НОВИНИ

Експерт: $523 млн – зависока ціна для Одеського припортового

Стартова ціна не лише не містить дисконту, а й не враховує поточного співвідношення між цінами на добрива та блакитне паливо.

Стартова ціна для продажу Оедського припортового заводу у розмірі $523 млн є зависокою для на нинішніх умов, цілком адекватною була би ціна на рівні $300 млн — цифра, яка за наявності реальної конкуренції серед покупців у процесі торгів могла б цілком помітно зрости. Про це у своєму матеріалі для Тижня пише економічний експерт Любомир Шавалюк.

На переконання експерта, ОПЗ не був готовий до приватизації.

«Тобто не був вичищений від різноманітних реальних і потенційних перешкод, які могли б завадити його стабільній діяльності в руках нового власника. Це вагомий недолік. Але пальму першості серед провалів ФДМУ, безперечно, слід віддати стартовій ціні. 18 травня 2016 року на засіданні уряду затвердили, що державний пакет 99,6% акцій ОПЗ продаватимуть, стартуючи з ціни 13 175 млн грн, або $523 млн. Це був апогей», – йдеться у повідомленні.

Але розповідь, за словами Шавалюка, потрібно починати з моменту, що був набагато раніше.

«У 2009-му, коли ОПЗ виставили на продаж, його стартова ціна була близько $500 млн. Роком раніше підприємство отримало рекордні прибутки — 797 млн грн (див. «Спроба поглинути»), що за тодішнім курсом дорівнювало $151 млн. Це стало можливим завдяки надвисоким глобальним цінам на добрива (вартість карбаміду в 2008-му, перед кризою, сягала $770 за тонну, зараз вона становить $191, тобто вчетверо менше), щоправда, у поєднанні з високими цінами на блакитне паливо (вартість російського природного газу на німецькому кордоні сягала перед кризою $574 за тис. м3, а нині дорівнює $145, тобто майже вчетверо менше). Як виявилося, цей рекорд став недосяжним на багато років», – зазначає він.

Експерт зазначає, що якби завод продавали перед кризою, то, зважаючи на такий рівень прибутків, спокійно могли б вторгувати за нього $1 млрд, а то й $1,5–1,8 млрд.

«Але в 2009 році, коли криза була в розпалі, а ціни на мінеральні добрива та блакитне паливо вже суттєво знизилися, зрозуміло, вартість заводу зменшилася. І стартова ціна, яку тоді визначив ФДМУ, була більш-менш адекватною. Ті понад $600 млн, які Коломойський був готовий заплатити, виявилися трохи меншими від можливого на той час максимуму, на який сподівався уряд, але з огляду на тодішню ситуацію у світі та відсутність численних покупців ціна була прийнятною (не так хороша ціна, як момент вибрано не надто вдалий)», – пише він.

Зараз, нагадує Шавалюк, ціна на газ і мінеральні добрива в півтора-два рази нижча, ніж на дні 2009-го, і вчетверо нижча, ніж на піку 2008-го.

«Зрозуміло, що коли поділити прибуток, отриманий ОПЗ у 2008-му, на 4, на сьогодні це була б межа мрій, але торік підприємство не отримало й стільки (мабуть, не в останню чергу через розкрадання). Як у таких умовах можна виставляти стартову ціну на рівні 2009-го, до того ж ураховуючи те, що сім років тому завод не мав боргів, а зараз на його балансі їх чимало? Це нонсенс. Усі проблеми, пов’язані з підприємством, про які сказано вище, підвищують ризики отримання прибутків новим інвестором. Наслідок — збільшення ставки дисконтування, яке призводить до суттєвішої знижки (дисконту), яку держава мусить запропонувати, щоб зацікавити потенційного нового власника. Інакше кажучи, є проблеми — потрібна знижка, не було б проблем — можна було б обійтися без неї. Стартова ціна $523 не лише не містить дисконту, а й не враховує поточного співвідношення між цінами на добрива та блакитне паливо. Куди дивилися оцінювачі?», – ідеться у повідомленні.

Читайте також: Любомир Шавалюк: На українську економіку чекає ще одна хвиля труднощів

Шавалюк нагадує, що торік восени ФДМУ заявив, що потрібно більше часу для підготовки ОПЗ до приватизації, бо слід змінити метод оцінки. «Цілий рік вони оцінювали й вийшли на абсолютно неадекватну цифру. На що ж вони тоді сподівалися? За словами експертів, швейцарський інвестиційний банк UBS, який консультував ФДМУ, рекомендував стартову ціну на рівні $300 млн — цілком відповідна нинішнім умовам цифра, яка за наявності реальної конкуренції серед покупців у процесі торгів могла б цілком помітно зрости. Але чи то Фонд, чи то уряд чомусь вирішив дослухатися позиції якихось «незалежних оцінювачів», – зазначає він.

Експерт наголошує й на тому, що сам голова ФДМУ Ігор Білоус має чималий досвід роботи в інвестиційному бізнесі, тому повинен добре орієнтуватися в цій темі.

«Через два дні після оголошення стартової ціни у своїй колонці він доводив, що вона адекватна. Мовляв, підприємство купують не на два місяці, а на 10–15 років… Кому, як не Білоусу, знати, що основа ціни — це майбутній грошовий потік (прибутки). Саме від нього залежить, інвестиція окупиться швидко чи не окупиться взагалі. А він протягом найближчих років буде відносно невеликим, бо падіння глобальних цін на сировину призводить до кризи в країнах, які розвиваються; дедалі більше їхніх громадян стають біднішими, платоспроможний попит на їжу падає, ціни на продовольство також, а відтак і мінеральних добрив уже не потрібно стільки, скільки раніше, щоб прогодувати тих, кому є чим платити. Взаємозв’язки прості й водночас тісні. Історичний досвід показує, що після подібних сировинних криз ціни на агропродукцію, а з ними й на добрива відновлюються в останню чергу. Це тиснутиме на грошовий потік заводу найближчі кілька років. То коли окупиться така інвестиція, якщо за неї заплатити принаймні $523 млн?», – резюмує він.

Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.