Історія

  ▪   Ярослав Тинченко

Супротивник незнаної досі впертості

Як сто років тому Армія УНР разом з поляками обороняла Замостя від будьонівців і врятувала Варшаву
Матеріал друкованого видання
№ 32 (664)
від 5 серпня

30 серпня виповнюється 100 років оборони союзними польсько-українсь­ки­ми силами фортеці Замостя, яку намагалися штурмувати червоноармійці Першої кінної армії Сємьона Будьонного. Оборона Замостя стала однією зі знакових сторінок польської історії: вістря списів та шабель червоних вершників були спрямовані в серце Польщі — Варшаву, і їхня невдача змусила зректися планів з роздмухування «всесвітньої революції» Лєніна.


Першу кінну армію Будьонного було перекинуто з Північного Кавказу на територію України ще наприкінці травня 1920 року для підсилення радянського Південно-Західного фронту, спрямованого проти польських військ та Армії УНР. Саме через прорив Першою кінною польського фронту війська союзників (польські та українські) були змушені в ніч з 8 на 9 червня 1920 року залишити Київ. Того разу удар будьонівців був спрямований на Житомир та Бердичів. Червоним удалося захопити Житомир повністю, а ось у Бердичеві вони наткнулися на рішучий опір українських частин — 6-ї запасної бригади полковника Гната Порохівського. Ціла дивізія будьонівців — 11-та кавалерійська, яка тоді налічувала 3 тис. вояків, — не змогла здолати рішучого опору української залоги та групи польських вояків, яких було вдвічі менше.

 

Читайте також: Наріжний камінь української державності


Увірвавшись до Бердичева з боку Житомира, радянські кавалеристи зустріли опір однієї української застави з кулеметом. Вузькі вулиці не дозволили будьонівцям використати ані свою чисельну перевагу, ані коней — їм довелося спішитись. Тим часом до застави долучалися старшини та вояки, які перебували в місті. Поступово, під тиском червоних, вони відступали на Лису гору, де в казармах розміщувались основні сили 6-ї запасної бригади. Українська батарея почала влучно стріляти по червоноармійцях, що атакували, а з Лисої гори їм назустріч з рушницями на руку перейшли в контратаку старшини та козаки.

 

Схема бою під Замостям. Вважається, що саме цей бій врятував Польщу від нашестя будьонівців


Командир бригади Гнат Порохівський пізніше згадував про цей бій так: «Старшинський курінь (тобто офіцерський батальйон. — Ред.), цей цвіт українського вояцтва, спокійно, з повною свідомістю своєї гідности та обов’язку, рішуче рушив на місто, щоби там, поділившись на групи, битися з ворогом та вибити його з міста. Акція цього куріня була понад усяку похвалу. Свідомі українці, досвідчені вояки — все змітали та своєму шляхові. Їхній наступ був такий рішучий та сміливий, що москалі навіть не встигли зробити шкоди місцевому населенню, а під рішучим наступом покидали коней, своє майно й залишили місто». Попри те що наступ Першої кінної армії було відбито, загальна ситуація на Південно-Західному фронті для українських та польських військ складалася не найкраще. Вони відступали в бік Галичини. Слідом ішли радянські війська. Перша кінна армія спочатку воювала на Волині, а наприкінці липня повернула в бік Львова.

 

Через люблін на варшаву


Цікаво, що тоді через загальну військову стратегію та напрямок наступу Першої кінної армії виникло непорозуміння між Лєніним і членом рев­військ­ради Південно-Західного фронту Сталіним. Лєнін вимагав, щоб будьонівці підсилили радянський Західний фронт, який наступав на Варшаву, і після її завоювання, як марилося вождю світового пролетаріату, мали йти на Берлін. Тоді в Німеччині ще жевріли вогнища власної революції, з яких Лєнін сподівався роздмухати «світову пожежу». Іосіф Сталін, а також Сємьон Будьонний та член військради армії Клімєнт Ворошилов були не згодні зі стратегією Лєніна. Вони були переконані, що після взяття Першою кінною армією Львова зможуть за п’ять — сім днів сформувати дві галицькі радянські дивізії — з місцевого українського населення. Оптимізму їм додавав і той факт, що впродовж кількох днів перебування на Заході України з місцевих добровольців було вже сформовано кілька батальйонів. Більшовики вміло використовували національні суперечності між поляками та західними українцями на свою користь.

