Політика

  ▪   Денис Казанський

Анатомія провокації. Куди ведуть сліди антиугорських акцій на Закарпатті

фото: УНІАН
Як Росія намагається розпалити війну на Закарпатті руками іноземних «гастролерів»
Матеріал друкованого видання
№ 3 (582)
від 17 січня

На початку 2018-го Закарпатська область стала чи не головним ньюзмейкером в українських медіа. Один за одним там відбувалися інциденти, які вказували на різке загострення відносин між українським населенням та угорською меншиною. У лютому минулого року невідомі двічі (4-го та 27-го числа) нападали на офіс Товариства угорської культури в Ужгороді, підпалювали його й залишали на стінах образливі написи нацистського характеру. А в ніч на 16 березня в місті Берегове було пошкоджено дев’ять машин із угорськими номерами, причому ця акція була явно приурочена до річниці проголошення Карпатської України, яка відзначалася 15 березня.


Зрозуміло, всі інциденти викликали відповідну реакцію угорського МЗС. Після підпалу офісу угорського культурного центру до МЗС викликали українського посла, а уряд Угорщини заявив про необхідність відкриття на Закарпатті місії ОБСЄ. Інцидент у Береговому тільки підкріпив таку риторику.


«Ця акція — відверта провокація проти закарпатських угорців, вона є частиною антиугорських випадів, що сталися протягом останніх тижнів», — заявили в Угорщині. Міністр закордонних справ Петер Сіярто поскаржився, що угорцям доводиться «жити на своїй батьківщині, Закарпатті, з відчуттям постійного страху. Інформаційну хвилю, звичайно ж, радо підхопили в Росії. Там за традицією поклали всю відповідальність на українських радикалів і націоналістів.

 

Читайте також: Die Welt: геополітичний прогноз на 2019, нова холодна війна між Росією та США


Винних у підпалі угорського культурного центру в Ужгороді встановили й затримали досить швидко. Ними несподівано виявилися громадяни Польщі, яких судять досі. І завдяки матеріалам суду сьогодні ми вже можемо зрозуміти, що сталося насправді. Як з’ясувалося, це була провокація, яку здійснили громадяни інших держав в інтересах РФ. Польський ресурс tvp.info, який пише про судовий процес, повідомляє, що за підпал злочинцям заплатили лише по 1000 злотих (близько 7000 грн). 


Виконавці виявилися активістами польських ультраправих партій «Фаланга» та «Зміна», відомих тим, що симпатизують Путіну та Росії. Лідера «Зміни» Матеуша Піскорського кілька років судять за співпрацю зі спецслужбами РФ. В офіційних матеріалах польської прокуратури прізвища підозрюваних у під­­палі не вказуються, але журналістам вони давно відомі, оскільки їх майже одразу назвав голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль. Напад на офіс здійснили 22-річний Адріан Марґлевський із Кракова та 25-річний Томаш Рафал Шимковяк із Бидгоща. Пізніше в ЗМІ з’явилося прізвище третього провокатора — це був 28-річний член ультраправої партії «Зміна» Міхал Прокопович.


Виконавці виявилися не надто розумними, тому затримати їх було нескладно. В Ужгороді вони жили в хостелі й під час поселення вказали свої справжні імена. А бензин для підпалу купили на місцевій заправці, де їх зафіксували камери відеоспостереження.

злочини, які росіяни та їхня агентура намагаються приписати українським націоналістам, на практиці доводиться скоювати іноземцям. «Кровожерливі бандерівці» виявилися не досить кровожерливими, тому цього разу їхню роль довелося грати полякам


«Ця провокація мала призвести до погіршення українсько-угорських відносин. Це зроблено в інтересах Росії, яка зацікавлена в дестабілізації свого західного сусіда, де вже точиться гібридна війна. А най­мання польських радикалів було вигідне їй, тому що в разі провалу виконавців можна було загострити відносини між поляками та українцями, які й без того не найкращі», — прокоментував ситуацію журналістам порталу tvp.info офіцер польського Агентства внутрішньої безпеки (ABW), який веде справу.


Але найцікавіше почалося далі. На суді перелякані зловмисники не стали мовчати й здали людину, яка заплатила їм за підпал. Організатором нападу на угорський культурний центр виявився скандальний німецький журналіст Мануель Оксенрайтер, відомий своїми симпатіями до РФ. Він підтримує також «ЛДНР» і часто виступає на російських телеканалах. А крім того, працює консультантом депутата німецького парламенту Маркуса Фронмайєра з ультраправої «Альтернативи для Німеччини», що, як і польські радикальні партії правого спрямування, займає відверто прокремлівську позицію.


«Усі дії були здійснені згідно з чіткими інструкціями Оксенрайтера. Моєї ініціативи в цьому не було. Основною метою ставилося не розпалити міжнаціональну ворожнечу, а скомпрометувати «українських бандерівців», — заявив на суді обвинувачений у підпалі поляк Міхал Прокопович.
Після цього всі сумніви в тому, що за провокацією на Закарпатті стоїть саме Російська Федерація, розвіялися остаточно. Якщо пригоди польських радикалів, які мають свої претензії до українців, ще можна було списати на самодіяльність, то присутність у справі німецьких політиків та журналістів, пов’язаних із РФ, однозначно вказує на російський слід.

