Історія

  ▪   Ярослав Тинченко

«9 травня є днем річного свята армії УНР»

9 травня має велике значення для української історії. Попри те що цей день асоціюється виключно з радянським святом Перемоги в Другій світовій війні, задовго до тих подій його було визначено як свято Армії Української Народної Республіки
Матеріал друкованого видання
№ 19 (599)
від 8 травня

Сучасні Збройні Сили України поступово переймають деякі традиції, пов’язані з Армією УНР. По-перше, це нові стилізовані знаки розрізнення військовослужбовців, запровадженні наказом Степана Полторака, які є симбіозом відзнак, що використовувалися в українських збройних формуваннях 1917–1921 років.

 


По-друге, офіційно 2018-го запроваджено вітання «Слава Україні!» у Збройних Силах України та Національній поліції. Ще наприкінці 1917 року в українських військах було втілено таку систему вітань: начальник мав вітатися з підлеглими: «Доброго здоровля!» (могло додаватися: «Панове старшини» або «Панове козаки»). Підлеглі відповідали: «Доброго здоровля, пане… (військове звання особи)». Начальник дякував: «Спасибі за службу!», підлеглі відповідали: «Слава Україні, слава!». Крім того, бойовим гаслом українських вояків було «Слава!», відоме з козацьких часів. Замість російського «Ура!», яке насправді мало тюркське походження — від монголо-татарського «Гурра!».

 

Читайте також: Білоруська народна республіка. Як це було

 

По-третє, почесні назви окремих військових частин пов’язані з Армією УНР. Так, 72-га окрема механізована бригада вже дістала назву «Чорні запорожці» — на честь однойменного кінного полку Армії УНР. Окремий президентський полк від 2017-го зветься іменем гетьмана Богдана Хмельницького — на честь 1-го Українського козацького полку Армії УНР, що також мав таку назву.
Але чому саме 9 травня було визначено днем свята Армії УНР? Створення Збройних Сил Української Народної Республіки почалося навесні 1917 року з об’єднання українців, що служили в складі російської армії, яка брала участь у Першій світовій війні, в окремі національні підрозділи. 29 (16) березня 1917-го в Києві було скликано установчі збори вояків-українців місцевої залоги, які винесли постанову про створення Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка та висунули вимогу про організацію 1-го Українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького. Керівником клубу було обрано військового урядовця, адвоката Миколу Міхновського. До складу його керівництва ввійшли командири Київської місцевої запасної бригади та Київського військово-розподільчого пункту, завдяки чому український військовий рух із перших днів свого існування отримував допомогу від керівництва залоги міста. На заклик керівників Українського військового клубу чорниці Флорівського жіночого монастиря вишили прапор 1-го Українського козацького полку імені Богдана Хмельницького, який уже 1 квітня (19 березня) 1917 року було освячено у Володимирському соборі. 

 


27 (14) квітня 1917-го на Київському військово-розподільчому пункті мобілізовані до армії солдати з Чернігівської та Полтавської губерній заявили про те, що відмовляються вирушати на фронт до російських частин, а хочуть бути зорганізовані в 1-й Український козацький полк імені Богдана Хмельницького. Їхні вимоги підтримали командири Київської місцевої бригади та військово-розподільчого пункту, які входили до складу Українського військового клубу імені Полуботка. На засіданні Центральної Ради, що відбулося наступного дня, було винесено таку резолюцію: «Центральна Рада не бачить іншого виходу, як сформувати з них український полк і задовольнити їхнє бажання вийти негайно на фронт у якості української військової одиниці...».

 


Російські революційно-урядові ко­ла — головнокомандувач російських армій та керівництво Київської ради робітничих і солдатських депутатів — висловилися категорично проти організації українських частин і наполягали на розформуванні полку імені Богдана Хмельницького. Депутати Київської ради намагалися вмовити солдатів відбути на фронт і розійтися призначеними військовими частинами, а російський головнокомандувач генерал Алєксєй Брусілов надіслав командувачеві Київського військового округу генералові Миколі Ходоровичу телеграму, у якій заявляв, що «в київському гарнізоні достатньо військової сили, щоб головний начальник округу упорядкував безчинства». Однак генерал Ходорович співчував українському військовому рухові й не вжив каральних заходів, тому вже за кілька тижнів його було знято з посади командувача округу.

 


Незважаючи на погрози розформувати полк силою, богданівці, як стали з того часу називати вояків 1-го Українського полку (від імені гетьмана Хмельницького), твердо трималися раніше ухваленої резолюції. 18 (5) травня 1917 року в Києві розпочав роботу І Всеукраїнський військовий з’їзд, скликаний стараннями Центральної Ради та керівництва Українського військового клубу імені Павла Полуботка. На захід прибуло близько 700 делегатів від тих частин і установ російської армії, де дізналися про його скликання. Але було очевидно, що цей з’їзд має лише установчий характер і слід готуватися до організації нового, значно масштабнішого. Почесним головою зібрання було обрано Михайла Грушевського, фактичним — військового урядовця штабу Західного фронту Симона Петлюру.

