Політика

  ▪   Роман Малко

Режим непевності

фото: укрінформ
Наступні півроку життя українського парламенту, як і варто було сподіватися, минуть під соусом виборів. Нічого нового.
Матеріал друкованого видання
№ 6 (586)
від 7 лютого

 Заплив на довгу дистанцію, що стартував із початком десятої парламентської сесії, дуже чітко продемонстрував: очікувати якоїсь конструктивної роботи від депутатів абсолютно не варто. За інерцією вони ще якийсь час, звісно, і далі на словах утверджуватимуть стабільність економічного зростання, зміцнюватимуть обороноспроможність держави та закріплюватимуть її стратегічний курс, але про реальну роботу можна забути. 


Народні обранці вже всерйоз перемкнулися на режим піару та агітації. Ну а зважаючи на ту цікаву обставину, скільки серед них цього разу є кандидатів у президенти, не варто й сумніватися, що безповоротно.

 

Читайте також: Поле битви — Рада


Зазвичай відкриття сесії супроводжується чималим ажіотажем. Балкони ломляться від гостей і журналістів, сесійна зала наповнена натхненними обранцями, у кулуарах не проштовхнутися. Утім, не цього разу. Під час звучання гімну будівля найвищого законодавчого органу країни виявилася напівпорожньою. Ну а наступний розвиток подій безапеляційно підтвердив: на порядку денному нині виключно політичні питання. І так аж до закінчення скликання. Хоч як голова ВР Андрій Парубій намагався зі старту внести хоч трохи конструктиву, пригрозивши обранцям відключати мікрофон у разі спроб ведення відкритої агітації під час розгляду законопроектів, це допомогло як мертвому припарка. Провокація з блокуванням трибуни ляшківцями з вимогою знизити ціну на газ фактично паралізувала роботу парламенту. Навряд чи після президентських виборів ця істерія стихне й Рада запрацює продуктивніше. Радше загостриться. На депутатів тиснутиме не лише усвідомлення, що це їх остання повноцінна сесія, а отже, остання нагода показатися в усій красі (у вересні, коли знову зберуться на прощальний вальс, ніхто взагалі не працюватиме), а ще й гіпотетична зміна політичних обставин, пов’язана з обранням нового (старого?) президента.

Між українськими політиками, хай навіть пов’язаними якимись угодами на кшталт коаліційної, завжди бракувало довіри. Напередодні виборів цей дефіцит ще більше зростає: у кожному кроці ввижається підступ опонентів, що прагнуть обскакати на президентських та парламентських перегонах


Чи можна очікувати від депутатів бодай якогось позитиву в роботі, доводиться лише гадати. Теоретично в проект порядку денного внесено аж 2817 документів, які треба розглянути. Але на практиці в перший день роботи обранці навіть сам проект не спромоглися затвердити. Є, звісно, теми, від розгляду яких викрутитися не вийде. Наприклад, внесення змін до Конституції щодо руху України в напрямі членства в НАТО та Європейському Союзі, які ло­біює президент, або закон про українську мову. Хоч усі розуміють, що це передвиборча «фішка» Порошенка й вона буде сповна використана ним у виборчій агітації, підтримку в залі ці законопроекти, найімовірніше, здобудуть. По-перше, провалити їх напередодні свята демократії всім, крім тих, хто розраховує на голоси промосковського електорату, буде іміджево невигідно. По-друге, особливих балів президентові ці теми не додадуть. Для тих, хто не любить Порошенка, вступ до НАТО — не надто переконливий аргумент, а про те, як у першому читанні закон про мову мало не завалила президентська фракція, теж багато хто пам’ятає. Куди складніше буде згуртувати парламент довкола інших важливих питань, які на часі. Це ухвалення в другому читанні виборчого кодексу, скасування недоторканості та створення комітету, що мав би контролювати роботу спецслужб. Тут усе залежатиме від того, як підніметься градус напруженості в палаті й у лікарні загалом. Чи буде взагалі можливість про щось домовлятися, та й чи буде з ким. Між українськими політиками, хай навіть пов’язаними якимись угодами на кшталт коаліційної, завжди бракувало довіри. Напередодні виборів цей дефіцит ще більше зростає: у кожному кроці ввижається підступ опонентів, що прагнуть обскакати на президентських та парламентських перегонах. 

 

Читайте також: Вибори-2019: пишнота висування


Побутує думка, що про зміну виборчого законодавства можна й не мріяти, але не все однозначно. З одного боку, таке слизьке питання навряд чи хтось захоче врегульовувати в період виборів. Це небезпечно й навіть шкідливо. З другого — якщо на перспективу, із відстрочкою для обранців із наступної каденції, цілком навіть можливо. Чому б і ні. Проголосоване завжди можна скасувати. А ще одна тема для спекуляцій та хвальби зайвою не буде. Та сама історія з недоторканністю. Але тут ще більше піару, ніж користі, і тому перспективи ще сумнівніші. Трохи простіше може піти справа з блоками економічних законів і тих, що необхідні для виконання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Можливо, вдасться таки створити комітет із питань нагляду за спецслужбами й довершити декомунізацію, перейменувавши Дніпропетровську та Кіровоградську області. 


Коаліція, найімовірніше, втримається, але візит глави держави під купол тепер хтозна чи спрацює безпрограшним мобілізаційним аргументом. Депутати керуватимуться примітивнішою логікою, ніж зазвичай, у спокійні часи. На кшталт: не президентові, який іде з посади, казати, що нам приймати. Тож усе залежатиме лише від позиції конкретної фракції, а іноді й дрібних груп всередині та їхніх електоральних інтересів. Вважатимуть ці групки за потрібне підтримати певний законопроект — підтримають. А ні, то ні. Судячи з темпу, який задався першого ж дня, можливо все.

 

Читайте також: Президентські вибори: стартові позиції


Утім, досконало спрогнозувати, у який бік повернеться розгляд того чи іншого питання в парламенті, будьмо відверті, неможливо. На роботу депутатів у гарячий виборчий період, ще й підсилений війною з її гібридною багатоликістю, може вплинути що завгодно. Навіть судове рішення про відсторонення виконувача обов’язків міністра МОЗ, на тлі якого як ініціатори, так і всі охочі виявлять бажання назбирати собі дивідендів. У принципі для цього такі речі й влаштовуються. 
І Ляшко дуже добре все прорахував, вибираючи час для провокації, на замовлення спонсорів. Оминув він, щоправда, увагою лише один момент. Уся ця історія може дуже різко обернутися проти нього самого, ставши його персональним осиковим кілком на майбутніх виборах. Адже то вже відверта гра на розпалювання. У цьому й найбільша небезпека. Що чекати у фіналі й хто виявиться переможцем — невідомо. Навіть коли припустити, що йдеться про грандіозну багатоходівку й це лише один із багатьох епізодів, які збираються запустити, усе ж таки варто пам’ятати, що режисер у тому театрі не один. Є й інші. Змагання, яке між ними відбувається, не на життя, а на смерть. Ціна перемоги цього разу надто велика, і це без пафосу. А для того, щоб прорахувати всі можливі ризики, ще не створили такого надпотужного комп’ютера. Усе, на жаль, надто непередбачувано.