Економіка

  ▪   Тиждень

Любомир Шавалюк: «Валютні кризи консервують відсталість економіки й призводять до зубожіння населення»

Валютні кризи в Україні стаються не рідше ніж раз на 10 років. Які їхні причини?
Матеріал друкованого видання
№ 6 (274)
від 7 лютого, 2013

Перша – структура імпорту. Його товарна складова дорівнює в нас 52% ВВП (у США – 15%, у Франції – 26%, в Німеччині – 35%). Для її забезпечення потрібні значні обсяги валюти в пропорції до масштабів економіки. Причина засилля імпорту полягає в його структурі (див. графік 1 на стор. 25 – Ред.). Від СРСР вітчизняна економіка успадкувала чимало виробництв із замкнутим циклом, тому для забезпечення їхньої роботи ввозила значну частину сировини та напівфабрикатів. Відтоді в її структурі майже нічого не змінилося. На сьогодні сировина й напівфабрикати – це 53% товарного імпорту. Ще 34% – споживчі товари, випуском яких Україна досі не забезпечує і половини власних потреб. Імпортуємо навіть масло з Білорусі, картоплю – з Єгипту, часник – із Китаю. Лише 13% пунктів переліку пов’язані з інвестиційним попитом (насамперед це обладнання), а саме вони й потрібні, щоб змінити структуру економіки для її розвитку.

Структурна залежність від імпорту не зменшується (див. графік 2 на стор. 25 – Ред.). Частка сировинного імпорту до ВВП внаслідок девальвацій зростає разом із собівартістю продукції. Водночас обсяг ввізних товарів інвестиційного та споживчого попиту різко меншає. Та оскільки сировина зай­має половину імпорту, його навантаження на ВВП не послаб­люється (див. графік 3 на стор. 26 – Ред.).

слід докладати зусиль для структурної перебудови економіки

Друга причина валютних криз – структура експорту (див. графік 4 на стор. 26 – Ред.). Щоб отримати долари чи євро для забезпечення критичного імпорту, Україна вивозить те, що має, – здебільшого сировину (понад 60% експорту). Через трансфертне ціноутворення прибутки від експорту залишаються в офшорах і не працюють на державу. Окрім того, сировинні ринки мають високий рівень конкуренції. Через малі обсяги інвестицій українські експорте­­ри втра­­чають технологічний рівень. Так, частка металургії в експорті після минулої кризи знизилася від 40% до 28% і була заміщена продовольством. Девальвації дедалі менше стимулююють експорт, тому його відновлення після криз стає щоразу слабшим (див. графік 5 на стор. 27 – Ред.).

Третя причина – замалі обсяги прямих іноземних інвестицій. Запас ПІІ в Україну на особу наприкінці 2011 року становив лише $1083 (див. графік 6, 7 на стор. 27, 28 – Ред.). Бізнес по-українськи (хабарі, саботаж чиновників, рейдерські атаки тощо) відлякує цивілізованих інвесторів. Оскільки олігархи не мають шансів виграти конкурентну боротьбу (як за внутрішній ринок, так і за поки не приватизовану державну власність) у ефективніших іноземних компаній, то вони сприяють закритості України, діючи за правилом «сам не гам і нікому не дам». Через повільні темпи припливу ПІІ економіка втрачає колосальне джерело валюти.

Четверта причина – зовнішні борги. Через дефіцит валюти Україна змушена брати дедалі більші кредити (див. графік 8 на стор. 28 – Ред.). Якщо наприкінці 1990-х ми позичали щороку за кордоном валюту в обсязі 5–6% ВВП, то нині – 15–20%. У 1995–1996 роках МВФ давав нам $0,7 млрд, а зараз уряд просить у 21 раз більше ($15 млрд), хоча обсяг економіки в доларовому еквіваленті за той самий час виріс лише вчетверо. Піраміда банківського зовнішнього боргу вже обвалилась у 2008–2009 роках, тепер велика ймовірність, що наступним буде державний. Позичені гроші йдуть на проїдання або повернення старих боргів. Співвідношення зовнішніх запозичень до внутрішніх інвестицій у межах країни останніми роками становить 90–100%, а в межах бюджету – понад 150%.