 

Читайте також: Атрибути незалежності


16 серпня 1920 року Перша кінна армія вирушила на штурм укріплень, які поляки збудували навколо Львова, і того самого дня на півночі польські війська перейшли в контрнаступ проти радянського Західного фронту. Будьонівцям не вдалося наскоком оволодіти Львовом. Сталін і Будьонний вважали, що захоплення Львова — справа лічених днів. Але Лєнін категорично вимагав відправити Першу кінну армію в рейд на північ, щоб із флангу вдарити по польських військах та прорватись у напрямку до Любліна, а далі — якщо пощастить — до Варшави.

 

Сотник Віктор Филипович (з орденом Святого Георгія на грудях). На чолі свого гарматного куреня

 

Пізніше, виправдовуючись через невладний рейд, начальник штабу Першої кінної армії Лєонід Клюєв писав: «Кінармія за час дій на польському фронті вдруге опинилася на тилах у супротивника, але поміж проривом травневим (на Житомир — Бердичів) та серпневим була велика різниця. Там було прорвано фронт супротивника, тут армія опинилася серед частин супротивника, які наступали, чудово забезпечених технікою з великою кількістю вогнеприпасів. Крім того, цей рейд армії довелося здійснити за умов розбурханої стихії, яка безперервними дощами 30 та 31 серпня зробила весь лісисто-болотяний район непролазною багнюкою, чим ускладнювалося маневрування армії. У боях армія витратила майже всі свої бойові запаси. У супротивника діяли ескадрильї аеропланів, які закидали частини Кінармії бомбами та обстрілювали кулеметним вогнем».


Розстановка сил


За умов розмитих доріг та відсутності альтернативних комунікацій шлях через Замостя на Люблін був єдиним. Перші роз’їзди будьонівців з’явилися біля фортеці ще 28 серпня, але основні сили — 6-а кавалерійська дивізія, у складі якої було приблизно 5,5 тисяч шабель, — у ніч з 29 на 30 число. Решта військ Першої кінної армії Будьонного обходила фортецю з інших боків. Тоді сили оборони Замостя становили різноманітні польські частини, так звані балаховичці — вояки армії Булак-Балаховича, створеної з білогвардійців та білоруських партизанів, а також підрозділи 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР. Загальна кількість оборонців — понад 3 тис. багнетів, 350 шабель, 11 гармат та 3 панцирні потяги. З українських військ у Замості були: штаб 6-ї дивізії, 6-й технічний курінь у складі трьох сотень та одна кінна сотня. Основні сили дивізії містилися в районі населених пунктів Красностав та Грубешів на північ від Замостя, де готували другу лінію оборони. Серед офіцерів, які перебували в Замості, найстаршими за званнями та військовим досвідом виявилися командир 6-ї стрілецької дивізії полковник Марко Безручко та його начальник штабу — полковник Всеволод Змієнко. Саме Марко Безручко став начальником оборони Замостя.

 

Читайте також: Відчайдухи-прапороносці


Першорядну роль у подіях відіграв 6-й технічний курінь Армії УНР. Ось що згадував старшина цього куреня, відомий у майбутньому художник Микола Битинський: «За чотири неповних дні, від 25 по 28 серпня, навколо міста довжиною до 18 км, сапери поставили міцну лінію дротяних загород, у деяких місцях навіть 3–4 ряди, а за ними майстерно побудували ланцюг міцних гніздових опірних пунктів з вигідно розташованими шанцями, з яких, на всі боки, можна було подавати фланкуючий перехресний кулеметний і рушничний вогонь. Така штуцерна система окопних укріплень, як також і вчасно закінчена суцільна лінія дротяних загород, у час боїв з блискучим успіхом себе виправдала. На укріпленнях працювало майже все населення міста й довколишніх сіл — по 3–5 тисяч людей щоденно під керівництвом старшин і козаків 6-го технічного куреня. Щойно під кінець цих праць, коли оборонне коло було вже майже закінчене, прибула на допомогу якась невеличка польська саперна група».

 

Старшини 6-го технічного куреня 6-ї стрілецької дивізії. Зусиллями цього підрозділу було зведено міцні укріплення під Замостям


Буквально напередодні боїв з будьонівцями до фортеці прорвалося дві гармати 6-ї стрілецької дивізії на чолі із сотником Віктором Филиповичем, один із вояків-балаховичців описав це так: «У Замості було мало наших сил, а тому всі піднеслись на дусі, коли дізнались, що сотник Филипович прорвався з-під Ізбиці з двома гарматами та йде до Замостя… у Ізбиці він був настигнутий більшовистською розвідкою (близько 60–80 вершників). Він хотів було втікти, оскільки коні у батареї були чудові, але більшовики наздогнали його. Не довго думаючи, Филипович зупинив батарею та почастував більшовиків картеччю з близької відстані. Червоні відхлинули, а батарея знов поїхала. Близько восьми годин, відстрілюючись, йшла батарея Филиповича, та кінець-кінцем щасливо дійшла до Замостя».

