, і проблеми з електрикою та водою. Скажімо, торік росіяни з помпою відкрили міст через Керченську протоку. Цього року показово запустили додаткові енергоблоки кількох теплоелектростанцій. Очікувано, що все відбувається за участю господаря Кремля Путіна. Останній не втомлюється розповідати про те, що «український та російських народи не сварилися». У всьому, на думку російського президента, винна київська влада, а не окупація Криму чи розв’язана й підтримувана РФ війна на Донбасі. 

 


Що ж до України, то, здається, влада досі не до кінця уявляє, як повертати півострів і його людей. Здавалося б, благодатна для політичного піару тема, але кандидати в президенти не надто її порушують. А якщо згадують, то обходяться лише загальними фразами. Скажімо, поки що найбільше про Крим говорить нинішній президент Петро Порошенко. Він заявляє, що повертатиме його політико-дипломатичним способом. Однак деталей не уточнює. Можна припустити, що частково в цьому може допомогти кримськотатарська автономія півострова, про яку говорять уже впродовж кількох років, однак до реальних дій поки що не доходить. Опонентка Порошенка на виборах Юлія Тимошенко обіцяє задіяти Будапештський меморандум, який свого часу Україна підписала в обмін на відмову від ядерної зброї. Щоправда, яким чином вона планує змусити працювати документ через п’ять років після окупації частини країни, пояснити не може. У програмах трьох топових кандидатів у президенти Крим не згаданий узагалі. Мова про Юрія Бойка, Олега Ляшка та Володимира Зеленського. Скидається на те, що вони не надто воліють говорити на незручну тему.

 

Читайте також: Огляд InformNapalm: доля “вишок Бойка”, нові докази проти підрозділів ЧФ РФ і справжнє ім’я спільника Бабая


Тим часом Росія окрім інвестицій і намагань розвивати інфраструктуру перекидає на півострів власні війська. І реалізовує ідею «непотоплюваного авіаносця». Так, за даними досліджень відкритих джерел українських волонтерів з руху InformNapalm, вітчизняне МЗС торік презентувало в ООН доволі цікаві цифри. Скажімо, після окупації кількість «зелених чоловічків» у Криму зросла до 32 тис., військових літаків — до 122, кораблів — до 71. А не так давно голова Комітету Державної думи РФ із оборони Владімір Шаманов похвалився, що на півострів перекинули надзвукові бомбардувальники Ту-22М3, здатні вражати цілі на відстані до 2,2 тис. км від аеродромів базування, а також оперативно-тактичні ракетні комплекси «Искандер-М». Щоправда, згодом він цю інформацію спростовував. А за даними уповноваженого президента у справах кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, на територію Криму Росія переселила близько 1 млн своїх громадян. Тож українцям треба готуватися до того, що процес повернення півострова затягнеться на роки, а то й на десятки років, а питання «Чий Крим?» ще довго буде актуальним. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.