НОВИНИ

Денис Казанський: Росії загрожує революція правих радикалів

Путін після короткого періоду обожнювання став чи не головною мішенню для критики радикалів.

Радикальне неприйняття демократії та популярність націоналістичної риторики ще не говорять про те, що революція і повстання в Росії неможливі, а навпаки – Росії цілком реально загрожує революція правих. Про це в черговому номері журналу "Український тиждень" пише оглядач Денис Казанський.

"Звісно, мається на увазі не прокремлівський фейковий рух навіженого байкера Хірурга, а ширше поняття, що об’єднує різних російських радикалів червоно-коричневого штибу. Від лімоновців до православних «хоруґвєносцев». Радикальні сталіністи й імперці, об’єднані ідеєю відтворення «нєдєлімой» та винищення всіх інакомислячих «агентів Заходу», в Росії сьогодні набагато грізніша сила, ніж демократична інтелігенція. І саме в їхніх лавах насамперед зріє невдоволення офіційним курсом", – вважає він.

За його словами, шовіністи всіх мастей відчули запах крові та великої війни у 2014 році, коли сам президент не соромився заявляти, ніби Південний Схід дістався Україні несправедливо й вона, мовляв, не має на ці території історичних прав.

"Градус антиукраїнської істерії в Росії тоді досягав піка. Здавалося, Путін ось-ось введе війська й розгорне наступ на Одесу. У цей період популярність російського лідера сягала максимальних показників, до яких навряд чи коли-небудь доросте знову. Розправи над Україною вимагала абсолютна більшість громадян Росії. Найагресивніші «яструби» навперебій прогнозували, що від нашої держави скоро нічого не залишиться, і сперечалися, куди наступати російській армії: на Київ чи Львів", – пише Казанський.

Автор показує, як упала популярність Путіна в Росії, оскільки він не виправдав сподівань.

"Однак час минав, а відторгати південно-східні області України Путін не квапився. «Референдум» про незалежність «ДНР» і «ЛНР» у Москві не визнали. «Русскую вєсну» якось спустили на гальмах. Влітку з Донбасу прибрали «героїв ополчення» Безлера та Стрєлкова-Ґіркіна, залишивши замість них карикатурних Захарченка й Плотницького. Потім узагалі стали вбивати терористів, не згодних у чомусь із генеральною лінією Москви. В ультранаціоналістичних колах заговорили про «злив Новоросії», і розмови ці з часом звучали щораз частіше й упевненіше. Підписання перших і других мінських угод, досить підле винищення польових командирів та «казаков», заяви Лаврова про те, що Луганськ і Донецьк є невід’ємною частиною України, – все це породило в середовищі російських імперців невдоволення політикою Кремля. Путін після короткого періоду обожнювання став чи не головною мішенню для критики радикалів. Великі надії, як це часто буває в Росії, змінилися великими розчаруваннями", – зазначив оглядач.

Детальніше читайте у матеріалі "Пітьма нової російської революції" в черговому номері журналу "Український тиждень".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.