 

Неочікуваний спротив


Перша атака будьонівців — у кінному ладі — відбулася надвечір 29 серпня 1920 року. Але вершники несподівано наткнулися на добре зроблену лінію дротяних загорож, що їх коні були нездатні подолати. Потрапивши під щільний вогонь, радянська кіннота швидко відступила. У ніч з 29 на 30 серпня на штурм міста пішли спішені будьонівці. Їх зупинили кулеметні черги та рушничні залпи. Довгі лінії червоних залягли перед дротами, і ранком знов спробували атакувати — але результат був той самий. У бій вступили артилерія та панцирні потяги: збоку оборонців Замостя їх було три (два польські та один, умовно, балаховичців, пізніше він перейшов до складу Армії УНР), а Першу кінну армію підтримували дві «черепахи на колесах». Наприкінці дня два польські та обидва більшовицькі панцирні потяги було виведено з ладу. Радянська артилерія, якої було значно більше, ніж в оборонців, нещадно громила окопи, де сиділи піхотинці. Серед піхоти, що боронила фортецю, виявилося чимало непевного елементу: групу балаховичців довелося роззброїти. Серед польських військ був етапний (запасний) батальйон, який складався з молодих солдатів, що почали панікувати. Їхні лави були зміцнені вояками 6-го технічного куреня Армії УНР.

 

Читайте також: Станіслав Кульчицький: «Психологічна залежність від Москви обертається малоросійством»


Удень 30 серпня над Замостям закружляв польський літак. З нього було скинуто пакет, у якому йшлося про те, що до міста з кількох боків швидко наближається допомога. Це значно підбадьорило захисників. У ніч з 30 на 31 серпня вони зробили дві вилазки проти червоних, які залишалися біля дротяних огорож. Радянське командування переконалося, що з наявною кіннотою, без підкріплення іншими з’єд­наннями Південно-Західного фронту, воно не зможе просунутися далі. А прибуття польської допомоги призведе до оточення Першої кінної армії. Тож 6-та кавалерійська дивізія РСЧА почала відступати з-під Замостя. Один з мемуаристів згадував про це так: «І нарешті всі напади ворога від полудня 31.8 стали помітно слабнути. Ворожі лави знімалися з бойових становищ, завертали помалу назад і зникали в околичних підміських лісах і селах, де, певно, мали вихідні позиції і пункти накопичування. Ще за яких пару годин з поля бою відійшли останні розстрільні; замовкла канонада і пальба з окопів. А потім знову за якийсь час, уже властиво під вечір цілого дня гарячого бою, червона кіннота стала рухатись з великим шумом і гамором у лісах та на польових обріях».
31 серпня польська кіннота під Комаровцями перестріла шлях частинам будьонівців.

 

Відбулась яскрава кавалерійська битва, у якій цілі дивізії сходились у двобою із шаблями наголо — як за наполеонівських часів. Будьонівці програли… З того моменту почався повний відступ Південно-Західного фронту. Перша кінна армія була надзвичайно деморалізована поразками: вперше за свою історію будьонівці не змогли подолати опір супротивника й були переможеними. Вони зривали злість на місцевому населенні, зокрема єврейському, пройшовши буквально смерчем по Волині та грабуючи й ґвалтуючи мешканців бідних єврейських містечок. Свої бешкети будьонівці продовжили в районі Житомира та Бердичева, куди були виведені на переформування в середині вересня. Лише після відправки Першої кінної армії на Південний фронт — проти білогвардійських військ Врангеля — місцеве єврейське населення зітхнуло з полегшенням.
Звітуючи про події 26 серпня — 1 вересня 1920 року, Будьонний та Ворошилов доповідали в Кремль: «Кінармія за п’ятиденний рейд при вищеперерахованих умовах та незнаній досі впертості супротивника, який намагався оточити та знищити Кінармію, зазнала великих втрат серед комскладу, червоноармійців, коней та матеріальної частини. Внаслідок впертих боїв та щоденних пересувань під зливою по розмитих дорогах бійці та кінський склад Кінармії надзвичайно перевтомлені й потребують тривалого відпочинку для поповнення частин вогнезапасами та ремонту сильно пошкодженого транспорту».  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.