НОВИНИ

Радянський Дід мороз на Галичині не прижився

У довоєнному Львові українські новорічно-різдвяні традиції були європейськими. Святий Миколай приносив подарунки дітям 19 грудня, а ось різдвяні дарунки рідні клали один одному під різдвяну ялинку, як приємну несподіванку.

Святкування Нового року з Дідом морозом 1 січня у Західну Україну принесла радянська влада, але цей радянський персонаж у Львові на довго не затримався. Ще й сьогодні можна почути від літніх людей, що 1 січня – «руський новий рік», а 14 – «український». 25 грудня – «польське Різдво, а 7 січня – «українське».

За словами директора львівського музею етнографії Романа Чмелика, у довоєнному мультикультурному, багатоконфесійному Львові, де поруч мешкали українці, поляки, євреї, вірмени, панувала толерантність і пошанування взаємних свят.

«Намагалися не робити важких робіт, бо шанували чуже свято. Взаємно ходили на гостину, колядували, бо знали і українською, і польською колядки. Передвоєнне середовище було білінгвістичне. Євреї знали по три-чотири мови. У світогляді сприйняття церковних свят були надзвичайно толерантні. Очевидно, було багато змішаних шлюбів. Все різко змінилось у роки Другої світової війни, де дві диктатури хотіли впровадити гомогенну етнічну зону в районі кордону на протистоянні і ворожнечі», – зазначає етнограф.

Духовну і патріотичну культури, звичаї, традиції Галичини нищили, забороняли, за неї карали і судили у радянський час, нав’язуючи галичанам атеїзм і чужі персонажі – Діда Мороза і Снігурочку, щоб витіснити улюблені свята дорослих і дітей – Миколая і Різдво. Втім, у школи і садочки приходили радянські персонажі, а ось у домівки до більшості галицьких дітей – Святий Миколай. І всі діти знали, що саме Чудотворець 19 грудня кладе під подушки подарунки чемним діткам. Ця традиція збереглась донині, а радянські новорічні герої канули в небуття.

«Спротив до святкування Нового року 1 січня з’явився у радянський період, як елемент незгоди з існуючим ладом, що ми, мовляв, маємо свій український Новий рік, хоча це Новий рік 14 січня за юліанським календарем, як немає польського чи українського Різдва. Це було своєрідне протистояння людей, які постраждали від радянської влади, не сприймали її, зазнали багато лиха», – каже науковець.

До1939 року у Львові існувала традиція прикрашання ялинки. Городяни самі виготовляли ялинкові іграшки. Ялинка «прийшла» в Галичину з Німеччини. У селянському побуті зелена красуня з’явилась після Другої світової війни. Бо переважно люди дотримувались обряду внесення у хату Дідуха на Різдво. У середовищі львівських ремісників панували європейські традиції прикрашання ялинки і обдаровування на Святого Миколая дітей, а на Різдво існувала родинна традиція різдвяних концертів і дарування подарунків.

Львівський мистецтвознавець Володимир Александрович пригадує, що батько завжди ставив ялинку у хаті на Різдво, перед Святим вечором, але й Дідуха теж вносили до будиночку.

«Ми жили за церковним календарем. Новий рік не було для нас святом. Це вже потім було нав’язане. Пригадую, що на Новий рік ніколи не було ніякого алкоголю, вже частували на Різдво. Новий рік був 14 січня, тоді ходили сіяти. Я ще застав стару термінологію, моїх дідусів і бабусь, чого вже сьогодні молодь не розуміє», – говорить Александрович.

Нині галичани ялинку ставлять у різних час – хтось на римо-католицьке Різдво, хтось 31 грудня, а хтось дотримується давнього звичаю і прикрашає ялинку 6 січня. Цікаво, що Дідух частіше ставлять у своїх помешканнях мешканці міст, щоб відродити обряд. А ось селяни прикрашають ялинку.