Історія

  ▪   Станіслав Кульчицький

Сутність і специфіка російсько-радянської влади

Установчі збори 1918-го
Яку систему намагаються реставрувати в Росії сьогодні
Матеріал друкованого видання
№ 9 (589)
від 28 лютого

Справжню суть державної влади в радянській Росії нелегко збагнути. Вона огорнута багатьма міфами та прихована під маскувальною термінологією. Однак важливо усвідомити, із якою владою Україні реально доводилося мати справу впродовж десятиліть перебування в російсько-радянській імперії та як ця влада тепер змінилася.

 

Радянська влада як продукт Російської революції


Труднощі у визначенні суті радянської влади починаються від часів Російської революції. Досі навіть серед деяких фахівців поширена думка, що 1917 року в Росії відбулися дві революції: буржуаз­но-демократична Лютнева та робітничо-селянська Жовтнева. Однак насправді цілісна Російська революція почалася з повалення самодержавства та закінчилася розгоном Установчих зборів у січні 1918-го. Вирішальну роль у ліквідації самодержавства та поваленні урядової коаліції соціалістичних і буржуазних партій відіграли революційні організації народних «низів» — ради робітничих і солдатських (переважно селянських за походженням) депутатів. Царизм мобілізував до армії мільйони селян, дав їм у руки зброю та навчив користуватися нею. Селяни в солдатських шинелях були налаштовані безкомпромісно: покласти край війні, яку розв’язали правлячі класи, знищити поміщиків і поділити між собою їхні маєтки. Так само багато робітників прагнуло передачі підприємств, на яких вони працювали, у власність трудових колективів.

 

Читайте також: Каральна психіатрія та її жертви


У Російській революції було два перевороти: провальний корніловський та успішний лєнінський. Вдале здійснення останнього зумовлювалося тим, що більшовики тимчасово відмовилися від своїх гасел і взяли на озброєння гасла народних «низів»: «Мир народам!», «Фабрики — робітникам!», «Землю — селянам!». Зміцнившись при владі, вони поверталися в різні часи до власних гасел: «Перетворити війну імперіалістичну на громадянську», «Передати підприємства в державну власність», «Колективізувати селянські засоби виробництва». Жовтневий переворот виявився одночасно радянським революційним актом і більшовицьким контрреволюційним поворотом у революції. Адже піддані царя, які після повалення самодержавства здобули колективний суверенітет, утримували його недовго. Перші після Установчих зборів вільні вибори відбулися 1989 року — на З’їзді народних депутатів СРСР.

 

Велика перерва. Від Установчих зборів 1918-го до з’їзду в 1989-му демократія в Росії була поставлена на паузу 


Розглянемо специфіку двоканальної державної влади, яка утвердилася як кінцевий продукт Російської революції. Безмежний популізм більшовиків зумовив завоювання ними більшості рад робітничих і солдатських депутатів. Справу довершили терористичні дії терміново створених органів державної безпеки. Після знищення конкурентних політичних партій ради складалися виключно з більшовиків і співчутливих їм безпартійних депутатів, тобто перетворилися на єдину з лєнінською партією політичну силу. А втім, Лєнін зберіг їхню організаційну самостійність і побудував державу-комуну, як він назвав її у «Квітневих тезах» 1917-го, із двома владними вертикалями: партійною та радянською. Більшовицька партія ґрунтувалася на засадах «демократичного централізму» з безумовним підпорядкуванням нижчих за ієрархією ланок вищим. Це означало, що рівновелика колишньому самодержавству політична диктатура, яку вона встановила під зовнішньою оболонкою «диктатури пролетаріату», зосередилася в руках вождів. Одним із важливих її завдань став ретельний контроль за виборами до рад. Підпорядковуючись партійній, радянська владна вертикаль мала вагомі управлінські повноваження. Тому вожді не могли допустити просочування до рад небажаних осіб. Той, хто ставав небажаним для них уже після виборів, потрапляв у лабети державної безпеки — фактично незалежної від парткомів і виконкомів рад додаткової вертикалі влади.

