Політика

  ▪   Роман Малко ,   Богдан Буткевич

Нові партії: у процесі бродіння і дозрівання

Фото: Українське фото
Тиждень проаналізував, які нові політичні партії можуть незабаром з’явитися в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 25 (449)
від 23 червня, 2016

Хоча дострокові вибори до Верховної Ради навряд чи відбудуться цього року, до них уже готуються політики всіх мастей. Не тільки в складі нинішніх партій, що за рейтингами стрімко втрачають довіру людей. Чимало діячів із різних країв ідеологічного спектра вже активно розвивають нові політичні проекти, які згідно із задумом мають замінити наявні й дати своїм власникам жаданий депутатський мандат.

Удар Саакашвілі

Розпочнемо з найбільш очікуваної політси­­ли — партії екс-президента Грузії, очільника Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі, яка мала б об’єднати потуги громадянського суспільства. Однак від зими, коли він об’їздив із так званими Антикорупційними форумами чимало міст, збігло вже чимало води, а помітних результатів немає. Цукерково-букетний період закінчився, так і не втілившись у конкретний політичний рух.

Навколо Саакашвілі зібрався навіть партактив так званих єврооптимістів: народні депутати Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук, Єгор Фірсов, Віктор Чумак, громадський діяч Віталій Шабунін, екс-працівник ГПУ Віталій Касько, лідер ДемАльянсу Василь Гацько та решта людей, яких не так давно журналісти впевнено записували в лави партії грузинського екс-очільника. Однак до партійного будівництва так і не дійшло. Тож помітна частина людей із наведеного переліку вже ніби не планує належати до цієї гіпотетичної політсили. Хтось, так і не дочекавшись активності Міхо, вирішив самотужки вибудовувати політичну кар’єру, як-от згаданий Фірсов, що пішов як самовисуванець на виборах у 206-му окрузі в Чернігові; хтось планує запуск власної партії; хтось просто принишк і не робить активних рухів, вважаючи, що мандат депутата, нехай і у фракції БПП, ліпший за його відсутність. Той-таки ДемАльянс, на основі структури якого й мала вибудовуватися нова політсила, вирішив не чекати з моря погоди й висунув своїх кандидатів на довиборах у кількох вакантних округах.

Читайте також: Вибори. На старт

Та останнім часом Саакашвілі, здається, таки розпочав бодай якісь рухи. Так, нещодавно був орендований величезний офіс у центрі столиці на Музейному провулку під цю партію (серед можливих спонсорів інколи називають Костянтина Григоришина). Триває активний пошук команди технологів, що здатні напрацювати адекватну стратегію і взятися, власне, до формування партструктури. Є чутки, що Саакашвілі вже домовився про співпрацю з колишнім функціонером УДАРу Павлом Рябікіним та ще кількома ударівцями, які опинилися не при справах після поглинання їхньої партії БПП. Невдовзі обіцяють і перший з’їзд.

Час «Азова»

Тепер перейдемо до правого спектра, де спостерігається чимала активність. Донедавна «Азов» асоціювався винятково з війною. Один із найуспішніших добровольчих підрозділів, на рахунку якого визволення Маріуполя й Широкиного, за короткий час зумів не лише розростися до полку, а й зажити слави найбільш дисциплінованої, добре вишколеної військової частини. Утім, віднедавна про «Азов» заговорили ще й у політичному контексті. Яскрава піротехнічна акція проти виборів на Донбасі, проведена в Києві, не залишила сумнівів, що амбіції вийти на вищий політичний рівень в азовців доволі серйозні. Це, зрештою, підтвердив і сам їхній лідер Андрій Білецький, який, щоправда, відразу наголосив, що однойменний полк НГУ не має жодного стосунку до політики, а всі політичні акції слід асоціювати лише із Цивільним корпусом «Азов», як із самостійною структурою. Отже, політичні амбіції Білецького теж таки серйозні, особливо коли враховувати покровительство керівника МВС Арсена Авакова.

Московські куратори ухвалили рішення знову зробити ставку на ліві сили в україні, ті пропагуватимуть ідеї примирення, соціальної справедливості, маючи на меті захист інтересів Москви

Перетворення Цивільного корпусу «Азов» на партію лише питання часу. За задумом лідерів це буде права сила, ґрунтована на державницькій ідеології. І критикам уже варто перестати асоціювати «Азов» виключно з праворадикальними Соціал-національною асамблеєю чи «Патріотом України», на чиїй основі творилося його ядро. За роки війни структура помітно трансформувалася, змінилися не лише риторика та ідеологія, а й членство. Серед активістів організації тепер чимало ветеранів-добровольців, які раніше не мали стосунку до політики, представники інтелігенції, середнього та малого бізнесу.