 

Читайте також: Архіви як зброя


Передусім І Всеукраїнський військовий з’їзд виніс постанову про збереження 1-го Українського козацького полку імені Хмельницького. Зважаючи на те що в той час резолюції різних з’їздів мали значення наказів, Тимчасовий уряд та командування російської армії змушені були погодитися на існування цієї частини. 

 


Другий день роботи з’їзду був ознаменований обранням Українського військового генерального комітету Центральної Ради — керівного органу національного військового руху в складі ЦР. Його головою обрали Симона Петлюру. Головним завданням комітету стала організація повномасштабного ІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Російський Тимчасовий уряд усіляко перешкоджав організації цього заходу та намагався заборонити його під приводом того, що фронт, на якому тривають запеклі бої, потребує кожного солдата. Але всупереч цим спробам 18 (5) червня 1917-го в Києві таки розпочав роботу ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд. На нього прибуло 2 тис. делегатів від 1,39 млн вояків-українців російської армії. З’їзд провів перевибори Українського генерального військового комітету, затвердив його статут і повноваження з українізації військових частин російської армії. Головою комітету залишився Петлюра.

 


Першим днем роботи Українського військового генерального комітету й стало 9 травня (за ст. ст.) 1917 року. Пізніше ця організація дала початок Військовому міністерству та Генеральному штабу Української Народної Республіки. Саме під її керівництвом було створено спочатку українізовані формування російської армії, а потім Армію УНР. Але важливою датою в державотворенні 9 травня стало лише 1920-го. Понад три роки тривала війна за незалежність України. Чимало бійців було вбито та поранено. На керівних посадах в Армії УНР перебувало багато молодих командирів, які в російській або австро-угорській армії мали досить скромні звання. Тож 16 жовтня 1920-го під час завзятих боїв із Червоною армією на Поділ­лі Симон Петлюра підписав наказ із запровадженням положення «про підвищення в ранги старшин і козаків за службу в Українському війську». У документі зазначалося, що мета положення — «відкрити перший шлях для діяльности й праці тим старшинам і козакам, які відзначилися великими якостями душевними, здатністю й досвідом, здобутим на полі бою».

 

Читайте також: Сіоністи на службі УНР


Старшинами в Армії УНР називались офіцери, а козаками рядові. Згідно з положенням «у нагороду за невпинну боротьбу з ворогами України всі старшини й козаки всіх частин Української Армії, штабів, управлінь та установ, що зараз перебувають на дійсній військовій службі, і починаючи з 9 травня 1917 року, себто з дня обрання Українського військового генерального комітету, своєю чесною працею, своїм досвідом, знанням, енергією, організаційним хистом та відданістю Батьківщині, при тяжких службових обставинах, принесли користь Державности й визволенню України, мають право на підвищення в порядкові військового часу: старшини — в наступні, а козаки — в старшинські ранги…».

 


Таким чином, 9 травня 1917-го наказом Петлюри було визначене першим днем служби в Збройних Силах України. 1927 року, незабаром після вбивства Симона Петлюри, українська еміграція вирішила відновити Військове міністерство УНР в еміграції, а також кадри армії. Один із перших наказів цього міністерства запроваджував свято: «Одже, день 9/22-го травня єсть днем річного свята Армії У.Н.Р., який вояцтво її, де-б і в якій кількости не було, святкуватиме зі всією належною цьому дню урочистостю».

 


Попри те що в наказі було наведено дату за старим та за новим стилем, святкування могло відбуватися в обидва дні. Але частіше обирали 9 травня, адже саме ця дата стояла в документах про проходження військової служби в Армії УНР багатьох українських емігрантів. У 1920–1930‑ті свята відбувались урочисто: у містах Польщі, Чехословаччини, Франції, Німеччини та інших країн, де перебували українські емігранти, винаймалися найдорожчі ресторани або зали для урочистих подій. Вони прикрашалися квітами, гірляндами, українською символікою, зображеннями нагород та відзнак тощо. На почесному місці розташовувалися прапори військових частин або ветеранських організацій. Урочистості могли відбуватись у вузькому колі — лише з ветеранами — або широкому — з дружинами та дітьми. Цікаво, що відзначали це свято навіть в екстремальних умовах: серед українців-легіонерів Французького іноземного легіону в Тунісі та Алжирі під час активних бойових дій. Звіти про урочистості друкувалися в українській пресі, що виходила в Східній Європі, США та Канаді. 
Хуртовина Другої світової зруйнувала найчисленніші емігрантські організації в Польщі та Чехословаччині. Але з 1945 року день Армії УНР відзначався в таборах переміщених осіб (українських емігрантів) у Німеччині, а пізніше — у США, Канаді та навіть Австралії, куди потрапила певна частина ветеранів. Коли саме було проведено останнє свято ветеранами Армії УНР, слід ще з’ясувати історикам. 


Теги