Пандемія. Герої та антигерої

  ▪   Михайло Якубович

Джихад проти «корони»

Фото: AFP / East News
Як сприймають пандемію в мусульманському світі
Матеріал друкованого видання
№ 29 (661)
від 15 липня

Близький Схід увійшов у високосний 2020-й із цілою низкою регіональних конфліктів, які, втім, мали перспективу дещо пригаснути. Зимові «змови» між Туреччиною і РФ дещо полегшили ситуацію в Сирії, а армада фельдмаршала Хафтара в Лівії не лише втратила можливість захопити Тріполі й завдати поразки демократичним силам, а й була змушена відійти вглиб, у пустельні райони. Де, знову ж таки, турецько-російський «договорняк» (не без участі ЄС) допоміг Хафтару не осоромитися. Дещо стабілізувалася ситуація в Ємені, Афганістані, та й, будемо відверті, із часів коронакризи про «ісламську загрозу» стали говорити куди менше. «ІДІЛ» на своїх ресурсах ще в березні закликала послідовників мити руки й надівати маски і, вочевидь, пішла на довготривалу ізоляцію — принаймні ні про неї, ні про інші близькосхідні терористичні групи у світових медіа нині не чутно. Закриття кордонів, вочевидь, відкинуло на задній план і міграційну тему, хоча, зрозуміло, усе це просто данина радше інформаційному тренду, ніж реальності. Конспірологи, якими переповнений мусульманський світ, уже кілька місяців говорять про те, що начебто «світовим архітекторам важко працювати на кілька сценаріїв водночас», проте зрозуміло, що тут радше спрацьовує спроба заморозити деякі конфлікти, зокрема нафтове ціноутворення. Як же загалом мусульманський світ відреагував на пандемію і, головне, які очікування має нині?

 

Карантин у Рамадан


Навряд чи хтось з епідеміологів нині скаже, коли вперше новий коронавірус з’явився на Близькому Сході; найсильніший і найперший удар припав на Іран, який, утім, тривалий час відтягував запровадження карантину. Узагалі карантинні заходи як тренд боротьби з вірусом, природно, не були місцевим нововведенням, уряди країн регіону просто копіювали те, що відбувалося в Китаї та ЄС. Уже в лютому, після святкування чергової річниці Ісламської революції, в Ірані фіксували масове ураження. Тоді чимало критиків звинувачували владу в замовчуванні ситуації, оскільки після значних протестів восени 2019-го владі конче потрібно було показати народну єдність під ідеалами хомейнізму. Не дивно, що першим під удар потрапили шиїтські святині в Кумі; згодом дехто з вірусологів висловить припущення, що в країні вірус поширювався вже із січня, передусім через широку китайську присутність.

 

Читайте також: Долаючи традиціоналізм. Якими є будні мусульманських лібералів

 

Понад те, саме з Ірану вірус перекинувся на сусідні країни, і першими зараженими прибулі із цієї країни були не лише в країнах Затоки, а і в Азербайджані, Угорщині, Естонії, Білорусі й низці інших країн, навіть далекій Новій Зеландії. Чимало місцевих лідерів, утім, сприйняли пандемію мало не як біологічну атаку, зокрема топові офіцери різних мілітарних структур країни, а також релігійні лідери (наприклад, богослов Сейїд Мухаммад Саїді, який прямо звинуватив у «коронавірусній атаці на Кум» Дональда Трампа). Згодом, запровадивши карантинні заходи, Іран дещо змінив риторику, проте не полишаючи звинувачень у бік США, Ізраїлю й інших країн: санкції, мовляв, заважають боротися з вірусом. Навіть попри те що після полегшення карантину ситуація в Ірані далека від покрашення (особливо в південних регіонах країни), загалом іранська влада й далі рапортує про успіхи, особливо на тлі пандемії в США; риторика звична — «світовий імперіалізм» сам програє боротьбу, а «пригноблені країни» демонструють героїзм і звитягу.

Узагалі на Близькому Сході карантинні заходи як тренд боротьби з вірусом, природно, не були місцевим нововведенням, уряди країн регіону просто копіювали те, що відбувалося в Китаї та ЄС


