НОВИНИ

Дисидентові Івану Дзюбі виповнюється 80 років

Авторові легендарної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Іванові Дзюбі 26 липня виповнюється 80 років.

Іван Дзюба  — український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999-2001).

Як і чимало інших затятих «українських буржуазних націоналістів», Іван Дзюба народився і виріс на Донеччині. Там він здобув вищу освіту, там він працював викладачем російської мови й літературі в педінституті міста Сталіно (якщо хтось не знає, то так звався тривалий час Донецьк, що перед тим був Троцьком). І звідти він рушив до Києва, до аспірантури Інституту літератури. У другій половині 1950-х слово «молодого й перспективного», як тоді казали, літературознавця й критика починає звучати в українській періодиці та науковій літературі.

Як стверджує молодший колега Івана Михайловича культуролог Вадим Скуратівський, у тих текстах були дуже нестандартні, як на той час, речі: відвертість, правдивість та органічність. Без будь-якої ідеологічної істерики, без хизування ерудицією, без поспішності у висновках.

Власне, стверджує Скуратівський, з моменту їхнього знайомства Дзюба не змінився: ретельно добрані аргументи та інтелектуальна іронія, категоричне невміння будувати вигідні для себе стосунки з владою й обізнаність в усіх інтелектуальних новинках, невибагливість у побуті й високі вимоги до самого себе.

У першій половині 1960-х років якось само собою Іван Дзюба став визнаним авторитетом (чи не найбільшим) для своїх ровесників та молодших колег – і не тільки в гуманітарному цехові.

Дзюба був одним з ініціаторів публічних протестів проти арештів 1965 року на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Відповідь системи – звільнення з роботи у видавництві «Молодь» (а ще раніше, 1962 року, Дзюбу звільнили з посади завідувача відділу критики журналу «Вітчизна» – «за ідеологічні помилки»). У вересні-грудні 1965 року, у відповідь на репресії, 34-річний дослідник узагальнює той матеріал, над яким він уже працював кілька років, і пише свою програмну працю – книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Стоячи на позиціях «автентичного марксизму», Іван Дзюба доводить наявність кричущих розбіжностей між деклараціями влади про «розквіт української культури» та «невпинний розвиток соціалістичних націй» і реальним станом справ.

Праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, №5-7)  була перекладена наприкінці 1960-на початку 1970-х не тільки англійською, італійською чи польською, а навіть китайською мовою.  

Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір «пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР». Влада звинуватила Дзюбу в підриві дружби радянських народів, розпалюванні ворожнечі між українським і російським народами.

Дзюба є лауреатом Державної премії України імені Т.Г.Шевченка, премії імені О.Білецького, Міжнародної премії фонду Антоновичів, премії імені В.Вернадського.

Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008»в  номінації «Хрестоматія — Критика, біографії, мемуари».