Політика

  ▪   Ганна Чабарай

Донбас уже не моноліт

Скоро мине п’ять років, як російська агресія розколола український Донбас на дві частини лінією фронту. Проте, як свідчить соціологія, там проходить ще одна межа — у свідомості людей. Щодо певних питань життя країни громадська думка мешканців Донбасу розділилася майже навпіл.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (590)
від 7 березня

Свіже дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» про стан громадської думки напередодні президентських виборів проводилося в грудні по всій Україні, а перед цим у листопаді на підконтрольній території Донецької та Луганської областей. Воно показало: якщо загалом по країні понад 71% опитаних вважає, що нині триває війна з Росією, то на Донбасі таких лише 39%, а ще 40% переконані, що війни немає. Так само понад 48% вважають Росію стороною конфлікту на Сході України та майже 27% думають, що вона не причетна. Хоч ці люди й живуть у безпосередній близькості до зони бойових дій. 


Також у мешканців Донбасу неоднозначне ставлення до ідеї введення миротворчих сил на територію ОРДіЛО: 30% підтримують такий крок і 47% проти, решта не визначилася. Немає одностайності й у питанні створення тимчасової міжнародної адміністрації ООН на окупованих територіях: 21% за, 50% проти й, знову ж таки, велика частка невизначених.


Підкреслимо, що ці цифри відображають настрої мешканців лише підконтрольних територій. В окупованих населених пунктах також проводять опитування в телефонному режимі. Проте, як зазначила директорка «Демініціатив» Ірина Бекешкіна, вони можуть не показувати реальної ситуації, адже люди, які мають певні небезпечні для себе переконання, просто відмовляються брати в цьому участь. Щоб з’ясувати тенденції в настроях мешканців окупованих територій, «Дем­ініціативи» провели фокус-групи з жителями підконтрольного Донбасу, які спілкуються зі своїми друзями та родичами по той бік лінії фронту. Проте фахівці майже нічого не дізналися: респонденти розповіли, що намагаються уникати гострих запитань у спілкуванні з такими знайомими. «Це означає, що по різні боки лінії розмежування в людей відмінні погляди на певні проблеми. Те саме відбувається в багатьох, хто підтримує стосунки з родичами в Росії», — зазначила соціолог. Отже, громадська думка мешканців окупованого Донбасу ще більше відірвана від решти регіону, що й не дивно, зважаючи на інформаційне середовище, яке створили окупанти.

 

Читайте також: Поліфонія Донбасу


Важливим інструментом пропаганди, спрямованої на дестабілізацію України під час війни, була стигматизація мешканців Донбасу, мовляв, «там усі сепаратисти». Ця теза мала б формувати в решти українців упереджене ставлення до регіону й дестабілізувати сам Донбас, натякаючи місцевим патріотам, що сусід чи знайомий може виявитися прихильником відокремлення. Утім, наголошує Бекешкіна, хоч на Донбасі сепаратистські настрої й були найсильнішими, вони ніколи не переважали. У квітні 2014-го Київський міжнародний інститут соціології на замовлення «Дзеркала тижня» провів опитування у восьми східних та південних областях. Воно показало, що найбільше прихильників приєднання своєї області до Росії на Луганщині та Донеччині — відповідно 30% та 27,5%. Проте більшість — по 52% — була все ж таки проти. У решті областей відсоток охочих відокремитися був нижчий у два й більше разів. Водночас, за словами Бекешкіної, цю тезу підтримували переважно люди старшого віку, які пам’ятали Радянський Союз. 


«Тому заяви про громадянський конфлікт і національне самовизначення Донбасу не відповідають дійсності. У 2015 році, під час бойових дій, цей показник навіть зріс до 35%. Потім він поступово спадав, і сьогодні частка тих, хто хоче, щоб «ДНР-ЛНР» стали незалежними державами, становить 1,7%, а тих, хто підтримує ідею, щоб вони ввійшли до складу РФ, 1,6%. У всіх наших останніх опитуваннях кількість прихильників відділення ОРДіЛО від України не більш як 5%», — каже соціолог.


За її словами, Донбас сьогодні справді розділений у громадській думці. Проте це позитивна тенденція, адже до війни він був радше монолітом, і не на користь України. «Раніше на Донбасі 80% голосувало за Партію регіонів. Нині там лідирує Бойко, але високі відсотки також у Тимошенко та Зеленського, мають своїх виборців і Ляшко та Порошенко. У місцевих радах така сама ситуація. Колись там був повний моноліт у ставленні до НАТО. В опитуванні 2013-го Альянс підтримувало 0,3% і 94% були проти. Сьогодні це теж найбільше налаштована проти НАТО місцевість, але вже з показниками 19% за та 50% проти. Очевидно, що зміни відбуваються й що робота над регіоном може бути ефективною», — повідомляє Бекешкіна. Вона зазначає, що еволюція громадської думки в підконтрольних Україні територіях дуже показова. Це означає, що після звільнення окупованих територій і припинення там масованого впливу російської пропаганди зміни теж можливі. Роботу над геополітичною та ментальною інтеграцією Донбасу з Україною слід починати знизу — з економіки. Про це кажуть експерти та свідчать опитування.

 

Читайте також: Яким ви бачите Донбас через п’ять років?