У центрі уваги мусульманського світу цього року опинився, втім, не так Іран (статистиці, яку подавала влада країни, мало хто довіряв, та й не довіряє досі), як Саудівська Аравія і країни Затоки. З одного боку, тут дуже багато ультраконсервативних шейхів, а з другого — існує відносно непогана система охорони здоров’я, хоча й доступна далеко не всім. Проте релігійні авторитети, особливо з офіційних кіл, вже в березні — квітні виявили чітку позицію: пандемія вимагає дотримувати карантинних правил, сприйнявши ситуацію з певною часткою стоїцизму. Чимало мусульманських апологетів «дістали з архівів» середньовічні молитви від тауну (чуми; часто цим словом називають смертельно небезпечні інфекційні хвороби як такі), мусульманськими ресурсами ширилися спеціальні молитовники й так далі. Виникло й чимало питань, пов’язаних із мусульманським правом. Наприклад, у різних «давратах» (тобто передачах на релігійну тематику) люди масово зверталися з питаннями, чи можна звершувати п’ятничну молитву вдома. Один зі знаних саудівських шейхів, Абдалла аль-Мутлак, навіть «дозволив» жінкам уникати своїх чоловіків, якщо ті не дотримуються правил карантину. Узагалі, реакція країн Затоки на епідемію дещо різниться від інших регіонів: тут передусім у зоні ризику опинилися найбільш мобільні групи, а це різні працівники критичної інфраструктури, серед яких левову частку становлять іноземці. Якщо поглянути на статистику захворювання і в КСА, і в ОАЕ, і в Катарі, за просто величезного обсягу тестування (в ОАЕ протестували третину з десятимільйонного населення) офіційно заявлено про рівень смертності чи не найнижчий у світі, а це на рівні кількох десятих відсотка. Хворіють передусім іноземні працівники відносно молодого віку, а карантинні заходи (особливо в Катарі й Саудівській Аравії) тривали весь Рамадан і навіть далі. Враховуючи близькосхідну ментальність, просто зациклену на сталій соціальній комунікації, м’які заходи тут навряд чи допомогли б.


Ще в березні окремі близькосхідні діячі, такі як Махмуд аль-Хасанат, імам мечеті в палестинській Газі й популярний проповідник, заявляли про те, що вірус «куруна» (як його майже офіційно називають арабською) — це, мовляв, чергова Божа кара для людства з метою показати силу людям, що відступили від істини. Загалом цей релігійний наратив «Божої кари», який лідери різних конфесій застосовують аж занадто часто, мало задовольняє віруючих: якщо спочатку йшлося про те, що вірус «покарав китайців» за переслідування уйгурів, чому ж тоді лихо зайшло так далеко, що спорожніли мечеті в Мецці й Медині? Цікаве відеозвернення на цю тему записав саудівський шейх Саліх аль-Фаузан, один із топових лідерів світового салафізму, слова якого для багатьох послідовників чи не одразу стають істиною в останній інстанції. Заявивши про те, що вірус, як і все інше, був відісланий Богом і ним же може бути забраний зі світу, шейх закликав до молитви, покаяння й благодійності; у принципі, усі інші лідери зверталися до вірян з тими самими словами. Попри побоювання, хадж — щорічну мусульманську прощу до Мекки — цього року так і не скасували, щоправда, це буде в десятки разів малолюдніший захід, оскільки в’їзд прочан з-поза меж КСА досі під забороною. У багатьох великих мечетях, навіть «зачинених на карантин», щонайменше лишалася одна людина для читання Корану — якось зовсім «апокаліптичною» здавалася б картина абсолютно порожніх храмів.

 

Читайте також: Ісламізм, якого немає


Реагують на пандемію і авторитети з Єгипту. Шейх університету «Аль-Азгар» у Каїрі Ахмад ат-Тайїб записував досить інформативні відео, розповідаючи про «виключні умови», які стосувалися, наприклад, поховання померлих від коронавірусу. На багатьох імамів фактично впала відповідальність доглядати за дотриманням карантину в мечетях, а саме необхідності маскового режиму, соціальної дистанції, носіння власного килима й так далі. Особливість мусульманської молитовної практики зазнала деяких змін: традиційно вважається, що лави молільників повинні бути щільними, «щоб між вірянами не проліз шайтан», а тепер довелося робити навпаки; те саме стосується й місць для омовіння, де досить складно забезпечити тотальну дезінфекцію (і тому вірян просять приходити в мечеть уже з дійсним омовінням). Загалом, як видно із ситуації, у тому ж Єгипті чимало «невіруючих у вірус», і тому владі доводиться час від часу навіть закривати деякі мечеті «за недотримання карантину». Утім, скаржаться єгипетські лікарі, власне самі дії влади викликають занепокоєння. Так само викликає сумніви офіційна статистика інфікованих і померлих. Крім того, кілька лікарів, які критикували владу за неможливість забезпечити всіх захисним обладнанням, вже опинилися під арештом.

