Політика

  ▪   Станіслав Козлюк

Справа Гандзюк: нові обставини

Служба безпеки України затримала Ігоря Павловського, колишнього помічника народного депутата від Блоку Петра Порошенка Миколи Паламарчука, а раніше — помічника депутата-регіонала VII скликання Юрія Самойленка
Матеріал друкованого видання
№ 46 (574)
від 14 листопада

До всього активісти пов’язують затриманого зі ще одним колишнім регіоналом Олексієм Журавком, якого помічали в анексованому Криму й «ДНР/ЛНР».

Однак затримали Павловського не за зв’язки з колишніми членами партії Віктора Януковича. На початку листопада, через день після смерті Катерини Гандзюк, друзі та колеги активістки заявили: саме Павловський може бути причетний до нападу на Катерину. Якщо точніше, помічника нардепа підозрювали в тому, що він передавав гроші від замовника виконавцям злочину. Щоправда, сам Павловський усі звинувачення відкидав. Причетність свого помічника до атаки на активістку заперечував і депутат Паламарчук. Утім, про всяк випадок із посади неоднозначного персонажа звільнив. Нібито для того, щоб він міг «довести свою позицію». 10 листопада Павловського затримали в Херсоні. А вже через два дні суд арештував підозрюваного до 3 грудня. Без права внесення застави. Обвинувачення доволі серйозні: співучасть у злочині в якості організатора, умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, із корисливих мотивів та на замовлення за попередньою змовою.

Читайте також: На смерть Катерини Гандзюк

Для того щоб затримати потенційного посередника між замовником і виконавцями злочину, знадобилося три місяці, протести під Адміністрацією президента, під будинком міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, під херсонським управлінням Нацполіції, із фаєрами під будинком самого Павловського, неодноразові заяви закордонних партнерів України із закликами розслідувати напад на активістку й чиновницю. І, що важливо, передача справи з поліції до Служби безпеки України, чого від самого початку вимагала громадськість, оскільки Національна поліція не надто поспішала з розслідуванням. Щоб у цьому переконатися, варто просто глянути на його перебіг.

31 липня невідомі обливають Катерину концентрованою сірчаною кислотою. Поліція спершу вирішила кваліфікувати справу як хуліганство. Пізніше — як завдання тяжких тілесних ушкоджень. Ще через певний час, коли силовики таки спромоглися з’ясувати, що під час нападу використовували сірчану кислоту, справу перекваліфікували на замах на вбивство з особливою жорстокістю. Активісти відразу розкритикували роботу силовиків: зволікання і з опитуванням очевидців, і з пошуком відеозаписів із камер спостереження, і з експертизою щодо сірчаної кислоти. Очікувано, критика обурила представників поліції. Через три дні люди в погонах затримали «нападника» — Миколу Новікова. А окремі ретранслятори повідомлень Міністерства внутрішніх справ навіть запропонували громадськості вибачитися перед поліцією, яка працює.

Читайте також: Євгенія Закревська: Справу Гандзюк від початку мали б передати в СБУ

Майже через місяць силовики затримали п’ятьох реальних нападників. Ними виявилися члени Української добровольчої армії на чолі із Сергієм Торбіним. Журналісти відразу зауважили, що останній був знайомий з Ігорем Павловським. І нібито він разом з іншими нападниками жив на території, яка належить екс-помічникові нардепа. Цікавим є і той факт, що Торбін — колишній міліціонер. Адже від початку активісти й друзі Катерини заявляли: люди в погонах причетні до нападу на дівчину. І хоча прямих доказів цього немає, можна казати про опосередковані. Приміром, поліція тривалий час «не помічала» ознак замовності злочину. Згадки про це з’явилися в матеріалах лише наприкінці вересня після наполегливої роботи адвокатів. Водночас у підозрах, які вручали нападникам, узагалі не йдеться про замовників. По всьому виходить, що Торбін і Ко напали на активістку з власної ініціативи. За таких умов у майбутньому суд просто може визнати злочин «умисним убивством» і все. Пошук замовника припиниться.

До того ж із представниками реформованої міліції в Катерини був відкритий конфлікт. Тут мова і про нібито корупційні схеми Департаменту захисту економіки Нацполіції області, і про бездіяльність місцевої поліції щодо відвертих проросійських сепаратистів. Власне, саме тому громадськість вимагала, щоб за розслідування взялася СБУ. На думки про причетність поліції до нападу наштовхує й активність тролів у соцмережах, які завзято взялися захищати честь мундирів. Мовляв, і «Гандзюк була не така однозначна», і «човен нема чого розхитувати», і «треба вибачитися перед поліцією, яка затримала нападника» (ним, щоправда, виявився невинуватий Новіков, але кого з коментаторів це обходило?). Багато запитань викликали й пости окремих відомих на теренах соцмереж персонажів. Наприклад, того ж таки Антона Геращенка, який дивним чином, не маючи офіційного статусу в Нацполіції та, за законом, допуску до таємниці слідства, примудрявся оприлюднювати доволі закриті дані. Яким чином і звідки вони внього з’являлися — запитання. А вже після смерті Катерини, після зливів закритої інформації (хоча він це й заперечує) депутат намагався потрапити до Тимчасової слідчої комісії при Верховній Раді. І поки що остаточно не відомо, чи потрапив. Хоч ТСК уже встигла провести перше безрезультатне засідання.

Читайте також: Катерина Гандзюк: Українська мова як протест

Додавала проблем і Генпрокуратура. Точніше, її очільник Юрій Луценко. Коментуючи напади на активістів, він добалакався до того, що звинуватив у нападах… самих активістів. Мовляв, частина з них сіє атмосферу ненависті до влади. Щоправда, як «атмосфера ненависті» пов’язана з побиттями та обливанням кислотою, він не надто пояснив. Уже після смерті Гандзюк той-таки Луценко на публіку поривався йти у відставку, але не пішов.

  Хоча якщо бути вже геть чесним, бодай перед собою, то найбільше питань в цій історії до іншого відомства. Й іншого очільника. А саме до Арсена Авакова, МВС і Нацполіції. Якщо припущення активістів щодо ролі силовиків у нападі на Гандзюк правильне, то історія не раз показувала: міністр внутрішніх спрв своїх підлеглих на поталу суду не здавав, не здає та навряд чи здаватиме. Також виникають сумніви, що на члена уряду, який спромігся створити підконтрольне собі МВС і перетворитися на дуже самостійну персону, можуть бути дієві важелі впливу. Звісно, є ще «політична воля Банкової», яка в силі змусити працювати Службу безпеки й — теоретично — домовитися про здачу токсичних для себе персонажів до рук правосуддя. Але поки це відбудеться, надія, традиційно, на громадянське суспільство, яке з тижня в тиждень, із місяця в місяць не перестає запитувати у всіх причетних: то хто ж замовив Катю Гандзюк?