«Азов» не гребує акціями прямої дії, чим завойовує чимало сердець, охочих до швидких і простих рішень. Будь-які зв’язки з олігархами відкидає, переконуючи, що не є проектом ані влади, ані того ж таки Авакова. Наскільки серйозні шанси «Азова» як партії, прогнозувати поки що важко. Ця широка мережа майже вождистського типу з потенційно популярною ідеологією та дисциплінованими членами, таки більше нагадує новий тип політичної організації, витоки якої варто шукати десь у нетрях самоорганізації революційного Майдану.

Український «меджліс»

«Вільні люди» — ще один із найбільш очікуваних нових політичних майданчиків; творить його нардеп Андрій Левус зі своєю командою. Цю ініціативу, як подейкують, серйозно розглядають у «Народному фронті» як запасний варіант на випадок, якщо НФ зовсім утратить рейтинг. Наразі ця структура ще не встигла безпосередньо заявити про створення партії, хоча серед її членів уже чимало депутатів різного рівня, чиновників держструктур і з огляду на цілі та масштаби розгорнутої діяльності на таку трансформацію «Вільних людей» цілком можна чекати вже найближчим часом.

Читайте також: Спаринг-партнери Банкової. Чи готова АП до виборів

Уперше про них почули ще перед Революцією гідності, коли активісти мережі започаткували кампанію «Євронаступ», спрямовану на захист євроінтеграційних прагнень України. Потім був Майдан, формування трьох сотень «Самооборони» (14-ї, 15-ї та 35-ї), а по його закінченні — активна протидія сепаратистським виступам у Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Одесі та на Донбасі. Сотні членів ВЛ пішли добровольцями на фронт, а в тилу була розгорнута однойменна волонтерська мережа.

Соціальна база організації — це активісти патріотичних та націоналістичних структур. У «вільних» немає одного лідера, структурою керує, як серед них жартують, «меджліс», група координаторів, що визначає основні напрями діяльності, планує і реалізує проекти. Наразі активісти мережі активно зосереджені на боротьбі з російським окупаційним бізнесом, покаранні представників колишньої злочинної влади та деокупації країни, а ще вони протидіють сепаратистським проектам Медведчука. Позитивний порядок денний в організації також існує, він випливає із самої назви й виражається у войовничому антипопулізмі.

Про самостійний політичний проект члени ВЛ поки що говорити категорично відмовляються. Але вже зроблено перший крок до формування партії: утворено так званий Комітет національної дії, координаційний центр, у який увійшли окрім ВЛ представники руху ДІЯ Дмитра Яроша, Спілки офіцерів України, парламентської групи «Наступ», а також чимало відомих громадських та політичних діячів. Наступним кроком, як сподіваються творці проекту, стане створення національного громадсько-політичного руху. Судячи з темпів розвитку, цього цілком можна очікувати ближче до осені.

Нова «візитка Яроша»

На осінь 2016 року в Києві анонсовано проведення І з’їзду суспільно-політичного руху ДІЯ («Державницька ініціатива Яроша»), що почав створюватися відразу після розколу в ще одній донедавна потужній патріотичній силі, яка виникла в час Революції гідності, — «Правому секторі». Що це буде за структура, наразі можна лише гадати, базуючись на інформації самих організаторів.

Як заявив Ярош, ДІЯ ставить собі за мету згуртування всіх державницьких сил для збереження незалежності України й утілення ідеалів Майдану. «Ми хочемо об’єднати людей, які ще не були в політиці, які є патріотами, але вони не обов’язково націоналісти, як було в «Правому секторі».

Читайте також: Виборча дюжина

Він також не виключив створення на базі об’єднавчого руху партійного проекту. Нова політична сила чимось нагадуватиме «Народний рух України перед здобуттям незалежності і складатиметься з людей абсолютно різних політичних, ідеологічних спрямувань» безвідносно до мови, конфесії тощо. ДІЯ позиціонує себе як правоцентристська структура й активно залучатиме у свої лави людей, які пройшли війну. Вже на початковому етапі серед її членів опинилася частина колишніх членів ПС. Це кілька бойових підрозділів, що діють на фронті під новим брендом «Українська добровольча армія», а також медична служба — «Госпітальєри».