 

«Ми готові віддати наші життя, але не наші мечеті»


Не всі мусульманські, авторитети, втім, демонструють відданість принципам карантину. Іще наприкінці березня президент Пакистану провів зустріч із релігійними лідерами й просив закрити як шиїтські, так і сунітські мечеті, але отримав чи не одностайну відмову. Цікаво, що аргументація чимось нагадувала антикарантинну риторику православних вірян в Україні: «супермаркетам дозволено працювати, а ось мечетям — ні». «Джамаат улема-е-іслам» (Спілка вчених ісламу), впливова ісламістська партія, вустами одного зі своїх лідерів, муфтія Кіфайятулли, реагувала так: «Ми готові віддати наші життя, але не наші мечеті». Певного компромісу вдалося досягнути лише наприкінці травня (соціальне дистанціювання, маски й так далі). Відносне покращення епідситуації в Пакистані, яке спостерігається з кінця червня, певно, додасть ще більше голосів консерваторам. Складною залишається ситуація і в Афгані­стані, де місцеві польові командири «Талібану» по-різному реагували на загрозу: дехто наполягав на карантині для прибулих, наприклад, з Ірану, інші поставилися до коронавірусу легковажно. Утім, слабке охоплення тестуванням (зроблено вдесятеро менше аналізів, ніж в Україні, за майже однакової кількості населення) ускладнює розуміння ситуації.

 

Читайте також: Мріяти чи розчаровуватися. Чим живе молодь сучасного Арабського світу


Узагалі складається враження, наче допоки найкраще з вірусом змогли впоратися найбільш «європеїзовані» країни Сходу, наприклад Туніс. Природно, тут спрацювала й невелика кількість населення, а досвід показує, що там карантинні заходи спрацьовують краще, ніж у великих, хай і розвинених державах. Чи не кожен другий у Тунісі, як і в сусідніх країнах Магрибу, має своїх родичів у країнах ЄС, і почувши від них загрозливу реальність, «коронадисидентів» у цьому регіоні було вкрай мало. Як і у вісім разів більшій за населенням Туреччині, яка доклала чималих зусиль для стримування ситуації і, здається, таки зуміла взяти лихо під хоч якийсь контроль. Набагато складніше виявилося ліванцям — пандемія «збила» хвилю торішніх протестних настроїв, але важка економічна ситуація нині перевершує побоювання захворіти. Падіння курсу ліванського фунту в умовах тотальної залежності від продовольчого імпорту призвело до зростання цін на продукти майже вдвічі, зокрема на хліб. Одна з причин — залежність від валютних переказів з-поза меж країни, і лише відновлення авіасполучення зможе дещо стабілізувати ситуацію. Здавалося б, ситуація не така вже й критична (Ліван фіксує максимум 20–30 нових заражень уже кілька місяців), але, видається, реальні цифри можуть бути гіршими, знову ж таки, враховуючи тестування. Цим, вочевидь, і надалі користуватимуться різні політичні сили, нагнітаючи антикарантинні настрої (тема голоду вже в топі ліванської преси).


Іще на початку пандемії чимало оглядачів вказували на те, що необхідність швидких і рішучих кроків посилить роль державних інституцій, на які насамперед і дивитимуться громадяни; навіть у медичній сфері Близького Сходу (та й не тільки його) навряд чи можна говорити про якусь приватну «вірусологію», мало хто з інвесторів думав про майбутню боротьбу з респіраторними інфекційними хворобами, і тому, крім держави, інших гравців на цьому полі не опинилося. Мусульманські ж релігійні еліти вкотре продемонстрували відмінності — радикальніші ззовні, але ментально куди більш пристосовані до сучасності салафітські рухи чи не першими почали підтримувати карантин, особливо враховуючи їхній альянс із владою в країнах Затоки; так само відреагували й прихильники модерного ісламського соціального активізму (Катар, країни Заходу). Постійно цитували «карантинний» переказ від пророка Мухаммада, у якому той застерігав не лише подорожувати в уражені «чумою» регіони, а й забороняв виїздити звідти, щоб не наражати на небезпеку інших. Натомість більш консервативні регіони на південь від Середньої Азії, як у шиїтському, так і сунітському варіантах, побачили в закритті мечеті мало не тотальну атаку на іслам.


Прогнози, зрозуміло, робити наразі складно; хай там як, у випадку приходу страхітливої «другої хвилі», яку нині очікують в осінньо-зимовий період, країни Затоки можуть відносно легко повернутися до своїх обмежень; а ось економічно слабшим регіонам може загрожувати не лише госпітальний, а й продовольчий колапс. Уже виникла значна проблема з відсутністю доступу до освіти, оскільки, наприклад, у багатьох африканських країнах школи й університети просто раптово закрили без жодної онлайн-альтернативи (діджиталізація ще не всюди проторувала свій шлях). А це, своєю чергою, може посилити антикарантинні голоси різних антидержавних рухів, які перекладатимуть на уряди країн усю відповідальність за неуникненні втрати. А це може стати просто величезним безпековим викликом, якщо, звісно, уряди мусульманських країн не знайдуть омріяного «середнього шляху». 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.