Безмежний популізм більшовиків зумовив завоювання ними більшості рад робітничих і солдатських депутатів. Справу довершили терористичні дії терміново створених органів державної безпеки


Так сформувалася влада, міцно пов’язана з народними «низами», але незалежна від них. Назвали її робітничо-селянською та радянською. У першій російській Конституції 1918 року Комуністична партія взагалі не згадувалася. Пізніше вожді позначили свою силу в Конституціях, але як беззмістовну декларацію. Мімікрія поширилася й на назву реставрованої багатонаціональної імперії та державної структури, якою стала лєнінська партія. Ці назви були денаціоналізовані.

 

Революційний марксизм на службі російсько-радянської влади


Революції, які передували російським, були буржуазними. Натомість соціальний спектр російських революцій 1905‑го та 1917-го істотно розширився внаслідок появи рад робітничих і солдатських депутатів. Об’єднувані в ради народні «низи» не йшли за великими власниками, як у попередніх революціях, а бажали знищити їх. Це прагнення фактично накладалося на ключову вимогу марксизму середини ХІХ століття: встановити комунізм під час пролетарської революції через ліквідацію приватної власності на засоби виробництва. Будучи винахідником двоканальної держави, що забезпечувала політичну диктатуру, Лєнін одночасно сперся на революційний марксизм, який давав можливість ліквідацією в суспільстві приватної власності встановити економічну диктатуру.

 

Читайте також: Геронтократи при владі


Свої сподівання на торжество комунізму Маркс та Енґельс пов’язували в «Маніфесті Комуністичної партії» (1847) з пролетаріатом, тобто людьми, позбавленими приватної власності. Ці люди повинні були в процесі революції заснувати пролетарську державу, пізніше названу Марксом «державою диктатури пролетаріату». Пролетаріат, однак, будучи спільнотою, позбавленою внутрішньої ієрархічної структури, здійснювати диктатуру не міг. Тому ця функція в разі успішної революції мусила залишитися за державою. Під час революції держава повинна була встановити політичну диктатуру, а в процесі комуністичних перетворень, тобто експропріюючи суспільство, домогтися економічної диктатури. Прагнучи вказати людям шлях до соціальної рівності та матеріального добробуту, молоді німецькі революціонери підводили їх насправді до рабської залежності від всесильної держави.


У Західній Європі не виявилося політичних партій, згодних узяти на озброєння ідеї революційного марксизму. Марксисти віддали перевагу узгодженню інтересів капіталістів та робітників і не тримали курс на знищення капіталу — рівноправного агента виробничого процесу. Економічну діяльність, пов’язану з примноженням капіталу, вони вважали не менш важливою сферою докладення інтелекту, ніж діяльність у сфері науки, культури, релігії. На переламі ХІХ–ХХ століть у Європі вже починалися, хоч і в уповільненому темпі, процеси, яким після Другої світової війни підібрали властиву назву — перетворення капіталістичних держав на соціальні.


Відмовившись бути комуністами, марксисти назвалися соціал-демократами, тому що в основу своєї парламентської діяльності поставили гасло класового миру, а не класової війни. Однак частина російських соціал-демократів, яка ввійшла в історію під назвою більшовиків, узяла на озброєння ідеї «Маніфесту».


Першим кроком Владіміра Лєніна в майбутньому комуністичному будівництві стала експропріація партії соціал-демократів — більшовиків — її вождями. Другий крок вождів: експропріація держави-комуни за допомогою партії. Далі вони почали експропріювати через державу-комуну все суспільство. Власність товаровиробників, яка забезпечувала економічну незалежність суспільства від держави й залежність держави від суспільства, під час комуністичних перетворень перейшла в приватну власність держави-комуни під облудною назвою «загальнонародної» власності. Володіння, користування й розпорядження засобами виробництва опинилося в руках комуністичної партії, точніше її вождів. Звичайно, члени політбюро Центрального комітету ВКП(б)-КПРС не були власниками заводів, банків, пароплавів. Однак вони (і тільки вони) визначали всі параметри загальносоюзної економіки: співвідношення між споживанням і нагромадженням, галузеві та регіональні інвестиції, рівень заробітної плати й соціальних виплат тощо.

