Економіка

  ▪   Юрій Бажал

Реформи за Шумпетером

Праця економіста зі світовим ім’ям підтверджує, що нинішнє «реформаторство» влади неминуче призводить до економічної кризи
Матеріал друкованого видання
№ 19 (236)
від 10 травня, 2012

Нещодавно в українському перекладі побачила світ праця Йозефа Шумпетера «Теорія економічного розвитку: дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу». Книжка має українське коріння – більшу її частину автор написав, викладаючи в Чернівецькому університеті (1909–1911). Але для сучасної України, мабуть, важко знайти актуальніший трактат з економічної теорії, ніж це фундаментальне дослідження. Те, що в нас називають «реформами», насправді є «латанням дірок». Учений доводить, що консервація такого стану, який він називає «традиційним колообігом», неминуче призводить до фінансово-економічної кризи, бо на засадах простого підтримання цієї ситуації не може базуватися справжній розвиток. За Шумпетером, економіка, яка орієнтується на відтворення й прогресування традиційної структури виробництва, неспроможна суттєво збільшувати суспільний добробут, бо розвиток традиційних конкурентних ринків із часом гальмує виникнення нової доданої вартості. Шумпетер обґрунтував висновок, що стале зростання національного доходу може забезпечити тільки інноваційний розвиток. Ця теорія пояснює «пастку», в якій опинилась економіка України, – орієнтація на збільшення обсягів випуску традиційних виробництв, хай і в режимі підвищення продуктивності праці, не дає потужного ресурсу для динамічного розвитку країни. Для ілюстрації цих процесів Шумпетер застосував відому аналогію: «Хоч скільки вдосконалюй диліжанси, залізничного потяга не отримаєш». Використовуючи цей вислів, можна сказати, що в Україні намагаються переважно вдосконалювати «кінні екіпажі», а не створювати нові «поїзди».

Фундаментальним внеском Шумпетера в теорію ринкової економіки є обґрунтування вирішальної ролі підприємця-інноватора в реалізації механізмів економічного розвитку. Саме в наявності такого виробничого фактора ринкова економічна система суттєву перевагу щодо централізованої адміністративної моделі управління, згідно з якою державні менеджери здійснюють розподіл, перерозподіл і навіть збільшення наявних ресурсів переважно в межах усталеного економічного колообігу. За теорією науковця, це не може забезпечити довготривалого економічного зростання багатства всієї країни, а не лише окремих її громадян – за рахунок збіднення інших. На противагу цьому наявність прошарку підприємців-інноваторів гарантує державі економічний розвиток. Для України цей аспект теорії має виняткове значення, позаяк у нас більш поширеним є сприйняття значення ролі підприємництва переважно в контексті вирішення проблеми зайнятості – створення робочих місць (будь-яких) і формування «середнього класу». Проте остання мета не реалізується. Заможний «середній клас» виникає (тобто зростає багатство країни), коли існує і ефективно працює прошарок «підприємців-інно­ваторів» – в Україні їх, з огляду на численні обставини, небагато. Напевне, гарною ілюстрацією такої візії є славнозвісні «східні базари» – зайнятість забезпечено, масштаби вражають, а країни за незмінності інших умов залишаються бідними.

В українській економіці головні фінансові ресурси для підтримки інноваційної діяльності зосереджуються на великих підприємствах. Такий стан речей вважають нормальним, бо ж панує думка, що великі корпорації технологічно ефективніші за малі підприємства через їхній ресурсний потенціал. Проте в розвинутих країнах, під час формування інноваційної політики виходять із того, що вагому роль у даному процесі відіграють малі й середні підприємства, які на конкурентних ринках утворюють «поживний бульйон» технологічних та економічних винаходів – постають нові інноваційні фірми, які визначають шляхи й перспективу структурної перебудови економіки.

Світовий досвід показує, що найбільший економічний ефект для забезпечення стійкого розвитку країни демонструють великі компанії, які виникли з малих інноваційних підприємств. Тому принциповим у політиці щодо нових розробок є створення умов для можливості зростання успішних фірм малого новаторського бізнесу, збільшення їхньої вартості. Відтак першочерговим завданням для української державної інноваційної політики повинна стати дієва інституційна підтримка можливостей розвитку підприємств малого та середнього бізнесу, які функціонують у наукомістких галузях. На жаль, аналіз показує, що малий бізнес в Україні практично не має інноваційної спрямованості.

Праця Йозефа Шумпетера дає відповідь і на традиційне «вбивче» запитання, яке ставлять політики та більшість експертів щодо можливості запровадження інноваційної моделі економічного зростання: «Де бідній країні взяти гроші на такий розвиток?» Звичайна відповідь, принаймні в Україні: треба спочатку прогресувати в тій виробничій структурі, яка є на сьогодні, накопичити гроші, а потім спрямувати їх в інвестиції для впровадження ноу-хау. Поки що реальна практика показує хибність такої логіки – інноваційні фонди не накопичуються, відповідний процес згасає. Висновок Шумпетера: інновації самі забезпечують себе фінансовим ресурсом через створення нової купівельної спроможності.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.