Економіка

  ▪   Богдан Цюпин
  ▪   Лондон

Суд над олігархами

Українські олігархи не довіряють вітчизняній судовій системі
Матеріал друкованого видання
№ 20 (288)
від 23 травня, 2013

Українські олігархи, які наразі не входять до пулу наближених до «Сім’ї», у взаємних суперечках шукають справедливості за допомогою не української судової системи, а британської.

Високий суд у Лондоні розглядає позов Віктора Пінчука (другий найбагатший український підприємець; Forbes оцінює його статки в $3,8 млрд) проти Геннадія Боголюбова та Ігоря Коломойського. У звинуваченні йдеться про порушення ними домовленостей.

Пінчук стверджує, що придбав у них Криворізький залізорудний комбінат (приватизований співвласниками групи «Приват» 2004 року), заплативши $143 млн за контроль над Alcross Commercial Ltd, але насправді йому продали нічого не варту компанію-прокладку, а Боголюбов і Коломойський згодом ще раз продали 50% акцій того ж таки комбінату Рінатові Ахметову. Віктор Пінчук сподівається на передачу йому підприємства або відшкодування його вартості й компенсацію невиплачених дивідендів на загальну суму понад $2 млрд.  

Якщо всі оприлюднені подробиці позову підтвердяться, то виявиться, що українські олігархи безсоромно ділили одну шкуру кілька разів. Адже в такому разі з’ясується, що Рінат Ахметов придбав 50% комбінату, можливо, знаючи, що власником підприємства на той час уже вважав себе Пінчук. Зять колишнього президента Леоніда Кучми цілком може назвати Ахметова одним зі свідків на судовому процесі, якщо такий буде. Адже цілком імовірно, що до нього може не дійти й українські мільярдери не будуть зганьблені потребою давати свідчення під присягою та розповідати світові подробиці своїх темних оборудок.

Позов Пінчука може бути одним із кроків, який змусить протилежну сторону до залагодження суперечки поза судом. Наприклад, у вересні минулого року завершилося судове протистояння російського алюмінієвого магната Олєґа Дєріпаски та народженого в Узбекистані підприємця Майкла Черного, який зараз живе в Ізраїлі.

Та якщо судовий розгляд таки відбудеться, то стіни лондонського суду, які чули вже багато цікавого від російських олігархів, можуть дізнатися подробиці того, як саме ведуть справи й українські.

«Родзинкою» української справи олігархів може стати дивна звичка пострадянських товстосумів укладати багатомільйонні контракти усно. У цьому разі на користь Віктора Пінчука, не виключено, виявляться його невтомні й багаторічні зусилля з розбудови іміджу мецената та міжнародного філантропа. Покійний Боріс Березовскій торік програв гучну справу проти Романа Абрамовіча в лондонському суді саме тому, що суддя назвала його ненадійним свідком, дискредитованим його попередньою поведінкою та заявами. Щоправда, Ірина Тимчишин, партнер юридичної компанії Bryan Cave LLP і фахівець з міжнародного арбітражу та комерційних спорів, вважає, що в суді можуть виникнути запитання стосовно того, чому позивач чекав так багато років, щоб оскаржити порушення контракту, проплаченого, як повідомляється, ще 2005-го.

Адвокат Руперт Д’Круз із юридичної компанії Littleton Chambers у Лондоні пояснив Тижневі, що процес підготування справи «Пінчук проти Коломойського/Боголюбова» до суду може тривати понад рік. Щодо юрисдикції проблем, вочевидь, не буде, бо Геннадій Боголюбов – мешканець Лондона. А Ігоря Коломойського хоч і називають жителем Женеви, проте сторони буцімто заздалегідь домовилися, що будь-які суперечки залагоджуватимуть саме в британських судах.   

Руперт Д’Круз вважає, що британська система судочинства ще довго буде вигідною експортоорієнтованою галуззю й забезпечуватиме серйозні прибутки Сполученому Королівству: «Якщо заможні олігархи, які зараз подають позови тут, згодом наважаться розглядати свої справи у судах в Україні чи Росії, вочевидь, це означатиме менше роботи для правників Британії. Але судові системи не можуть змінюватися за одну ніч. Правові системи і судочинство розвиваються дуже повільно, бо тут ідеться про історію, культуру, досвід, а такі речі розбудовуються лише з часом».

Товстосуми зараз намагаються узаконити здобуте внаслідок сумнівних процесів пострадянської приватизації та переділу власності в умовах, коли законодавство і системи його втілення досі залишаються неефективними й дискредитованими корупцією. Олігархи «першого покоління» хочуть зміцнити свої позиції, гарантувати контроль над власністю і дедалі частіше говорять про потребу запровадження принципів верховенства закону на зразок тих, які діють на Заході.