Економіка

  ▪   Олександр Крамар

LNG-термінал від Владислава Каськіва: диверсифікація чи профанація?

Холодна газова війна між Україною та Росією останнім часом набрала несподіваних форм. 26 листопада поблизу нафтового термінала «Південний» на чорноморському узбережжі України помпезно дано старт проекту зі спорудження термінала для прийому скрапленого газу. Зокрема, розпочато будівництво підвідного газопроводу від ГТС, довжина якого має становити 65 км, вартість – 1,15 млрд грн. Виконавцем робіт буде структурний підрозділ Укртрансгазу.
Матеріал друкованого видання
№ 48 (265)
від 29 листопада, 2012

Проте справа цим не обмежилася, і Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами, очолюване Владиславом Каськівим, Міністерство енергетики та уряд заявили про підписання угод із відомою американською компанією Excelerete Energy L.P. про оренду плавучого заводу із регазифікації (з допомогою Україна зможе імпортувати до 5 млрд м3 блакитного палива на рік), а також із не менш знаною іспанською Enagas SA (яка була подана журналістам як структурний підрозділ Gas Natural Fenosa, хоча насправді із середини 2000-х років такою не є). Названо прізвища підписантів: старший віце-президент Excelerete Energy L.P. Едвард Скотт і генеральний директор із зовнішніх зв’язків Gas Natural Fenosa Джорді Ґарсіа Табернеро.

Читайте також: Страшний сон Газпрому. Україна може перетворитися на впливового гравця газового ринку

Проте з подачі російських «Ведомостей» була розтиражована реакція Gas Natural Fenosa про те, що вона жодним чином не причетна до консорціуму з будівництва термінала, нічого не підписувала, навіть «не розглядає такої можливості й жодні її представники не працюють над цим проектом в Україні».

Реакція відомства Каськіва виявилася більш ніж дивною. Замість того щоб прояснити ситуацію, воно спробувало забрати свої слова назад із використанням абсурдних і плутаних сентенцій про те, що «агентство, на відміну від оприлюдненої інформації, нагадує про тривале партнерство Національного проекту «LNG-термінал» та компанії Gas Natural Fenosa Engineering (Socoin), оскільки саме вона здійснювала розробку техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту [...] представники Gas Natural Fenosa – пан Томас Раукауф, голова німецького представництва Gas Natural Europe, та пан Джорді Сарда Бореї, який поставив підпис під сьогоднішньою угодою, брали участь у координаційній зустрічі потенційних партнерів проекту «LNG-термінал» під час зустрічі YES у Ялті 15 вересня»...

Тобто, судячи з відповіді, підпис під угодою поставив не заявлений раніше гендиректор із зовнішніх зв’язків Gas Natural, а загадковий Джорді Сарда Бореї, жодної інформації про якого в інтернеті немає. Цікаво також, що на сайті Gas Natural Europe відсутні будь-які відомості про підрозділ цієї компанії в Німеччині, керівником якої представився Томас Раукауф. Натомість є інформація про підрозділи в шести інших країнах включно з Молдовою. Нарешті, показовим є і той факт, що як аргумент на підтвердження участі іспанської компанії в консорціумі з будівництва термінала називається вже завершена співпраця з Gas Natural Fenosa щодо розробки ТЕО цього проекту (!).

Наразі неспростованими фактами є початок будівництва підвідного газопроводу та домовленості про оренду плавучого заводу з регазифікації газу в американців, який може почати працювати (щоправда, теж, якщо вірити міністрові енергетики Юрієві Бойку) з літа наступного року. Чому цього видалося замало і навіщо до тих (у разі їх реальності) потужних інформаційних приводів вирішили додати профанацію угоди про створення консорціуму зі спорудження стаціонарного термінала з відомою європейською компанією?

Читайте також: Влада прикриває газові поступки олігархам євроінтеграційними вимогами

Можливо, усе пов’язано з прагненням підігнати дійсність під бажану картинку. Так, ще наприкінці жовтня Юрій Бойко заявив, що Україна розпочне будівництво LNG-термінала «на місяць раніше, аніж Росія – «Південного потоку». Старт останнього (який вважається основним інструментом тиску на Київ, щоб зробити його поступливішим у питанні здачі вітчизняної ГТС Газпрому) був анонсований російським монополістом на грудень. Тим часом з інвесторами стаціонарного термінала, ймовірно, виникли проблеми. Так, спочатку датою початку його будівництва називали 15 листопада, однак потім його відклали до 26 листопада. А далі за означеною вище логікою Юрія Бойка тягнути було не можна.

Інше важливе питання: якщо профанацією є лише угода з іспанською компанією щодо спорудження стаціонарного термінала, то навіщо було так ризикувати, дискредитуючи реалістичність термінала як такого. Адже не було б жодної проблеми, якби орендований плавучий завод простояв навіть 10-15 років, а через рік-два після початку його роботи, у разі успішних результатів і неможливості знайти інвестора для стаціонарного термінала, до нього можна було б долучити ще один чи два таких самих, довівши сукупну потужність до потрібних 10–15 млрд м3 газу на рік.

Доки не буде дано чіткої відповіді на запитання, що ж насправді відбулося 26 листопада і з ким та на яких умовах підписано угоди щодо проекту LNG-термінала, під сумнів ставляться більшість інших заяв про просування на шляху диверсифікації джерел постачання блакитного палива в Україну, про які останнім часом заявляли представники нашої влади: від реальності 5 млрд м3 газу реверсних поставок із Німеччини до зменшення обсягів його споживання шляхом заміни вугіллям та очікуваного виходу на перше місце серед причорноморських країн із видобутку газу на шельфі у 2015-му.

У цьому контексті показовим є той факт, що за тиждень до і безпосередньо 26 листопада Каськів вирішив завдати превентивного удару. Зазначивши, що 26 листопада «можна вважати Днем енергетичної незалежності» України і багато кому це не подобається, він заявив, що чекає на «велику і цілеспрямовану кампанію з дискредитації цього проекту, але ми до цього готові». Однак виявилося, що не готові. Якби оприлюднена інформація справді була складовою «кампанії з дискредитації», то варто було б лише оприлюднити на сайті Держагенства з нацпроектів чітке спростування тієї «дезінформації». Проте цього не зробили.

Натомість після резонансу в ЗМІ куратор нацпроекту «LNG-термінал» ВіталійДем’янюк фактично визнав, що підписання угоди Бореї (який у нього став Бонвехі!) таки було вимушеною імітацією, а донесена до журналістів урядовцями та Владиславом Каськівим інформація фактично від початку не відповідала дійсності. Зокрема, за словами Дем’янюка, Бореї-Бонвехі навіть не працює в Gas Natural, а є лише «професійним комерційним представником, представляє інтереси Gas Natural, Enagas, інших іспанських компаній», який мав організовувати візит офіційних осіб Gas Natural в Україну і супроводжувати їх під час церемонії. Однак після того, як ті не приїхали (а чи мали?), «вирішив, що може сам підписати угоду, підтвердивши повноваження пізніше... І виявилося, що Бонвехі фактично перевищив повноваження». Однак це лише ілюструє або цілковиту непрофесійність та непоінформованість українських чиновників щодо ситуації на нижчих рівнях, або про цілеспрямовану дезінформацію ними журналістів і громадян.

Історія з українським LNG-терміналом багато в чому нагадує імітацію бурхливої діяльності в найкращих комсомольських традиціях. Головною темою останнього числа Тижня є саме пошук відповіді на запитання, чому сучасна Україна хворіє на «синдром комсомольця».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.