 

Берлін — Донецьк — Закарпаття. Організатором нападів на угорські культурні установи в Україні виявився помічник німецького ультраправого депутата


Нескладно здогадатися, у чиїх інтересах діяв Оксенрайтер, коли замовляв підпал офісу угорського культурного центру в Ужгороді. Сам німець особливо й не ховається. Він регулярно буває в Донецьку та Луганську, підтримує бойовиків «ЛДНР» та російську окупацію Криму, виступає на пропагандистських ресурсах антиукраїнського спрямування. Якщо набрати в пошуковику це ім’я, можна легко знайти записи його виступів на донецьких телеканалах «Новороссия» та «Оплот ТВ». Останній раз Оксенрайтер приїжджав до ОРДіЛО в листопаді 2018-го як спостерігач на фейкових «виборах» голови «ДНР». Під час своїх візитів до Донецька німецький журналіст регулярно підкреслює, що Україна порушує мінські угоди, обстрілює мирних жителів Донбасу й гнобить російськомовне населення. При цьому людина, яка на камеру жаліє «жертв кривавої хунти», примудряється одночасно розпалювати ворожнечу та насильство на іншому кінці України, чудово розуміючи, що там її дії можуть привести до такого самого результату.

 

Читайте також: Ескалація-2019: потенційні конфлікти і кризи у світі


Депутат Маркус Фронмайєр, консультантом якого працює Оксенрайтер, за неймовірним збігом обставин теж є другом Росії. Він одружений із росіянкою на ім’я Дар’я Цой, не раз бував на окупованому півострові, виступає за скасування санкцій проти РФ та визнання Криму російським. 
Сам Мануель Оксенрайтер у розмові з журналістами заперечував свою причетність до підпалу, але польська прокуратура переконана, що він є організатором нападу, і має докази його участі. Хоч би чим закінчиться ця історія і хоч яким буде вирок, уже сьогодні очевидно, що люди, пов’язані з Росією, засвітилися в дуже поганій історії. Одна справа підтримувати РФ і сепаратистів Донбасу, зображаючи наївного дурня, який не розуміє суті того, що відбувається, і зовсім інша — свідомо організовувати провокації та розпалювати війну на кордонах Євросоюзу, жертвами якої можуть стати його громадяни. Важливо розуміти, що підпал офісу угорського культурного центру був не просто безневинним хуліганством. Низка кривавих міжетнічних зіткнень починалася зі схожих дрібниць і провокацій, які в результаті дали ефект снігової кулі та призвели до численних жертв. Очевидно, що зловмисники намагалися зіштовхнути народи, що проживають на Закарпатті, спровокувати угорців на відповідні радикальні дії, розпалити міжнаціональний конфлікт, який потенційно міг спричинитися до заворушень, убивств і навіть воєнних дій. 


Історія з нападом на офіс закарпатських угорців доводить, що напруженість в українському суспільстві штучно нагнітають представники інших держав, які тісно пов’язані з Російською Федерацією. Москва, яка постійно наполягає на тому, що прагне миру в Україні, насправді зацікавлена в кровопролитті та вбивствах українців. Закарпатська історія прекрасно пояснює і те, що останні кілька років відбувається на Сході України, де росіянам вдалося розв’язати повномасштабну війну. 

 

Читайте також: Страшна помста?


Цікава деталь: злочини, які росіяни та їхня агентура намагаються приписати українським націоналістам, на практиці доводиться скоювати іноземцям. «Кровожерливі бандерівці» виявилися не досить кровожерливими, тому цього разу їхню роль довелося грати полякам. А як щодо інших випадків, які теж приписувалися «бандерівцям»? Який відсоток із них насправді було скоєно на замовлення з-за кордону? 


Напрошується очевидна історична паралель із подіями 1940-х років, коли на Волині та Галичині під виглядом бандерівців також діяли працівники НКВД, які навмисно скоювали злочини для дискредитації «націоналістичних банд». Можна згадати й свіжіші приклади з української історії, а саме загадкові обстріли мирних кварталів Луганська та Донецька у 2014–2015-му, які також списували на «невловимі бандерівські ДРГ», що вільно роз’їжджали містами на сміттєвозах і спеціально вбивали мирних жителів Донбасу. Щоправда, за всю війну жодну ДРГ так і не спіймали й не показали громадськості. А згодом знайшлися люди, які підтвердили, що до цих обстрілів були причетні бойовики «ЛДНР» із формувань отамана Сафоненка та Плотницького.


Історія із закарпатським підпалом ще не закінчилася. Напевно, ми ще дізнаємося й інші факти, які більше розкажуть нам про «братську любов» та «допомогу» сусідньої країни. Але вже сьогодні зрозуміло, що цей кейс може стати сильним аргументом України в міжнародних організаціях та судах, якщо керівники країни захочуть і зможуть правильно ним скористатися.