 

Читайте також: Перебудова: у лапках чи без?


Повністю експропріювати приватну власність багатомільйонного селянства вождям партії не вдалося. Селяни спромоглися обстояти право на володіння, користування та розпорядження продукцією, виробленою на присадибній ділянці й одержаною на трудодні з колгоспу. Це означало, що в сільському господарстві та в господарському обігу міста й села збереглися товарно-грошові відносини з використанням окремих елементів вільного ринку. Відповідно й економіка державного сектору, який дістав маскувальну назву «усуспільненого», базувалася на господарському розрахунку з використанням товарно-грошових відносин.


Провал спроб утілити в життя систему господарювання, засновану на продуктообміні, означав, що в СРСР було побудовано щось відмінне від першої фази комунізму в інтерпретації основоположників марксизму. Чи варто шукати інший термін для позначення соціально-економічного ладу, створеного в радянській Росії та поширеного на багато країн? Мабуть, не варто… Людство призвичаїлося до терміна «комунізм», придуманого задовго до Карла Маркса й Фрідріха Енґельса такими самими утопістами. Можна лише вказати, що вожді російського більшовизму, на відміну від основоположників марксизму, не мали благородних намірів, коли будували комуносоціалізм. Експропріація суспільства супроводжувалася жорстокою громадянською війною та масовими репресіями — аж до геноциду.


Максимально можлива централізація матеріальних і трудових ресурсів допомогла Радянському Союзу внести основний вклад у перемогу антигітлерівської коаліції у Європі. Надалі він утвердився як наддержава, здатна нав’язати багатьом країнам свою матрицю розвитку. Однак після вступу провідних країн у постіндустріальну епоху євразійська наддержава почала розвалюватися. Централізована економіка «вугілля та сталі» не витримувала конкуренції з боку країн, які були в авангарді науково-технічної революції.

 

Держава та суспільство в умовах комуносоціалізму


Ідея комунізму була використана Лєніним із метою обґрунтування експропріації суспільства державою. Ні Маркс, у голові якого народилася відірвана від реальності картина ідеального господарювання без ринку й товарно-грошових відносин, ні Лєнін, який спробував реалізувати ці рекомендації «Маніфесту», але після трьох років господарської кризи повернувся до вільного ринку, ні Сталін, який почав повторний штурм із поверненням заборони вільного ринку й замаскованою відмовою від товарно-грошових відносин, — ніхто з них не розумів, що приватну власність знищити не можна. У кінцевому підсумку Сталін відніс заміну товарообігу продуктообміном і ліквідацію грошового обігу до другої фази комунізму з розподілом матеріальних благ за потребами. Головного він досяг: експропріації суспільства державою.


Радянська держава не височіла над суспільством, як будь-яка інша, а запускала в нього свій кістяк. У кожний горизонтальний зріз суспільства партійна вертикаль занурювалася комітетами багатомільйонної партії (із підпорядкованими їм ветеранськими, національними та жіночими організаціями) і комітетами ще численнішого комсомолу (із підпорядкованими йому організаціями піонерів і жовтенят); радянська вертикаль — із державними, профспілковими, кооперативними, громадськими органами та організаціями; вертикаль державної безпеки — із мільйонами завербованих інформаторів. Незалежні від влади організації горизонтального типу, на основі яких мусило розвиватися громадянське суспільство, були ліквідовані або вертикалізовані. Радянське суспільство зрослося з державою в єдине ціле. Країни, у яких суспільство визначає на вільних виборах своїх керівників, називають демократичними. Країни, у яких держава в особі своїх керівників не залежить від волевиявлення народу, називають тоталітарними.