 

Серед мешканців Донбасу найбільшу підтримку в згаданому дослідженні дістала відбудова нормального життя на підконтрольних територіях як шлях до миру (48%). За словами Бекешкіної, у фокус-групах люди насамперед бідкаються, що бракує роботи, закриті підприємства й припинилася та перестала давати прибуток торгівля з Росією. «Якщо економіка працюватиме ефективно, люди будуть забезпечені, розповідатимуть про це своїм родичам на окупованих територіях, де з роботою складно», — пояснює соціолог.

 

Такої самої думки координатор руху «Сильні громади» Валентин Краснопьоров. За його словами, на Донбасі є проблема з місцевою політикою. «Із окупованої частини найбільше людей приїздить на прифронтові території — до Торецька, Бахмута, Авдіївки. Ясно, що вони їдуть по певні соціальні послуги. Але більшість місцевих коштів спрямовується на міста, які й так у хорошому стані: Краматорськ, Маріуполь, меншою мірою Слов’янськ. А прифронтові поселення, які є певним обличчям країни, ігноруються», — розповів він. 


Ще одним напрямом роботи для об’єднання Донбасу має стати розвиток місцевих ЗМІ, вважає Бекешкіна. «Там дуже важко з місцевими новинами. Люди дивляться центральне телебачення, але не знають, що відбувається в сусідньому містечку. Західні донори могли б вкладати кошти в місцеві медіа, це не так дорого. Біля місцевої влади можна поставити стенд із номерами телефонів, де буде написано, на що люди мають право, куди можуть звернутися. Це майже нічого не коштує», — зауважує вона.


На Донбасі стане більше прихильників України та євроінтеграції, якщо вони бачитимуть свою та інші країни на власні очі. Такої думки і Бекешкіна, і політичний аналітик «Демініціатив» Марія Золкіна. «Я родом зі Станиці Луганської, і якщо до війни щонайбільше кілька десятків дітей кудись виїздило в межах України за державними програмами, то після початку війни такий туризм став своєрідним виходом із ситуації. Щороку до тисячі дітей їздять коштом держави, волонтерів і меценатів. Це справді вихід, бо вони повертаються додому з відмінним сприйняттям реалій в іншій частині України й переконують своїх батьків чи вчителів із протилежними поглядами», — каже Золкіна.

 


Такі рецепти повернення Донбасу висловлюються не вперше. І хоч проблема цього регіону входить у топ питань, які хвилюють українців, кандидати в президенти не поспішають брати її на озброєння. Хоча значна частина мешканців регіону — 26% — сподівається, що конфлікт вирішить саме їхній кандидат. Фахівці громадянської мережі ОПОРА проаналізували активність претендентів і з’ясували, що питання Донбасу не є актуальним для найрейтинговіших. Ці політики декларують у загальних рисах, що збройний конфлікт треба вирішити, а Донбас повернути, але не пропонують нічого конкретного. Аналітик ОПОРИ Олександр Клюжев зазначає, що тема відбудови Донбасу могла б стати дуже перспективною для будь-кого з кандидатів, адже має велику підтримку в населення. Хоч це не означає, що на окупованій частині Донбасу припиниться пропаганда чи зникнуть умови для продовження конфлікту — для цього потрібен ефективний міжнародний важіль впливу на Росію. «Торік ми остерігалися, що кандидати маніпулюватимуть питанням Донбасу й це роз’єднуватиме Україну. Але нині бачимо: більшості рейтингових кандидатів простіше мовчати про нагальні потреби регіону», — погоджується Золкіна.


Хоча без маніпуляцій також не обійшлося. На загальноукраїнських виборах українці мають право змінити місце голосування без зміни виборчої адреси, яка збігається з місцем реєстрації (див. Тиждень, «Невидимий електорат» № 38/2018). Особливо така можливість актуальна для переселенців, чия виборча адреса на окупованих територіях. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що з початком виборчого процесу в шість разів зросла кількість людей, які перетинають лінію розмежування та реєструються для голосування в інших містах. Він натякає, що це «схема, яку нам нав’язує наш іноземний ворог». Активісти й правозахисники обурилися такими заявами міністра, адже вони проводять інформаційну кампанію, щоб якомога більше переселенців скористалося своїм правом голосу. Станом на середину лютого майже 23 тис. виборців змінили місце голосування на майбутніх виборах, 68% із них переселенці.

 

Читайте також: Миротворці: чекати, але не надіятися

 

За офіційними даними Міністерства з питань окупованих територій, у грудні 2018-го лінію розмежування на Донбасі перетнули трохи більше ніж 1 млн осіб. У січні, із початком виборчого процесу, навіть менше — 970 тис. осіб. Тож жодного напливу людей не відбувалося. «Міністрові варто пам’ятати, що його завдання — боротися зі злочинцями, а не з виборцями. Тому організації, які опікуються питаннями захисту виборчих прав і прав переселенців, обурені черговим перекладанням відповідальності на жителів Сходу та Криму за неспроможність правоохоронних органів боротися з можливими фальсифікаціями», — прокоментувала керівниця благодійного фонду «Восток SOS» Олександра Дворецька.


Клюжев також каже, що немає жодних підстав заявляти про підготовку фальсифікацій за участю мешканців окупованих територій. «Нам важливо не допустити ні дій, ні заяв на підтримку російської пропаганди, ні спроб дискредитувати громадян із непідконтрольних територій і переселенців як виборців», — каже він. На його думку, важливо, щоб на підконтрольному Донбасі голосування відбулося законно й без адміністративного тиску місцевої влади, бо ціною буде не перемога певного кандидата, а зневіра громадян у європейському виборі України.