Економіка

  ▪   Ростислав Павленко

Гра в одні ворота

Лук'янченко
Росія успішно протискує вигідні для неї енергетичні СП з Україною
Матеріал друкованого видання
№ 52 (165)
від 24 грудня, 2010

Викладення історії в радянські часи передбачало певні штампи, які могли використовуватися в різних ситуаціях та ніби підкріплювали офіційну версію подій, їхніх причин і наслідків. Так, для середньовічних повстань і революцій нової доби існував штамп на кшталт: «виходячи з класових інтересів, верхівка повсталих побоялася звернутися до народу – і зазнала поразки». Хоч як дивно, ці штампи мимохіть спливають у пам’яті, коли спостерігаєш за відносинами в енергетичній галузі, особливо між Україною та Росією.

Повідомлення про створення якоїсь форми СП між Газпромом і Нафтогазом видаються черговою віхою реалізації окресленого вище типового сценарію. Отже, голова російського Газпрому Алєксєй Міллєр розраховує, що спільне підприємство для видобутку вугільного газу в Україні буде засновано на початку 2011 року. Поки що українська сторона розлого теми не коментує, про деталі залишається тільки здогадуватися.

Однак насторожує те, що керівник Газпрому підкреслив: СП буде створено на паритетних засадах. Від України будуть внесені газотранспортні потужності, а від Росії – потужності з видобутку. У майбутньому такі СП можуть мати катастрофічні наслідки для енергетичної безпеки України: Газпром намагається позбавити нашу країну можливості самостійно диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв, зокрема за рахунок альтернативних джерел; ГТС фактично керуватиме інша держава. Утім, російські партнери полюбляють видавати бажане за дійсне. На початку грудня цього року той-таки Алєксєй Міллєр повідомив, що Газпром і Нафтогаз нібито домовилися про створення двох спільних підприємств з видобутку вугільного метану й освоєння структури Палласа на шельфі Чорного моря. Мінпаливенерго України підтвердило обговорення цих питань, але не ухвалення рішень. Не виключено, що Газпром «поспішив» і цього разу.

Але тоді насторожує інше: громадяни України, коштом яких утримується, зокрема, й енергетична галузь, дізнаються про надзвичайно важливі для країни рішення з вуст російських посадовців. Українська сторона має принаймні або підтвердити інформацію, або спростувати.

Звісно, ніхто не зазіхає на державну чи комерційну таємницю, які захищають певні положення переговорів у галузі енергетики. Однак успішний уряд має сам відчувати, що й коли «закривати», а що, навпаки, робити набутком гласності. Зрештою, газотранспортна система, транзитні потужності України перебувають у державній власності, а їх відчуження у будь-якій формі заборонене низкою законів. Тож неприпустимо, щоб громадяни дізналися з новин (тим більше іноземних), що держава втратила контроль над своїм стратегічним ресурсом.

Водночас та сама російська сторона надзвичайно креативна, надактивна й наступальна у використанні інформації. Власне, контрольовані джерела, видавання бажаного за дійсне, перекручування фактів – лише неповний арсенал. За різними підрахунками, тільки Газпром витрачає до $140 млн на рік для ведення інформаційних операцій у своїх інтересах. Тож годі дивуватися, чому Україна раз по раз програє інформаційні війни і, будучи «кругом правою», вважається іншими країнами винуватою.

Нинішні можновладці, здається, бояться і не довіряють народу, яким збираються правити, більше, ніж сусідам. Це дає змогу останнім грати практично в одні ворота й домагатися незворотних інтеграційних кроків «не миттям, так катанням», добиваючи й добиваючи м’яч, аж поки не буде забито гол.

Більша відкритість влади до громадян і спроможність чітко пояснити свою позицію зміцнили б цю позицію і дали б додаткові важелі на переговорах. Це розуміє й активно використовує російська влада. Українська ж, «виходячи з класових інтересів, боїться звернутися до народу».