НОВИНИ

  ▪  

Огляд блогів: З Донбасом, яким він є, доведеться забути про євроінтеграцію

Минулого тижня в українських блогах писали про небезпеку федералізації України, європейські традиції та "сакральне" значення Криму для росіян.

Письменник Олександр Бойченко пише про державний устрій України та про утопічність ідеї федералізації, яку підтримують як ЄС, так і Росія.

«…В глибині душі європейці не розуміють, як може де-юре вважатися унітарною держава, в межах якої величезний семимільйонний регіон (і не він один) розмовляє іншою мовою, має зовсім інше уявлення про історію, сповідує інші цінності і взагалі політично та культурно зорієнтований на іншу країну. З цим, думають європейці, треба щось робити: або хай Україна українізує Донбас – і тоді ми визнаємо її одномовну унітарність, або хай переходить до федеративного устрою. Або, зрештою, хай не нарікає, що ми їй мало допомагаємо, бо навряд чи можна допомогти тому, хто сам із собою домовитися не годен», - пише Бойченко. 

Однак письменник зазначає, що не вірить в ідею українізації Сходу.

«Коли міжвоєнна Польща відносно м’яко (без розстрілів) спробувала полонізувати українців Галичини, ті відповіли створенням ОУН і терором. Хоча з матеріального погляду полонізація обіцяла українцям чималі вигоди. Але українці не захотіли вигод, а захотіли залишитися тими, ким були. То чому жителі Донбасу мали б відреагувати на спробу їх українізації інакше? І взагалі, як показує новітня історія, єдиний ефективний спосіб змінити вже сформовану ідентичність населення цілого регіону – це заміна самого населення. Вирішив, наприклад, Сталін зробити Вільно Вільнюсом – виселив звідти поляків і заселив місто литовцями. І так далі по всіх «визволених» територіях. Але про таку тоталітарну українізацію і говорити зайве: не збираємося ж ми будувати демократичну Україну сталінськими методами, правда?», - переконує Бойченко, зазначивши, що інший спосіб - федералізація  - також не піде на користь країні.

«По-перше, саме цього і прагне Путін: звалити на наші плечі непосильний економічний тягар відбудови Донбасу і водночас зберегти за собою можливість тримати нас у стані перманентної політичної «кризи». Тільки для цього – як інструмент деструкції і шантажу – йому й потрібен федералізований Донбас… По-друге ж, якщо Донбас залишиться в кордонах України і водночас буде таким, як він є (а таким він буде ще довго), то нам і без втручання Путіна доведеться забути про євроінтеграцію та інші вимріяні Майданом речі», - наголошує письменник.

«Відтак виникає надія, що ми «рано чи пізно» знайдемо третій варіант і зуміємо зіпхнути Путіну Путінове. Не щоб задобрити агресора, а навпаки – щоб нейтралізувати його вплив на решту території України», - резюмує він.

Письменник Андрій Любка пише про європейські суспільні традиції в Україні. Зокрема, блогер розповів про свою поїздку до Червонограда – шахтарського містечка на півночі Львівщини, яке називають  «Донбасом Галичини».

«Їхати в Червоноград довелося машиною, тож кілька мережевих френдів кинулися лякати тамтешньою дорогою, радити варіанти об’їзду чи радше обльоту останніх 15 кілометрів. Не збрехали: дороги там немає, на полотні зяють вирви, немов від розривів бомб. Додайте до цього чорні терикони й шахти навколо – і справді можна в якийсь момент відчути себе в зоні АТО, на справжньому Донбасі. Тільки з однією лише різницею: люди. І йдеться навіть не про українську мову, церкву чи відсутність вулиць Леніна. Хоча назва міста, як ви розумієте, походить не від Червоної Русі, а від комуністичного червоного півня. Словом, терикони, шахти, назва міста в честь комунізму є, а люди – інші», - зазначає письменник.

За його словами, місцеві громадяни самоорганізувалися і розпочали боротися за власне майбутнє - виставили на дорогу волонтерів, вдягнули їх у жилети яскравих кольорів – і просять здавати гроші на ремонт.

«Навіть зупинятися не треба, адже ями такі, що вище 5 кілометрів швидкість автомобіля не піднімається, тому просто через вікно простягаєш купюру, тобі дякують і кажуть, що результат побачиш уже через кілометр. А там знову місцеві люди в робочих уніформах, техніка: ремонтують дорогу. Самі організувалися, розписали чергування, щоб зекономити гроші, техніку взяли в оренду (щоб не віддавати гроші Автодору, самим зробити виходить дешевше, якісніше і швидше). А ще за кілометр починається вже відремонтована ними ділянка дороги, якою приємно їхати»,  - стверджує письменник.

«Наостанок лише нагадаю, що самоорганізація, робота гуртом на благо громади, довіра одне до одного – це кити, на яких тримається Європа. Так я їхав у Донбас, а приїхав у щонайсправжнішу Європу. А люди, звісно, скрізь однакові. Тільки різні», - резюмував письменник.

Журналіст, редактор по Ізраїлю та СНД американської газети Форум Daily Шимон Бріман пише про звернення президента РФ Владіміра Путіна до Федеральних зборів, у якому він порівняв значення Криму для росіян зі значенням Храмової гори в Єрусалимі для тих, хто сповідує іслам чи іудаїзм.

За словами Брімана, згадана територія є «яблуком розбрату» для мусульман та іудеїв, тож «Путін росіян заплутав, іудеїв насторожив, а мусульман розлютив»

«Чи розуміє Путін, що суперечка між євреями і мусульманами за володіння Храмовій горою - місцем максимальної святості з погляду іудаїзму, є однією з найдраматичніших і глибинних? Безумовно, розуміє…Але оскільки Владімір Путін чудово розуміє всю вибухонебезпечність теми приналежності Храмової гори в близькосхідному конфлікті, то навіщо він порівнює Крим з цією зоною багаторічного конфлікту?», - зазначає Бріман.

«В іудаїзмі святість Храмової гори визначена не рішенням людей, а відображена Творцем всесвіту в Його Книзі Книг. Людина, яка наділяє на свій розсуд статусом святості будь-які географічні об'єкти, фактично проголошує себе рівним Всевишньому. А насправді ж, сакральне значення для Росії має зовсім не Крим, а Ханти-Мансійський автономний округ - адже саме з тамтешніх запасів нафти велика держава качає свою життєву силу. І якщо правильно пошаманити в тундрі, то можна навіть зупинити падіння цін на сакральні барелі», - резюмує журналіст.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.