Про перспективи «Державницької ініціативи Яроша» на політичному полі судити зарано. Потрібно щонайменше дочекатися з’їзду, коли принаймні проявляться її можливі топ-гравці. Хоча вже сьогодні зрозуміло, що на справжній успіх організація може розраховувати лише досягнувши порозуміння з іншими патріотичними проектами й залучивши їх до свого товариства, а також запропонувавши суспільству такий порядок денний, від якого втомлені війною та безнадією українці просто не зможуть відмовитися.

Лівий фланг

Активізувався й лівий фланг української політики, котрий уже два роки перебуває в глибокій кризі як через утрату традиційного фінансування від Партії регіонів та Кремля, так і через світоглядний глухий кут. Адже абсолютна більшість лівих рухів та партій виступила з підтримкою російського агресора, відповідно поставивши себе поза законами юриспруденції та моралі. Основна маса активних «ліваків» активно співпрацює з терористами, тому давно втекла або на окуповану РФ територію, або до Росії.

Тиждень № 22/2016 уже писав, що наразі триває процес створення нової об’єднаної лівої політсили на базі частини колишньої Соціалістичної партії Мороза — новотвору 2015 року під назвою «Соціалісти», лідером якої став екс-міністр іноземних справ в уряді Азарова, ревний діяч режиму Януковича Леонід Кожара. Коштом «Сім’ї» він нині активно їздить країною, намагаючись звести в одну структуру всі лівоорієнтовані та антиукраїнські організації. За інформацією нашого видання, московські куратори (точніше, Владіслав Сурков) ухвалили рішення знову зробити ставку на ліві сили: ті пропагуватимуть ідеї примирення, боротьби з олігархами, соціальної справедливості, насправді маючи на меті захист інтересів Москви. І саме Кожара, спираючись на мережу відповідних громадських організацій, повинен стати одним із лідерів цього проекту.

Читайте також: Лівий фронт

Його головним конкурентом на цьому полі є «політв’язень Януковича» Василь Волга, котрий нині так само активно намагається застовпити за собою вакантне місце «лівого вождя» зі своїм проектом «Союз лівих сил». Подейкують, що цього діяча патронують у Москві противники Суркова із силового блоку: керівник АП Путіна, Сєрґєй Іванов та ін. У цій іншій «кремлівській вежі» розраховують, що імідж «жертви колишнього режиму» допоможе Волзі переконати антиукраїнський електорат, що саме він є альтернативою як «нацистам» із влади, так і «олігархам».

Не збирається поступатися Кожарі й екс-голова КПУ Петро Симоненко, якого нинішня влада так і не спромоглася притягнути до відповідальності за розпалювання війни на Сході. Його проект під назвою «Лівий рух» не варто скидати з шальок терезів, адже в цього політика й досі чималий медійний ресурс, зокрема телеканал «Гамма», сайт «Голос», а також великі фінансові ресурси, що залишилися від благословенних для нього часів, коли комуністи перебували на повному утриманні Партії регіонів.

Ще одним політичним проектом, який можна зарахувати до умовно лівого флангу, є так звана партія «Успішна країна», провідником і головним фінансовим джерелом якої є не хто інший, як екс-керівник «Мінздоху» часів Януковича, член «Сім’ї» Олександр Клименко. Уже понад півроку в медійний простір раз по раз проникають новини або відеоролики, зазвичай щедро проплачені, з черговими заявами в стилі «за все хороше» одіозного корупціонера колишнього режиму. Чи з інформацією про черговий з’їзд його так званої партії. Цей пан дуже мріє повернутися з Москви до української політики й тому вкидає чималі кошти в названий проект. Головним інтелектуальним та медійним центром обслуговування «Успішної країни» є холдинг «Вести», який теж належить Клименкові. Як подейкують, чи не всі програмні документи та операційну діяльність забезпечують працівники однойменної одіозної газети.

Як бачимо, чимало нових політичних проектів, нерідко досить небезпечних, перебуває на низькому старті, очікуючи тільки сигналу про початок нових виборчих перегонів. Єдине, що наразі незрозуміло, — коли ж він прозвучить.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.