 

Читайте також: Десять негренят у Кремлі

 

Радянське державосуспільство треба було б назвати тоталітарним у кубі. Головною ознакою громадян, сфор­мованих комуносоціалізмом, була абсолютна економічна безпорадність. Усі свої помисли вони пов’язували з державою. Вихований останньою патерналізм був наслідком того, що в суспільстві не було приватної власності. Адже тільки засоби виробництва в приватній власності забезпечували громадянам економічну незалежність від держави й відповідно створювали економічну залежність держави від них. За комуносоціалізму всі стали пролетарями. Робітничий клас, якого величали «гегемоном пролетарської революції», став подвійним пролетарем. За ринкової економіки він був позбавлений власних засобів виробництва, але залишався власником своєї робочої сили й був заінтересований в тому, щоб продати її найдорожче, у результаті чого він бачив сенс у підвищенні продуктивності праці. В умовах комуносоціалізму його робоча сила фактично належала державі. Він не міг спертися на одержавлені профспілки в протистоянні із сукупним підприємцем, тобто державою, і був позбавлений права на страйк, оскільки, мовляв, підприємство, на якому він працював, належало йому самому.

 

Інструмент впливу. Акція «Безсмертний полк» є одним із найдієвіших виявів російської м’якої сили в пострадянських країнах 


Найяскравіше відчуження від засобів виробництва проявлялося в колгоспників. Вони працювали абияк на колгоспному полі, використовуючи машинну техніку. Натомість на відвойованій у Сталіна присадибній ділянці, яка стала їхньою приватною власністю (під іншою назвою), вони гарували без усякої техніки з повною віддачею. У результаті колгоспи не могли забезпечити потреби країни в продовольстві, але колгоспні базари задовольняли попит споживачів на м’ясо-молочну та садово-городню продукцію з присадибних ділянок.


Пострадянська влада в сучасній Росії


Конституційна реформа 1988 року відсторонила диктаторську компартійну вертикаль (але не партійну номенклатуру) від влади, що призвело в кінцевому підсумку до розвалу КПРС і розпаду СРСР. «Загальнонародна власність» залишилася без власника й була поділена між фінансово-промисловими групами. Протягом 1990-х пострадянська вертикаль влади залишалася нестабільною. Вона стабілізувалася лише після того, як заповнилася вихідцями із середовища органів безпеки.

 

Читайте також: Театр маріонеток і вислуга років


Нові вершителі долі Росії намагаються реставрувати диктатуру за відсутності двоканальної побудови держави. Стабільність політичного режиму тепер забезпечується не інституційно, як у СРСР, а волевиявленням виборців. Добиватися бажаних результатів голосування на президентських і парламентських виборах влада намагається через підтримування відносного добробуту населення, яке за три покоління призвичаїлося до державного патерналізму, телевізійного зомбування та масштабного використання адміністративного ресурсу. Прагнучи відновити статус наддержави, правлячі кола РФ проводять наступальну політику на міжнародній арені та витрачають на озброєння непропорційно велику частку ВВП. Гонка озброєнь і величезна корупція на вершині влади позначаються на добробуті населення. Це загрожує соціальним вибухом, розпадом багатонаціональної держави та розповзанням ракетно-ядерної зброї. Західні країни не бажають такої перспективи для економічно залежної від них Росії, а тому утримуються від нищівних санкцій. Об’єктом наступальної політики путінського режиму є передусім колишні національні республіки СРСР і країни «Ялтинської» Європи. Ставиться завдання відродити радянську імперію засобами політичного, економічного й навіть, як показали вторгнення в Грузію та Україну, воєнного тиску.


Москва від середини ХVІІ століття «перетравлювала» український народ різноманітними засобами, намагаючись позбавити його власної ідентичності. У сучасній ситуації батьківщина світового комуносоціалізму пішла ва-банк, намагаючись за допомогою внутрішньої агентури й спираючись на совковість усе ще вагомої частки українського соціуму, протистояти євроатлантичному вибору України. 100 років тому їй це вдалося. Українські громадяни не спромоглися тоді вирватися з московських «братерських» обіймів. Тепер вони мають усі шанси поставити бар’єр між собою та своїм північним сусідом. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.