Наслідки валютних криз є системними й тривалими, вони консервують відсталість економіки. Перший наслідок – девальваційні валютні кризи призводять до зубожіння населення (див. графік 9 на стор. 29 – Ред.). Знецінення національної грошової одиниці з’їдає половину зарплат і пенсій у доларовому еквіваленті. Оскільки більш ніж половина споживчих товарів мають імпортне походження, то їхні ціни у гривні миттєво зростають. Відтак внутрішній товарообіг помітно втрачає оберти. Після гострих валютних криз на повне відновлення рівня життя населення йде чотири-п’ять років: через три-чотири – відроджується докризовий обсяг товарообігу, а через п’ять-шість – зарплати й пенсії в перерахунку на долари.

Другий наслідок – банківські кризи (див. графік 10 на стор. 29 – Ред.). Валютний дефіцит формує девальваційні очікування й посилює відплив валюти з України. Це призводить до скорочення кількості грошей в економіці, бо валюту для виводу за кордон купують за гривню, яку знімають із рахунків у банках, що автоматично створює проб­леми з фінансуванням банківської системи. Як наслідок – не­адекватно щодо можливостей банків зростають відсотки за депозитами та кредитні ставки на міжбанківському ринку, банкрутують окремі фінустанови. Полегшення для сектору настає лише з девальвацією, коли відплив іноземних грошових одиниць змінюється їх притоком.

Третій – недовіра населення до гривні. Тримати заощаджен­­ня у валюті вигідніше. Якби в 1996 році ви поклали на депозит 100 грн, то у 2012-му забрали б 845. Але, обмінявши ці гроші на долари й зробивши те саме, ви отримали б «зелений» еквівалент 1414 грн (див. графік 11 на стор. 30 – Ред.). Навіть якщо на піку девальвації (початок 2000 року) можна було продати долари й відкрити депозит у гривні, то її дальше знецінення все одно з’їло б значну частину заощаджень.

Четвертим наслідком є доларизація економіки. По-перше, депозити в іноземних грошових одиницях становлять 40–50% усіх у країні (див. графік 12 на стор. 30 – Ред.). По-друге, витік готівкової валюти з банківської системи становить $8–12 млрд щороку. І лише чверть цього обсягу повертається до неї у вигляді депозитів. Решта йде на оплату тіньового імпорту, вирушає в кейсах за кордон, формує готівкові заощадження, які лягають «під матрац». По-третє, оскільки населення зберігає значні суми у валюті, то всі масштабні купівлі (авто, житло, побутова техніка) часто в ній і здійснюють.

Як уникнути валютних криз та їх наслідків?

На це запитання немає швидких відповідей. Передусім слід докладати зусиль для структурної перебудови економіки. Національним виробникам слід формувати замкнуті цикли випуску продукції, займати ринкові ніші, які мінімально залежать від економічної кон’юнк­тури. Насамперед це стосується енергетичної безпеки (виробництва енергоносіїв та збільшення енергоефективності економіки), бо вона для України є ключовим компонентом валютної. Крім того, слід забезпечити сприятливий інвестиційний клімат. Важливими кроками, спрямованими на відвернення валютних криз, можуть стати припинення практики трансфертного ціноутворення та усунення схем для виведення капіталу. Такі заходи змусили б працювати на національну економіку десятки мільярдів доларів, які щороку залишають Україну в не зовсім чесний спосіб. Окрім цього, слід методично працювати над поверненням довіри населення до гривні, для чого передусім потрібні відповідні макроекономічні умови, щоб економічна стабільність тривала роками. І не на словах, а на ділі.